Новини для українців всього свту

Wednesday, Oct. 16, 2019

В Україні — черговий скандал, цього разу — ядерний

Автор:

|

Грудень 26, 2018

|

Рубрика:

В Україні — черговий скандал, цього разу — ядерний

Причому не в переносному, а в прямому значенні. Авторитетне видання «Дзеркало тижня», повідомило, що у вересні ц. р., вже після прийняття політичного рішення про припинення дії рамкового Договору про дружбу, співпрацю та партнерство України з Російською Федерацією (РФ), в атмосфері таємності було укладено угоду з російською компанією «ТВЕЛ», що продовжує контракт на поставку ядерного палива на більшість енергоблоків українських атомних електростанцій (АЕС) до 2025 року.
«Підписання цього документа, а також деякі інші дії української влади в атомній енергетиці за останнє півріччя можуть ще надовго закріпити (якщо не увічнити) домінування країни-аґресора в стратегічній галузі, що дає Україні до 57 % електроенергії, і значно знизити енергетичну безпеку нашої держави», — пише видання. На думку журналістів ці дії поставили під загрозу 20-річну співпрацю зі США з диверсифікації поставок ядерного палива на українські АЕС та ускладнили відносини зі стратегічним партнером, який надає найбільш значну й ефективну допомогу Україні в її протистоянні російській аґресії.

Радіоактивна історія
Від дня здобуття Україною незалежності й досі російська «ТВЕЛ» посідає домінуюче становище в сфері постачання тепловидільних збірок (ТВЗ) для всіх чотирьох українських АЕС, на яких працюють 15 енергоблоків радянського типу. Щоправда, ще далекого 1993-го в рамках Міжнародної програми з ядерної безпеки, донором якої є уряд США, почалися програми співпраці Вашинґтону та Києва. Проект, зокрема, передбачав диверсифікацію поставок ядерного палива і, відповідно, підвищення енергетичної безпеки України. Для реалізації проекту обрали компанію Westinghouse, яка, інвестувавши солідні суми, фактично з нуля розробила та запустила у виробництво на заводі в Швеції ТВЗ, призначені лише для України. Її пілотні ТВЗ почали завантажувати в третій блок Південноукраїнської АЕС із 2005 року. А в березні 2008-го Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (оператор усіх діючих АЕС України) підписала з Westinghouse офіційний контракт на поставку ТВЗ на період 2011-2015 рр. Цим документом було передбачалося планове перезавантаження не менше трьох енергоблоків щорічно, а якщо знадобиться, поставки могли збільшитися ще до трьох партій на рік. Щоправда, «ТВЕЛ» залишався основним постачальником, однак присутність на українському ринку ядерного палива Westinghouse дозволяла Києву виторговувати вигідніші для себе умови поставок російських ТВЗ.
Того ж 2008 року Westinghouse запропонував Україні збудувати на її території завод із виробництва ядерного палива. Доки узгоджували деталі, до влади прийшов Янукович, і угода про створення відповідного заводу була підписана, але з російською «ТВЕЛ». Росіяни також довго узгоджували деталі, доки на настав 2014-й.
Із початком російської аґресії Київ різко занепокоївся подальшою диверсифікацією поставок ядерного палива. І 2014 року Державна інспекція ядерного регулювання України схвалила використання модифікованого ядерного палива виробництва Westinghouse для використання на більшості АЕС. А в грудні 2014-го «Енергоатом» підписав із американською компанією контракт, який передбачає поступове, але значне збільшення обсягів поставок — до шести перезавантажень на рік. При цьому потрібно зауважити, що Україна — єдина у світі держава, яка реально диверсифікувала поставки ядерного палива для своїх АЕС, отримуючи збірки не просто від двох різних постачальників, а ТВЗ різного дизайну, виготовлені за двома різними ліцензіями.

Атомна арифметика
Водночас дев’ять енергоблоків досі залежать від компанії з країни-аґресора. Якщо глянути на статистику закупівель Україною ядерного палива в грошовому еквіваленті, то 2017 року частка «ТВЕЛ», згідно з даними Державної служби статистики, становила 69,17 % (368 млн USD), Westinghouse (Швеція) — 30,83 % (164 млн USD); за дев’ять місяців 2018-го: «ТВЕЛ» — 66,7 % (243 млн USD), у Westinghouse — 33,3 % (121 млн USD).
Що бачиться логічним у цій ситуації? Очевидно, зменшити частку постачальника з РФ, збільшивши при цьому присутність на ринку компанії країни — стратегічного партнера. Тим більше що, за свідченням експертів ринку, ціни на американське та російське паливо на кілограм важкого металу приблизно однакові, більше того, зараз вони різко падають унаслідок здешевлення компонентів ядерного палива на світовому ринку.
У червні минулого року Петро Порошенко заявив, що Україна планує довести закупівлі в Westinghouse до 55 % від українських потреб. Причому можливості для цього є: Westinghouse готова істотно збільшити виробництво палива для українських АЕС.
І тут раптом стає відомо, що «Енергоатом» в умовах таємності підписує угоду з росіянами й фактично закріплює за «ТВЕЛ» до 2025 року домінуюче становище на українському ринку. Більше того, в документі ще й передбачене суттєве збільшення обсягів. Мотивація керівництва НАЕК ніби й логічна: мовляв, потрібно створити стратегічний запас ядерного палива на випадок, якщо в Москві вирішать створити Україні проблеми ще й у ядерній енергетиці. Але при цьому чомусь мовчать про те, що, по-перше, гроші платять компанії з РФ, по-друге, існує контракт з Westinghouse, яка гарантує у разі форс-мажору впродовж 12 місяців забезпечити паливом усі українські реактори. Тож навіщо тоді, питається, купувати стільки запасного палива в аґресора?

Ядерне сміття теж веземо до РФ
Існує й інша проблема — відпрацьоване ядерне паливо потрібно десь зберігати. Раніше ядерні відходи також вивозили до РФ, яка має відповідні утилізаційні потужності. Однак після анексії АРК і початку збройної аґресії на Донбасі постало питання про створення власного сховища відпрацьованого ядерного палива, яке вирішили розмістити у Чорнобильській зоні відчуження. Кредит у розмірі 260 млн USD на реалізацію проекту погодилися надати США. Однак після цього почалися якісь незрозумілі ігри.
У квітні 2016 року «Енергоатом» заявив про перенесення запуску Централізованого сховища відпрацьованого ядерного палива на кінець 2018-го. Як заявив тоді Юрій Недашковський, президент «Енергоатому», «незважаючи на те, що американська частина робіт за графіком завершується 2017-го, введення в експлуатацію сховища зміщується на 2018 рік». Посадовець зазначив, що причиною стали затримки в одержанні земельних ділянок (?), а також відсутність коштів на фінансування будівництва через відмову Національної комісії державного регулювання енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) включати витрати на будівництво до тарифів «Енергоатому». У відповідь Дмитро Вовк, голова НКРЕКП, повідомив, що витрати на реалізацію проекту були явно завищені. За його словами, комісія визначила, що заробітки декотрих працівників американської компанії Holtec International, яка займається реалізацією проекту, становлять якісь захмарні суми. «Є питання щодо рівня зарплати Holtec. Вона становить, навіть для місцевого секретаря в Києві, майже 50 тис. USD на рік», — заявив він.
Доки українські чиновники з’ясовували стосунки, проект спорудження власного сховища був фактично похований у міжвідомчій переписці. Україна досі залежить від РФ у сфері утилізації відпрацьованого ядерного палива. Лише Запорізька АЕС має власне пристанційне сховище, введене в експлуатацію 2001-го, решта три АЕС змушені платити РФ за утилізацію. Тут розібратися з цінами вкрай складно. Але для розуміння теми подамо такі дані. За прогнозними розрахунками, витрати на створення власного сховища та його експлуатацію впродовж 100 років становлять близько 520 млн USD, натомість послуги російських підприємств за той самий період коштуватимуть приблизно 2 млрд USD.

Ігор Берчак

P. S. Не потрібно також забувати про неоголошену війну РФ. Українські АЕС, вочевидь, є ласим шматком для російських диверсантів, тож дотримання відповідного рівня безпеки також влітає українському оборонному бюджету в добрячу копієчку (зрозуміло, що такі суми позначені грифом «цілком таємно»). Однак новий Чорнобиль можна влаштувати і на відстані. Ще 2015-го гакери з групи Fancy Bears, яку уряд США пов’язує з РФ, випробували вірус CrashOverride, який за певних умов здатен перевести під зовнішнє управління графітові стрижні, що «гасять» ядерні реактори. Теоретично в такий спосіб можна також «розігнати» будь-яку АЕС до технологічно не передбаченої швидкості — саме це й стало причиною вибуху в Чорнобилі.

Довідка
Зараз в Україні діє чотири АЕС: Південноукраїнська (Миколаївська область), Рівненська, Хмельницька та Запорізька — загалом 15 енергоблоків (12 із яких були збудовані за часів СРСР). Укупі вони забезпечують від 25 % до 47 % електрогенерації (залежно від сезону та пікових навантажень). Рекордний показник був зафіксований 2015 року, коли на АЕС припало 57 % виробництва електроенергії. Зараз триває будівництво ще двох реакторів на Хмельницькій АЕС, їхнє здавання в експлуатацію заплановане на 2025 рік, приблизна вартість становить 4 млрд USD. Для порівняння: в країнах ЄС працюють 128 реакторів, майже половина з яких (58) — у Франції.

Гоп-ля
Кримська АЕС (недобудована атомна електростанція, розташована поблизу міста Щолкіне в анексованому РФ Криму) увійшла до Книги рекордів Ґіннеса як найдорожчий в світі атомний реактор. Це пов’язано з тим, що на момент зупинки будівництва готовність її першого енергоблоку становила 80 %. Поруч 1986-го була побудована перша в СРСР сонячна електростанція СЕС-5, а трохи далі — вісім експериментальних вітроагрегатів. Усе це енергетичне господарство тепер заростає лопухами.

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...