Новини для українців всього свту

Sunday, Aug. 25, 2019

Український уряд хоче легалізувати азартний бізнес

Автор:

|

Січень 29, 2015

|

Рубрика:

Український уряд хоче легалізувати азартний бізнес

Наталія Яресько

Коли країна перебуває на межі дефолту, будь-які кроки для його уникнення сприйматимуться позитивно, бо моральна складова тоді відступає на другий план. Одним із таких кроків стало рішення уряду легалізувати азартні ігри, оголошене міністром фінансів Наталією Яресько під час презентації проекту бюджету-2015. Перед виборами жодна з політичних сил не наважилася б обвалити рейтинґ деклараціями про підтримку грального бізнесу, але волевиявлення відбулося і, щоб дочекатися наступного, потрібно якось наповнювати казну.

Закон «Про заборону грального бізнесу в Україні» 2009 року за своєю суттю був популістським і зіграв на руку тодішньому прем’єр-міністрові Юлії Тимошенко. Його ухвалили надзвичайно швидко одразу після трагедії у Дніпропетровську, коли внаслідок пожежі в залі гральних автоматів загинуло дев’ятеро людей.
Суспільство сприйняло законодавчу ініціативу прихильно, адже в українських реаліях проблема лудоманії тісно переплелася з іншими соціальними негараздами — алкоголізмом, наркоманією, злочинністю — особливо в молодіжному середовищі. Водночас, така різка й категорична заборона позбавила величезну кількість людей засобів до існування. До початку наступу на азартні ігри в Україні налічувалося понад 10 тис. гральних закладів. Деякі їхні власники перекваліфікувалися на клуби спортивного покеру, дехто пішов працювати підпільно, домовляючись про «дах» безпосередньо з місцевими чиновниками та правоохоронцями.
Необхідність виходу з тіні міністр фінансів назвала одним із аргументів відновлення легального статусу грального бізнесу в Україні. Мовляв, де-факто мережі закладів азартних ігор все ще працюють. Але фінансові потоки з них йдуть прямо в кишені окремих державних службовців, не обкладаючись податками та ліцензійними платежами. Залучення цих коштів, за підрахунками п. Яресько (таку ж суму називає і прем’єр-міністр Яценюк) дасть змогу додатково збагатити бюджет на 2 млрд грн.
Керівник уряду при цьому відкинула звинувачення народного депутата Борислава Берези про лобіювання інтересів «московських корпорацій», відповівши йому, що з приналежністю до агентів Кремля ще «треба розібратися». Щодо участі іноземного капіталу в лотереях прем’єр-міністр наголошує, що, згідно з цим законом, не менш як 70 % власності мають належати українцям.
Тут варто пояснити, що «Молодьспортлото» (МСЛ), яка щороку приносить в державну скарбницю 125 млн. грн. і є лідером серед лотерейних операторів України («Лото-забава», «Спортліга» та «Мегалот») із більш як 50 % часткою на ринку, упродовж останніх років є тісно пов’язана з російським консорціумом «Альфа-Груп». Зокрема, в серпні 2014-го про це заявляв тодішній міністр фінансів Шлапак. За словами попередника п. Яресько, власниками МСЛ є мінотарні акціонери «Альфа-Груп», попри існування формального засновника у вигляді кіпрської компанії. Її головний власник Маркос Шіапаніс, громадянин острівної держави, проживає в Москві. На початку 1990-х у Росії він заснував популярне «Лото-Мільйон».
Поки що достеменно не відомо, чи справді хтось лобіює інтереси сусідньої держави, але те, що гральний бізнес має потужних лобістів серед можновладців, — незаперечний факт. Це можна було помітити при спробі пом’якшити його долю 2012 року, коли Рада прийняла Закон «Про державні лотереї». Щоби «розширити» межі грального бізнесу, закон давав абсолютно нове визначення поняття лотереї, яким передбачалося називати так ледь не будь-яку гру на гроші. Важливим нюансом, що міг стимулювати розвиток ігроманії, була відсутність обмежень у розмірах ставок, притаманна тій же Росії. Закон дозволяв проведення лотерей у мережі Інтернет, а також за кордоном. Таким чином, потужні іноземні оператори мали змогу отримувати прибутки за межами власної держави.
Повернення легального статусу азартним іграм, запропоноване Кабміном, насамперед має простимулювати розвиток казино. Планується, що їх розміщуватимуть у п’ятизіркових готелях із не менш як сотнею номерів загальною площею від 1,5 тис. кв. м та обслуговуючим персоналом від 120 осіб. Розміщення обладнання має здійснюватися не менш ніж на 12 столах (рулетка повинна бути на трьох). Для розміщення не менш як 20 гральних автоматів організатор азартних ігор у казино зобов’язаний надати площу, як мінімум, 500 кв. м. Крім того, з метою уникнення юридичних казусів передбачено, що за однією адресою може бути розташоване лише одне казино з одним або кількома ігровими залами. Ліцензія на його відкриття, згідно зі законопроектом Кабміну, коштуватиме 1,3 млн EUR за курсом Національного банку України в день сплати й надаватиметься на п’ять років.
Попри те, що власники п’ятизіркових готелів вважать таку суму завищеною, ініціатива уряду викликала у них неприхований інтерес. Технічно та фінансово власники найкращих готелів Україні можуть «потягнути» відродження й розвиток вже розквітлого у світі напрямку розваг. У них є необхідні площі та фінанси. Урешті-решт, цільовою аудиторією п’ятизіркових готелів є відвідувачі казино насамперед. Серед них будуть не лише багаті українці, а й забезпечені іноземні громадяни.
Водночас, існує низка проблем, зволікання з вирішенням яких загрожує не вивести українців у майбутнє, а повернути в минуле. Так, в Україні на стадії ліквідації перебуває Державна агенція з курортів і туризму — орган, відповідальний за категоризацію готелів (тобто, він встановлює кількість «зірок»). А саме критерій «п’яти зірок» є визначальним в обранні «місця прописки» для казино.
Без механізму категоризації справа може або зупинитися взагалі, або піти самопливом і вирішуватися на корупційному рівні. За умов другого варіанту, доведеться формально повернутися в 2009 рік, коли 97,7 % гральних закладів в Україні займали зали ігрових автоматів, 1,6 % — каси контор букмекерів, а відсоток казино становив жалюгідні 0,7 %.
Якщо ліцензію почнуть отримувати умовні «придорожні мотелі», то слід очікувати не так додаткових надходжень в бюджет, як додаткових злочинних притонів, повз які у вечірній час небезпечно буде навіть проходити через присутність дворуких бандитів. Кілька гривень для продовження гри може стати причиною грабунків і важких тілесних ушкоджень.
Зали гральних автоматів в Україні часто поєднувалися з барами, завдяки чому утворювалася вбивча суміш двох (а іноді і більше) залежностей. Контингент цих «казино» також був далеко не елітарним. Важкі підлітки, не потрібні батькам, алкоголіки та наркомани в пошуках грошей на вгамування своєї пристрасті, безробітні у пошуках можливості не працювати – ось хто зазвичай становив більшу частину відвідувачів. Навряд чи ці люди зможуть створити аналогічний до світового ефект від діяльності грального бізнесу. А в Америці, Європі й Азії він справді позитивно відчутний для економіки.
Журналісти видання Forbes зазначають, що надходження від усіх видів грального бізнесу приносять до бюджетів країн Європейського Союзу (ЄС) більш як 20 млрд EUR, а світовий онлайн-ринок азартних ігор зріс від 14,6 млрд USD 2007-го до 23,7 млрд USD 2013 року. За словами Бориса Фуксмана, співвласника готелю Hilton, у Німеччині щорічні прибутки від цього виду діяльності становлять 10 млрд EUR.
Причому офіційний Берлін прийшов до легалізації азартних ігор лише частково і відносно нещодавно — 2012 року. У 1970-х рр. в Німеччині було лише 7 % зі 120 казино Європи. За принципом ігрових зон вирішили розвиватися в Казахстані (їх там дві). Лише 2008-го в країні відкрилося перше легальне казино, тепер у двох зонах їх уже 12.
У США, навпаки, гральний бізнес повністю заборонено лише у двох штатах (Юта й Гавайї). Втім, найазартнішими у світі сміливо можна назвати китайців та інші народи південно-східної Азії. До Першої світової війни більша частина річного доходу в Таїланді надходила від ігрових закладів, що мали державні ліцензії, а до комуністичної революції в деяких провінціях Китаю близько третини доходів середньостатистичної фермерської родини йшло на виплату боргів за азартні ігри.
На цьому тлі дивним виглядає те, що процес легалізації грального бізнесу в Японії й Тайвані лише розпочався. Тайбей і Токіо оголосили про відкриття перших казино аж 2019-го та 2020 року, відповідно. Але підстав сумніватися у доцільності такого кроку немає. Бо процес легалізації грального бізнесу охопив усі континенти. Й українському уряду однозначно не варто робити вигляд, що його це не стосується й не цікавить.
Рухаючись до ЄС, логічно було б обрати схему, що діє в більшості країн Європи. Грати в казино місцевим мешканцям там заборонено. І навпаки – усіляко заохочується участь гравців із інших реґіонів чи країн. Таким чином, місцеві захищені від гральної залежності, а відтік валюти назовні неможливий — її лише надають приїжджі. Вони, натомість, також не мають постійної спокуси перед очима: поїздка в інший реґіон чи країну на гру блокує лудоманію у свій, логістичний, спосіб. Хотілося б, щоби прості українці не стали подвійними заручниками (фінансовими та соціальними) у ситуації з легалізацією грального бізнесу. Із впроваджуваного закону вони мусять отримувати або вигоду, або насолоду, щоби не було так, що в Україні «шерифа не хвилюють проблеми індіанця». У США, до речі, із цим усе нормально — у деяких штатах гральним бізнесом можуть займатися лише представники корінного населення.

Тетяна Лихограй

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...