Новини для українців всього свту

Monday, Sep. 23, 2019

Скасування земельного мораторію: плюси і мінуси

Автор:

|

Вересень 11, 2019

|

Рубрика:

Скасування земельного мораторію: плюси і мінуси

Минулого тижня президент Володимир Зеленський доручив новому Кабінету Міністрів України (КМУ) до 1 жовтня ц. р. внести до Верховної Ради України (ВРУ) законопроєкт про ринок землі, а депутатам ВРУ (де в президентської фракції «Слуга народу» існує монобільшість, тобто, вони можуть приймати будь-які закони без узгодження з іншими фракціями) до кінця року скасувати мораторій на продаж земель сільськогосподарського (с/г) призначення. Можна не сумніватися, що президентське доручення буде виконане. Добре це чи погано?

«Земельний» рекорд
Мораторій на продаж землі завжди був у епіцентрі української політики, всі без винятку політсили всіляко пручалися його скасуванню, навипередки лякаючи українців поверненням стародавньої системи «панів і кріпаків», засиллям іноземців, які точно поскуповують «родючі українські чорноземи» тощо.
Тепер Україна в «земельному» питанні перебуває в сумнівній компанії таких країн, як Північна Корея, Венесуела, Таджикистан і Куба, де продавати чи купувати землю заборонено. Решта цивілізованих країн чомусь уже давно збагнули: земля є звичайним товаром, за який можна (і треба) отримувати гроші, цей актив може бути заставою під отримання кредиту в банку, його можна продати або передати у спадок дітям чи онукам.
Загалом українська земельна реформа триває 26 років, це — світовий рекорд. Мораторій на продаж землі, запроваджений 2002-го, продовжували вісім разів, під його дію потрапляють 96 % с/г угідь країни, тобто, своєю землею не мають права розпоряджатися 6,9 млн формальних власників (а це — кожен шостий українець). І це при тому, що приблизно мільйон власників паїв померли, не встигнувши скористатися своєю власністю: не залишили спадкоємців або останні не оформили документи через дорогу процедуру успадкування.

Колгоспи померли — селяни залишилися
Коли у 1990-х рр. розігнали колгоспи, мільйони українців у рамках приватизації отримали свої земельні паї. Але при цьому всю с/г техніку або розікрали голови колгоспів чи діячі райкомів, або, покинули напризволяще (бо як її ділити, ніхто не знав), відтак вона заіржавіла. Ентузіасти, котрі мріяли стати фермерами, наштовхнулися на непереборну перешкоду — спроби взяти кредит на закупівлю техніки та мінеральних добрив наштовхувалися на категоричну відповідь: земля не може бути банківською заставою, бо її заборонено продавати.
У результаті реальними фермерами (а не власниками величезних агрокорпорацій) стали лише близько 40 тис. колишніх колгоспників. Левова частка власників фонду найродючішої ріллі не має з неї фактично жодних прибутків, здаючи в оренду за безцінь.

Платити ніхто не хоче
Причому скасувати «вічний» мораторій можна було й раніше. Всі законодавчі напрацювання давно лежать у шухлядах урядових кабінетів. Наприкінці 2017 року уряд Володимира Гройсмана у тісних консультаціях із аграрними асоціаціями і міжнародними донорами підготував законопроєкт, який мав дати старт ринку земель. Однак, тодішня влада поклала все в «довгу шухляду», не наважившись запустити ринок землі з огляду на можливу інформаційну кампанію опонентів.
«Скасування мораторію на продаж землі торпедували виробники — від агрохолдингів до дрібних фермерів. Мотиви очевидні: зі запровадженням ринку землі їм доведеться більше платити за оренду», — зазначив у розмові з «Німецькою хвилею» Гайнс Штрубенґофф, експерт із аграрних питань Міжнародної фінансової корпорації. За прогнозами фахівців, ціни на оренду землі після запровадження ринку лишень зростатимуть. «За моїми розрахунками, ціни на оренду зростуть за кілька років вдвічі», — спрогнозував Олег Нів’євський, експерт Київської школи економіки. «Якщо нині середня ціна оренди становить 60-80 USD за га, то для власника паю у 3-4 га, якщо прогнози фахівців справдяться, йдеться про збільшення річного доходу приблизно на 200 USD. Таких власників паїв в Україні близько 4 млн. Натомість для гігантських агрохолдингів, які зараз мають в оренді до 600 тис. га, прогнозоване здорожчання оренди на 60 USD обернеться збільшенням витрат на 36 млн USD щороку», — каже він. Звичайно, що вони цьому пручатимуся.

Державна земля — без господаря
Крім цього, не варто забувати, що в Україні існують ще й чималі лани земель с/г призначення, що перебувають у державній власності. Зараз ціни на оренду державних земель штучно занижені з тієї ж причини, що й на оренду приватних паїв — не існує ринку, немає прозорих критеріїв оцінки. Зазвичай для отримання ділянок в оренду від держави агрохолдинги використовують «сірі» схеми за допомогою лобістів у владі. Такий спосіб простіший і вигідніший, бо не вимагає вкладання коштів у розвиток ґрунтів і будівництво інфраструктури.
Зараз у державній власності залишаються понад 4 млн га с/г земель. Лише Національній академії аграрних наук України належать більше 400 тис. га. «Для наукових досліджень у полях науковцям із головою вистачить 4 тис. га, але точно не 400 тис. га», — зауважує п. Штрубенґофф.
Як не дивно, проти скасування мораторію виступає й багато простих селян, котрим належать невеличкі паї. Мотивація проста: здавати землю в оренду простіше, ніж обробляти, чи продавати. Якщо земельний ринок стане вільним, окремі власники паїв на великих ділянках, які використовують потужні агрокомпанії, можуть захотіти одразу ж продати свої паї, інші ж навпаки — відмовляться. Це може викликати хаос, через що землевласники, готові продати свої паї, можуть опинитися в ситуації, що їхня земля окремо вже нікому не буде потрібна.

Андрій Калюжний

P. S. Проєкт закону, розроблений урядом Гройсмана в листопаді 2017 року, передбачає обмеження на купівлю: 200 га для фізичних осіб і 1 тис. га для компаній із щонайменше трирічною історією діяльності. Доступу іноземців на український ринок землі цей законопроект не передбачає. Чи візьме новий уряд за основу саме такі обмеження, чи матиме інше бачення, поки невідомо. Але бажання зняти «земельний мораторій» точне є.

Мовою чисел
50,4 % українців вважають, що людина, яка має у власності землю, повинна мати право її продати. Про це свідчать результати опитування, проведеного Фондом «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва та соціологічною службою Центру Разумкова. Серед жителів міст підтримують право власників землі на її продаж 51 % (проти — 27 %). Серед жителів сіл — відповідно, 46 % і 35 %. По реґіонах найбільше підтримують право власника на продаж землі на заході («за» — 62 %, «проти» — 14 %), найменше — на підконтрольній Україні території Донбасу («за» — 44 %, «проти» — 43 %). 33 % опитаних упевнені, що земля, в принципі, не може бути об’єктом купівлі-продажу, водночас лише 8 % вважають, що земля повинна бути у вільному продажу, без будь-яких обмежень.
«Якщо порівняти із 2011 роком, то істотно зменшилася кількість тих, хто в принципі заперечував можливість продажу землі — із 51 % до 33 %. Решта 45 % громадян припускають можливість продажу землі за певних умов: не продавати землю іноземцям (22 %), ввести обмеження на величину площі, яку продають одній людині чи одній фірмі (12 %), законодавчо забезпечити гідну ціну, нижче за яку землю продавати не можна (11 %)», — йдеться в матеріалах дослідження.
При цьому в 35 % ця власність офіційно оформлена, а у 10 % — ні. У селі мають у власності землю 70 % мешканців, у містах — 44 %. Найбільше мають паїв і земельних ділянок у власності в центральному реґіоні (50 %) та на заході (48 %), найменше — на півдні (37 %) та Донбасі (38 %). Серед тих, хто має пай або земельну ділянку, більшість (51 %) здає в оренду (40 % — офіційно, а 11 % — неофіційно). Ще 38 % власників землі вирощують на ній продукти для потреб своєї сім’ї. Ринковим фермерством, тобто, вирощуванням продуктів на продаж, займаються лише 10 % власників землі. У 8,5 % земля пустує і не обробляється.
У разі зняття мораторію 48 % власників землі відповіли, що жодних дій не вчинятимуть, лише 7 % збираються продати землю або частину землі, а 4 % — навпаки, докупити ще землі. 11 % мають намір залишити землю в свого орендаря, а 2,5 % — навпаки змінити його. Ще 26 % не визначилися, чи робитимуть щось чи ні. Серед тих, чия земля пустує, лише 18 % збираються її продати, а 61 % — нічого не робитимуть.
Загальнонаціональне опитування провели Фонд «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва спільно з соціологічною службою Центру Разумкова із 13 по 20 червня ц. р. в усіх реґіонах України за винятком Автономної Республіки Крим та окупованих територій Донецької та Луганської областей. Опитали 2017 респондентів віком від 18 років. Теоретична похибка вибірки не перевищує 2,3 %.

До теми
Станом на кінець серпня ц. р. Україна збільшила експорт пшениці в країни Європейського Союзу (ЄС) в більш ніж шість разів порівняно з минулим роком. Якщо 2018-го Україна продала на європейському ринку 29,7 тис. т зерна, то 2019-го — 188,8 тис. т. Про це пише польське видання Rzeczpospolita з посиланням на дані «УкрАгроКонсалту». Тим часом, російський експорт пшениці до ЄС скоротився до 42,4 тис. т. Таким чином, на Російську Федерацію (РФ) припадає тепер лише 10 % ринку. Нагадаємо, що торік РФ була найбільшим постачальником пшениці до країн ЄС (32 % ринку).
Водночас існує і велика проблема. «Цього року очікується рекордний урожай зернових (близько 70 млн т). Але значна частина врожаю може бути втрачена. Головна причина — проблеми з логістикою, і, зокрема, зі залізничним транспортом, який є головним перевізником аграрної продукції з часткою близько 63 %. Проблема — в серйозному дефіциті локомотивної тяги, через що багато виробників с/г продукції не встигають перевезти її вчасно», — розповів інтернетвиданню «Апостроф» Леонід Козаченко, президент Української аграрної конфедерації. За його словами, можуть обчислюватися сотнями мільйонів доларів. «Втрати аграріїв можуть сягнути 5 млн т зернових і олійних культур. Страждають пшениця, ячмінь, гречка, втрати яких можуть становити до 1 % на день, за рахунок того, що їх просто не можуть своєчасно перевезти на повністю завантажені елеватори, залишаються в полях не обмолочені, при цьому обсипаються з колосків або гниють, вивантажені на відкриті майданчики через відсутність можливості транспортування. У грошовому вираженні, якщо врахувати середню вартість тонни зернових близько 160 USD, набирається до сотень мільйонів доларів», — вважає п. Козаченко.

About Author

Meest-Online

Loading...