Новини для українців всього свту

Friday, Nov. 27, 2020

П’ять міфів про економіку України

Автор:

|

Листопад 26, 2014

|

Рубрика:

П’ять міфів про економіку України

Економіка

Усупереч загальній думці, Україну годують аж ніяк не металургія з хімією. Головними «годувальниками», за підсумками 2013 року, стали торгівля, освіта й транспорт. Війна не сприяє наповненню державного бюджету: його доходи за січень-серпень 2014-го не дотягли до планового значення на 5,9 %, а це — 16,8 млрд грн. І в цьому, за словами Ігоря Білоуса, голови Державної фіскальної служби (ДФС), щораз більшу роль відіграють Донецька та Луганська області, де щомісяця не добирають 0,9-1,2 млрд грн. «Проблема криється в тому, що там уже ніхто не їсть, не п’є, не купує, усі звідти виїжджають. Відповідно, знижується товарообіг і скорочується виробництво товарів», — зазначив очільник ДФС. Він недарма поставив виробництво на останнє місце.

Міф 1: Українська економіка тримається на промисловості
Війна на сході дала змогу розвінчати міф про те, що Україну годує промисловість. Навіть озвучений п. Білоусом недобір податків у двох східних областях складає усього 15 % від плану за ними, причому левову частку там становить недобір за податками, утримуваними з населення. І це – при тому, що 70 % промислових підприємств у цих реґіонах уже зупинено. За даними ДФС, впродовж останніх місяців істотно скоротили сплату податків найбільші державні та приватні компанії України, у т. ч. ті, що входять до холдингу Ріната Ахметова СКМ.
Інакше кажучи, промисловість забезпечує дуже невелику частку надходжень до державного бюджету. А годує українців, як виявилося, сфера послуг. У цьому Україна схожа на західні держави. «Розвинені країни зазвичай орієнтовані на послуги. Це не означає, що виробництво погано розвивається, просто зростання сфери послуг завжди випереджає інші галузі», — пояснював покійний Каха Бендукідзе, екс-міністр економіки Грузії.
Щоби бути більш об’єктивним, у «показниках годування» різних галузей треба врахувати не лише суми, які вони сплачують у бюджети різних рівнів, а й зарплати, що нараховуються працівникам. Адже і ті й інші платежі забезпечують економіку України грішми. Причому від отриманого показника слід відняти суму дотацій, які галузь отримує з державного бюджету.
Виходить дуже цікава картина. Сфера послуг охоплює майже 60 % усієї економіки України. При цьому промисловість становить 31 %, а будівництво та сільське господарство — приблизно по 4,5 % від сумарного «показника годування».

Міф 2: Економіка залишається сировинною
Українську промисловість підтримує гірничо-металургійний комплекс (ГМК), проте він забезпечує тільки 5,38 % доходів бюджету та населення й посідає лише восьме місце в рейтинґу «годувальників». Він розташовувався б іще нижче, якби не рентні платежі за видобуток залізної руди, які в Україні є досить значними. З тієї ж причини на дев’ятому місці, слідом за ГМК, розмістився видобуток нафти й газу.
Тобто, постійні скарги економістів на те, що українська економіка — сировинна, із відсталою структурою, — неактуальні. На відміну від країн, що експортують нафту й газ або банани та каву, левова частка грошей в Україні крутиться в торгівлі, освіті, транспорті, медицині, комунальних послугах та інших подібних галузях.

Міф 3: Україна йде стопами західних країн
Інша річ, що на Заході послуги, у яких зайнято населення, є дещо іншими. Це — консалтинг, інжиніринг, наукові розробки, індустрія відпочинку та розваг. Медицина й освіта тут також виконують істотну роль, але вони – конкурентоспроможні на світових ринках.
В Україні ситуація — протилежна. Школи та лікарні для деяких реґіонів стають єдиною точкою входу грошей: зарплати вчителів і лікарів дозволяють створити попит, без бюджетників у цих реґіонах просто не залишилося б грошей. Але при цьому ні навчання, ні лікування в таких реґіонах часто є неконкурентоспроможними не те що на міжнародному, але навіть на локальному рівні. На міжнародних ринках послуг представлені достатньою мірою хіба що транспорт, а також програмування. Меншою мірою — туристична галузь, внесок якої після анексії Криму став мінімальним.

Міф 4: Бюджет наповнюють суб’єкти господарювання
Якщо розглянути податки та збори окремо від зарплат, нічого фактично не змінюється. Але є важлива поправка: 27,6 % усіх доходів бюджету забезпечує не бізнес, а населення. Саме завдяки народному попиту держава отримує податок на додану вартість (ПДВ), акцизи, імпортні мита на товари народного споживання.
Що ж до галузей, то майже всі вони віддають у бюджет найбільше податків, які нараховуються на заробітну плату: податку на доходи фізичних осіб та єдиного соціального внеску. Тому і внесок кожної галузі корелюється з кількістю людей, зайнятих в ній. Податок на прибуток складає лише 19 % від надходжень до зведеного бюджету. І це — дуже непоганий показник, враховуючи те, що багато справді прибуткових підприємств на папері показує збитки. А ось державна і комунальна власність слабко допомагає бюджетам, забезпечуючи тільки 0,7 % надходжень. Найприбутковіші для країни активи — транспорт, комунальне господарство та банки.
Серед «найзарплатніших» галузей лідирує освіта, обігнавши при цьому навіть торгівлю з готелями та ресторанами. В Україні – один із найвищих в Європейському Союзі показників видатків на освіту у відсотках від валового внутрішнього продукту (ВВП). Але при цьому зарплати вчителям — далеко не єдина стаття, на яку йдуть бюджетні дотації. Багато витрачається також на опалення й обслуговування приміщень, на харчування шолярів.
Вугільна промисловість, яка за «показником годування» посідає 15-те місце, в «зарплатному» рейтинґу опинилася на сьомому. Іншими словами, її роль в економіці є абсолютно непропорційна до її зарплатного фонду, роздутого за рахунок бюджетних дотацій.

Міф 5: Малий і середній бізнес — головні оптимізатори
Утім, на думку експертів, внесок промисловості як у заробітну плату, так і в бюджет міг би бути більшим, якби всі чесно сплачувати податки, корпорації не застосовували трансферного ціноутворення, а головне — на всіх промпідприємствах була «біла» заробітна плата.
«Теза «металургія — годувальниця України» схожа на шифри стародавньої цивілізації майя. Так кажуть, тому що розуміють: ці підприємства не можуть із року в рік отримувати ті збитки, які декларують», — розповідає Наталя Лещенко, економіст CASE Україна.
Безумовно, зараз усе можна списати на війну. Але і в мирний час металургія не поспішала допомагати бюджету. В кращі часи галузь забезпечувала 40 % усіх валютних надходжень у країну та формувала 22 % ВВП. В областях, де металургія є ключовою галуззю, наприклад, у Донецькій, Дніпропетровській і Запорізькій, металургійні підприємства забезпечували до 70 % валового реґіонального продукту.
В теорії приблизно такий же внесок металурги мали робити і в наповнення бюджету. Однак реальний розмір сплачених ними податків був куди скромнішим. Наприклад, за офіційною інформацією ДПС, станом на 1 грудня 2012-го, коли про війну ще ніхто і не чув, підприємствами металургії до зведеного бюджету було перераховано 4,2 млрд. грн., у т. ч. до державного бюджету — 1,9 млрд. грн., що не дотягує навіть до 2 % від загальної суми зібраних за цей період податків. Для порівняння: за січень-жовтень ц. р. фізичні особи-підприємці сплатили в бюджет у вигляді єдиного податку 2,9 млрд. грн. На той же час загальна сума передоплати металургів з податку на прибуток склала 3,9 млрд. грн., а накопичений борг із відшкодування ПДВ — майже 6 млрд. грн.

Артем Захарченко, Pressa Today

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply