Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Saturday, Sep. 23, 2017

Нелегка євроінтеграція легкої промисловості

Автор:

|

Лютий 26, 2015

|

Рубрика:

Нелегка євроінтеграція легкої промисловості

Українські кравчині

Думка про кризу в українській легкій промисловості вже давно стала аксіомою. Скільки разів говорилося про те, що українці не носять вітчизняного одягу, надаючи перевагу дешевшій продукції з Китаю чи Туреччини! Але водночас — і в цьому полягає парадокс — українська легка промисловість не може поскаржитися на відсутність замовлень із Європи.

Із поступовим закриттям російського ринку вихід у Європу стає ключовим завданням для багатьох українських підприємств, а тому успішний досвід може виявитися дуже корисним. Інтерес великих транснаціональних компаній до українських підприємств – зрозумілий: перенесення виробництва за межі Європейського Союзу (ЄС) дає змогу мінімізувати витрати. Причому в України є певна перевага, порівняно з Південно-Східною Азією: перебуваючи поблизу від ринків збуту, українська легка промисловість здатна виконувати замовлення набагато оперативніше, ніж азіатські конкуренти. Однак сама лише наявність масштабних замовлень з ЄС ще не гарантує процвітання.
«Два або три перших роки були найважчими. Фактично ми з нуля вчилися працювати за європейськими правилами. А найголовніше — будь-яка помилка оберталася величезними штрафами. Часто, виконавши складне замовлення та сплативши штраф, ми опинялися без прибутку», — згадує Галина Чайка, керівник одного зі швейних підприємств.
Зазвичай штрафні санкції накладалися за невчасне виконання замовлень. Працювали з терміновими замовленнями, а це означало, що час відвантаження готової партії визначався навіть по годинах. У таких умовах будь-яка поломка або знеструмлення могло стати катастрофою, що позбавляла підприємство виручки.
Досвід, здобутий за перші роки роботи з європейцями, не був марним, хай навіть ті замовлення були невеликими. Довівши свій добрий рівень роботи, українська компанія почала отримувати замовлення від знаних марок, а головне — мала тепер можливість жорсткіше відстоювати свою позицію на перемовинах, вибиваючи для себе кращі умови.
Сувора конкуренція на європейському ринку вимагає постійного пошуку дешевших підрядників. Проте будь-який зрив замовлення завдає компаніям такого удару, що жодні штрафні санкції не компенсують замовнику цих збитків. «Ми навчилися не лише торгуватися, а й відстоювати свої права. Наприклад, при нарахуванні несправедливих штрафів. Якось, не отримавши повною мірою заробленого, ми навіть зверталися зі скаргою в Службу безпеки України. Врешті-решт, цю компанію до з’ясування обставин перевели в режим індивідуального ліцензування. Вони з переляку повернули борги не тільки нам, а й іще кільком українським фабрикам», – розповідає п. Чайка.
На жаль, цей період тривав недовго. Європейська економічна криза загострила конкуренцію на ринку одягу, змусивши виробників шукати дешевших підрядників, навіть на шкоду якості. «Одним із наших основних партнерів була велика німецька компанія. В їхньому внутрішньому рейтинґу серед приблизно 70 швейних фабрик ми були на третьому місці, поступаючись лише двом болгарським. Однак 2008-го їм довелося шукати дешевших підрядників, і наші замовлення переїхали на Ямайку», — нарікають у компанії.
У кризовій ситуації українцям знову допоміг європейський досвід. Підприємство активізувало роботу на внутрішньому ринку, що дозволило компенсувати «європейську кризу». «Перед будь-якою швейною компанією раніше чи пізніше постає дилема: працювати за схемами з давальницькою сировиною (надаючи, по суті, лише послуги з пошиття) чи розпочати власне виробництво повного циклу», — пояснює Галина Чайка.
За її словами, схеми з давальницькою сировиною є надійнішими. Незважаючи на постійні аврали вони дають невеликий, але стабільний дохід. Разом із тим, власне виробництво може забезпечити значно більший прибуток, проте криє в собі більші ризики. «Будь-яка компанія, навіть найуспішніша, боїться провалу колекції. Для невеликих підприємств це може означати смертельні збитки», — каже жінка.
У міру того, як ЄС відходив від кризи, замовлення з Європи знову почали з’являтися. Проте, маючи вже хай і невелике, але стабільне виробництво для українського ринку, українці змогли дозволити собі розкіш не гнатися за будь-яким замовленням, вибираючи лише найвигідніші.
Приклад такої співпраці — створення колекції одягу для німецьких футбольних фанатів до «Євро-2012». На відміну від більшості європейських замовлень, у цьому випадку провели повний цикл робіт — від створення моделей до виробництва.
У такому стані компанія зустріла нову кризу — тепер вже не європейську, а російську. Нинішні проблеми галузі пов’язані із закриттям російського ринку, адже багато компаній було зав’язано на ньому. Ба більше, Росія була великим ринком збуту для європейського одягу, що також не могло не відбитися на замовленнях для українських швейних фабрик. «Ця криза показала, хто чого досяг», — резюмує п. Чайка.
Її фабрика фактично не відчула проблем ні з європейськими замовленнями, ні на українському ринку. Понад те, на внутрішньому ринку компанія сподівається на зростання продажів, витіснивши турецький товар, що вже дорожчає.
Водночас компанії, що виробляють одяг лише для ринків України та Росії, зараз переживають дуже складні часи. «Стільки років поспіль вони були в кращому становищі, ніж ми. Над ними не висіли штрафи, їм не треба було особливо вкладатися в якість, а собівартість їхньої продукції була значно вищою за нашу. І при цьому дохід у них нерідко був значно більшим, ніж у нас», — зауважує Галина Чайка.
Однак тепер вижити зможуть лише ті, хто вміє працювати по-європейському, виробляючи якісну та дешеву продукцію. «Зараз навіть страшно згадати наш досвід першої роботи з європейцями. Однак він і став основою нашого нинішнього становища», — стверджують у компанії.

Юрій Панченко, УП

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...