Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Monday, Nov. 20, 2017

Діамантові імена в історії КС «Будучність»

Автор:

|

Березень 15, 2012

|

Рубрика:

Діамантові імена в історії  КС «Будучність»

Минають роки, змінюються часи, відходять у вічність люди. Та імена основоположників кредитової спілки (КС) «Будучність» назавжди вписані діамантовими буквами в історію нашої кредитівки й української громади загалом. Одне з них — Іван Мокан, один із 26 засновників КС «Будучність», член першої Ради директорів, а відтак — довголітній член кредитового комітету, відданий член і активний діяч Спілки української молоді (СУМ) і Ліґи визволення України (тепер — Ліґа українців Канади). Пан Мокан розповів про своє життя, про створення та розбудову КС «Будучність» і її роль в українській спільноті.

— Я народився 1923 року в с. Тучапах Снятинського району Івано-Франківської області, у родині сільських господарів. Як більшість молоді тих часів, активно включився в політичне життя, вступивши в члени Організації українських націоналістів. Під час Другої світової війни німці заарештували мене та ще шістьох хлопців. Чотирьох із них розстріляли. Мене примушували підписати документи й іти на службу СС. Я не піддавався. Про мене подбали мої друзі з Організації, і я підписав лише папери для виїзду на роботи до Німеччини. Важко працював на заводі, який виробляв кораблі та підводні човни, і мріяв повернутися додому. Якось я й кілька моїх друзів вирішили втекти. Та через якийсь час нас арештували й кинули до штрафного табору. Там я пробув 56 днів важкої праці та думок: що буде зі мною далі? А зі штрафного табору були дві дороги: ліворуч — табір смерті, праворуч — повернення до попереднього табору. Тих, хто відбув покарання, викликали на середину табірної площі. Надійшла й моя черга. Тільки одна думка пульсувала в мозку: «Ліворуч чи праворуч, ліворуч чи праворуч»? Пролунала команда: «Стати праворуч!» На щастя, смерть мене оминула, і я знову опинився на заводі, де й зустрів закінчення війни.

— А що було далі?

— Далі я потрапив у табір для переміщених осіб, більшість із яких становили українці. А після цього мене покликали працювати до United Nations Relief & Reparation Administration — організації, яка займалася матеріальною опікою таборів. Життя в таборі було надзвичайно цікавим. Нам так остогидли війна, холод, голод, приниження й переслідування, а ми ж були молоді, енерґійні та веселі.

— Чому ви обрали Канаду своєю новою батьківщиною?

— Я мав вуйка в Арґентині й міг їхати туди, та я знав про Канаду, що тут живе багато українців. Майже всі переміщені особи мріяли про Канаду або Америку. Ці країни були сприятливішими для імміґрантів. Я підписав контракт на десять місяців на рубку лісу у Форті Вільям в Онтаріо. Після страйку робітників нас перевели на залізницю в Торонто, на дільницю Торонто-Міміко. Це були також нелегкі часи. Ми жили у вагонах, пристосованих під житло.

— Розкажіть про свою громадську працю. Чим займалися?

— Найпершим моїм громадським завданням було продавати газету «Гомін України», перше число якої побачило світ 15 грудня 1948 року. Після з’їзду молодіжної організації СУМ одразу ж став її членом. Вступив у Ліґу визволення України. Був одним із засновників і співаком чоловічого хору «Прометей», історія якого починається з лісу. Саме в лісі Форту Вільям Зенон Ґнопко створив чоловічий хор, який отримав назву «Лісовик». Після того, як працівники роз’їхались, у Торонто 1948-го відновили хор, але вже під назвою «Прометей». За плечима нашого колективу — багата історія та велика праця його учасників.

— А як створювалася КС «Будучність»?

— Усе почалося з крамниці «Арка» на вулиці Квін, власниками якої були Володимир Кліш і Степан Рошко. Якось кілька нас зібралося разом, і виникла думка створити кредитівку. Щоб отримати ліцензію, потрібно було мати 26 членів і двох свідків. Було важко. Багато хто казав, що є більш необхідні речі, які треба зробити. Та Степан Рошко наполягав, що буде кредитівка й будуть гроші на наші проекти. За справу взялися люди, які знали, що роблять, і які бажали того, що роблять. Від моменту виникнення ідеї й до часу отримання дозволу минув майже рік. Свято­слав Фроляк, наш адвокат, оформив усі документи — і готово. Потрібно було вибрати управу. Нам ніяк не вдавалося скликати загальні збори тих 26 членів. Та нарешті зібрали збори, на які прийшло якраз стільки людей, щоби був кворум, і чотири особи, які не були членами. Отже, ми самі вибирали себе. Було обрано членів дирекції, кредитового комітету та контрольної комісії. Першим головою дирекції став Володимир Кліш, а мене обрали до дирекції.

— Чи потрібно було мати стартовий капітал або якийсь непорушний фонд?

— Ні. Цього не вимагалося. Ми заснували кредитівку без цента. Гадаю, що найперший депозит був із крамниці «Арка» від Володимира Кліша. Якщо хтось приходив по грошову позику, а ми не мали, то швиденько бігли до Петра Микуляка чи до Івана Бонка, котрі мали крамниці, і позичали їхній виторг. Не раз я ніс гроші, загорнуті в газету, щоби зробити депозит, а тоді надати позику клієнту. Або отримали депозит і швидко несли гроші назад до крамниць. Так і крутилися. Треба було берегти кожного клієнта.

— Чи кредитівка в той час давала позики на житло?

— Так. Пізніше давала. Гарна хата коштувала $15,000. Згідно з правилами для кредитових спілок, покупець мав зробити перший внесок у розмірі однієї третини вартості будівлі.

— Хто запропонував назвати кредитівку «Будучністю»?

— Я вже цього не пам’ятаю, але знаю, що інших назв і не було. Одразу було вирішено дати кредитівці назву «Будучність». Пізніше в декого виникали думки змінити її чи назвати англійською, але більшість не погоджувалася.

— То де ж розмістилася нова установа?

— КС «Будучність» розпочалася зі стола та лавки в кутку однієї кімнати в приміщенні Ліґи визволення України на вулиці 140 Батерст. Це був будинок «Просвіти». Через шість-сім місяців ми вже мали кімнату з віконцем. Гроші депонувались і позичались за підписом члена. Потім ми мали вже книжечки й вели картотеку. Якось виявили недостачу в касі — долар і тридцять центів. Нас троє мусило зібратися по кілька центів, щоби покрити недостачу.

— Хто міг бути членом кредитівки? Будь-хто? Звичайний перехожий із вулиці?

— Ні-ні. Членом кредитівки міг бути тільки українець і тільки член наших організацій, як, наприклад, «Просвіта», спортове товариство, СУМ, Ліґа визволення України тощо. Із часом правила змінилися.

— Як дирекція працювала над рекламою «Будучності», як збільшували членство? Мабуть, було нелегко?

— Сміялися з нас, не вірили, що щось вийде. А реклама? Найкраща реклама — це особистий контакт із людьми. Ми жили ідеєю створення та процвітання кредитівки. Тому розповідали, аґітували, переконували. Ми знали багато людей. Тоді всі знали одне одного. Громада була активною, постійно збиралися разом на концертах і забавах. Тепер бачу результати нашої праці — і серце тішиться. Таки добре, що ми створили кредитівку.

— Чи думали основоположники, що КС «Будучність» стане найбільшою українською кредитівкою в Канаді?

— Ні, ніколи! Важко навіть повірити в такий успіх! А це все завдяки нашим свідомим українцям, які підтримують свою фінансову установу. І, звичайно ж, умілому керівництву та відданим працівникам. Наша праця не пропала марно, а навпаки — розвинулась, і я сподіваюсь, що буде розвиватись і надалі. Тепер складно навіть уявити, як би працювала наша громада без потужної фінансової підтримки, яку надає «Будучність». Тому бажаю нашій кредитівці зростання членства та фінансового процвітання!

— А ми подякуємо п. Мокану, що поділився своїми спогадами та цікавою сторінкою нашої історії. Бажаємо йому доброго здоров’я на многії літа!

(Продовження в наступних номерах)

 

Наталка Попович, відділ реклами та зв’язків із громадськістю КС «Будучність»

 

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...