Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Sunday, Apr. 21, 2019

Держава програє судову війну олігарху Ахметову

Автор:

|

Квітень 03, 2019

|

Рубрика:

Держава програє судову війну олігарху Ахметову

Рінат Ахметов

Північний апеляційний господарський суд м. Києва відмовився задовольнити апеляційну скаргу Фонду державного майна України (ФДМУ) та залишив без змін рішення Господарського суду міста Києва, яким було відмовлено ФДМУ у задоволенні позову до Товариства з обмеженою відповідальністю (ТзОВ) «ЕСУ» про розірвання договору купівлі-продажу 92,79 % акцій «Укртелекому» і стягнення 81,9 млн USD пені. За цими офіційними зворотами, фактично, ховається чергова олігархічна перемога. Адже це означає, що держава фактично програла тривалу війну з найзаможнішим українцем Рінатом Ахметовим за контроль над національним монополістом у сфері стаціонарного телефонного зв’язку.

Суперечлива приватизація
Підготовка до приватизації державного телеком-гіганта тривала майже 15 років. За цей час унаслідок корупції та невдалих управлінських рішень керівництва компанія лише дешевшала. 2010-го, коли президентом країни став Янукович, процес підготовки вийшов на фінальну стадію.
Умови приватизаційного конкурсу формували таким чином, аби не допустити до нього українських мобільних операторів і великі міжнародні телеком-холдинги. В результаті переможцем стало маловідоме ТзОВ «ЕСУ» — дочірня компанія австрійського концерну European Privatization & Investment Corporation (EPIC). «Темна конячка» з Австрії придбала 92,79 % акцій «Укртелекому» за 10,6 млрд грн. Це, до речі, стало другим рекордом української приватизації. Дорожче (за 24,2 млрд грн) 2005 року після реприватизації, оголошеної урядом Юлії Тимошенко, вдалося продати «Криворіжсталь».
Щоправда, невдовзі з’ясувалося, що приватизацію частково оплатила держава — через облігації, випущені «ЕСУ» на понад 4 млрд грн, придбані державними «Ощадбанком» та «Укрексімбанком», за які пізніше мав розрахуватися «Укртелеком».
Через два роки група СКМ Ріната Ахметова й австрійська EPIC підписали договір купівлі-продажу 100 % акцій компанії UA Тelecominvest Ltd, яка є власником ТзОВ «ЕСУ». Причому угода була оформлена без погодження із ФДМУ, як того вимагають умови приватизації. Але хто б тоді звертав увагу на таку дрібничку, адже до оборудки було залучено пул близьких до Януковича людей, а головним організатором схеми співрозмовники «Економічної правди» називали Сергія Льовочкіна, тодішнього голову Адміністрації Президента.

Мережа спецпризначення
Уперше про повернення «Укртелекому» в державну власність заговорили у квітні 2013-го. Приводом для цього стало невиконання новим власником соціальних зобов’язань. Зокрема, на підприємстві почалися масові скорочення персоналу. Крім цього, згідно з приватизаційною угодою, власник мав збудувати та передати на баланс держави телекомунікаційну мережу спеціального призначення. Влітку 2012 року голова Держспецзв’язку звернувся з проханням до уряду та президента профінансувати ці роботи за рахунок держави. «Укртелеком» отримав із бюджету 220 млн грн, але мережу урядового зв’язку так на баланс держави і не передав.
«Ми давно вже все зробили. Держслужба спецзв’язку навіть нею користується, але не приймає на баланс», — запевняв тоді «Німецьку хвилю» Михайло Шуранов, директор із корпоративних комунікацій «Укртелекому». Однак Ігор Лапін, перший заступник голови парламентської спецкомісії пояснив: «Укртелеком» не створив виділену мережу спецзв’язку на рівні окремого кабелю, як того вимагають технічні умови, а лише надав державі зашифрований канал у загальній мережі. Державні фахівці вважають, що це не забезпечить належної конфіденційності».
У вересні 2015-го спеціальна контрольна комісія Верховної Ради з питань приватизації закликала уряд ініціювати процедуру банкрутства публічного акціонерного товариства (ПАТ) «Укртелеком». Проте ідея щодо банкрутства не набула широкої підтримки. У березні 2016 року члени спецкомісії опублікували докладні результати незаконної, за їхньою версією, приватизації «Укртелекому». Автори запропонували генпрокурору Юрію Луценку заарештувати активи телеком-оператора. У травні 2017-го ФДМУ опублікував результати роботи власної спецкомісії, яка також засвідчила невиконання умов приватизаційного договору. Зокрема, як наголошували у фонді, власник мав інвестувати в «Укртелеком» упродовж п’яти років із моменту придбання не менше 450 млн USD у вигляді грошей, майна й інтелектуальної власності. Цього зроблено не було.

Судові гойдалки
Держава в особі ФДМУ довго й наполегливо судилася з ТзОВ «ЕСУ», вимагаючи повернути телеком-оператора в державну власність. Судова війна тривала з перемінним успіхом. Суди різних інстанцій то задовольняли вимоги ФДМУ і тоді в українських засобах масової інформації з’являлися бадьорі заголовки на кшталт «В Ахметова нарешті забрали «Укртелеком», то скасовували рішення інших судів, і тоді всі мас-медіа дружньо похнюплювалися: «Знову найбагатший олігарх переміг державу».
Урешті-решт у липні 2018-го Верховний суд України повернув справу на повторний розгляд до суду першої інстанції. Все почалося спочатку. Цього разу судова машина чомусь запрацювала значно швидше. У листопаді 2018 року Господарський суд міста Києва відмовився задовольнити позов ФДМУ щодо повернення «Укртелекому» в державну власність, а в березні ц. р. Північний апеляційний господарський суд залишив це рішення без змін. Чи означає це, що телеком-гігант остаточно залишиться у власності Ріната Ахметова, чи у ФДМУ ще залишаються якісь юридичні можливості продовжити боротьбу, наразі незрозуміло.

А воно вам треба?
Але тут є один нюанс: чи варто цю боротьбу продовжувати? На перший погляд «Укртелеком» — привабливий актив. Щороку компанія генерує щорічний дохід від реалізації продукції у межах приблизно 3 млрд грн, із яких майже 350 млн грн становить чистий прибуток. Водночас доходи від основного виду діяльності — абонплати за послуги місцевого стаціонарного зв’язку — з кожним роком знижуються. При цьому доходи від інтернет-послуг, які на другому місці за обсягом, ростуть вкрай повільно через брак інвестицій.
З моменту приватизації відбувається системний демонтаж старого аналогового обладнання, яке не завжди заміняють на сучасне. Варто зауважити, що це є додатковим джерелом доходу, щоправда, зовсім непрофільного. Річ у тім, що вуличні комутаційні шафи та великі АТС радянського виробництва містять мало не половину таблиці Менделєєва: мідь, золото, срібло, платину, паладій, рутеній і тантал. Усе це добро виплавляється та йде на продаж. Виставляються на продаж і приміщення.
Тобто, в разі уявної остаточної перемоги ФДМУ може вийти така сама ситуація, як із націоналізацією «ПриватБанку», з якого колишній власник Ігор Коломойський встиг вивести сотні мільйонів гривень, передавши державі фінустанову з величезними боргами, перекривати які довелося за рахунок державного бюджету. До речі, облігації «ЕСУ» на 4 млрд грн, придбані державними «Ощадбанком» та «Укрексімбанком», «Укртелеком» так і не викупив.

Ігор Берчак

До теми
Серйозні проблеми є ще в одного монополіста, який поки що залишається в державній власності. Мова про акціонерне товариство «Українська залізниця» (УЗ), яка здійснює 82 % вантажних і майже 50 % пасажирських перевезень. За обсягами вантажних перевезень УЗ — на четвертому місці в Євразії, після залізниць Китаю, Росії й Індії; штат — майже 270 тис. співробітників. Однак потужне підприємство зараз у серйозній кризі, мовиться в сюжеті «5 каналу».
А все через зношену інфраструктуру та рухомий склад. Амортизація локомотивного парку та вантажних вагонів УЗ — на рівні 95 %, середній вік вагонів — 30 років. «За останні чотири роки значно зріс дефіцит вагонів, за останні три роки зростає дефіцит тяги. Ми полічили, якщо інвестиції в УЗ збережуться на поточному рівні, то дефіцит тяги становитиме 2023-го майже 2 тис. локомотивів», — прогнозує Володимир Шульмейстер, директор програми «Інфраструктура» Українського інституту майбутнього.
Критична ситуація і зі залізничною інфраструктурою. «В УЗ 50 % колій електрифіковані, тобто над коліями є контактний дріт, який стоїть на залізобетонних опорах. А от яка ситуація зі залізобетонними опорами — про це ніде не йдеться, 86 % залізобетонних опор треба замінювати. Понад те, 4 тис. залізобетонних опор — в гостродефектному стані, тобто фактично в аварійному. 30 тис. опор мереж постійного струму потребують негайної заміни, тому що свій термін уже відпрацювали, 50 тис. опор мережі змінного струму також потрібно замінювати», — зазначає Олександр Бондаренко, правозахисник і координатор проекту «Поїздка».
Ще одна проблема — занедбана колія. Протяжність залізничних шляхів в Україні — майже 20 тис. км. На 8 тис. протерміновані ремонти. Уже зараз діє обмеження щодо швидкості потягів на шляхах загальною протяжністю понад 1 тис. км. На ще майже 2 тис. км рух узагалі заборонили. «Якщо тими ж темпами руйнуватиметься залізнична інфраструктура, як це є зараз, то впродовж 10-12 років із 20 тис. км колій у нас залишаться лише 5 тис. км, а кількість локомотивів скоротиться у десять разів!» — наголошує п. Бондаренко.

About Author

Meest-Online

Loading...