Новини для українців всього свту

Tuesday, Dec. 10, 2019

Чи вдасться Москві загнати Україну в «газову» пастку?

Автор:

|

Вересень 25, 2019

|

Рубрика:

Чи вдасться Москві загнати Україну в «газову» пастку?

Минулого тижня в Брюсселі (Бельгія) відбулися тристоронні перемовини України, Європейського Союзу (ЄС) та Російської Федерації (РФ) щодо транзиту російського газу через українську газотранспортну систему (ГТС). Чинний контракт на нього закінчується 31 грудня ц. р. І хоча перемовини тривали всього 40 хвилин і цілком передбачено закінчилися відсутністю якихось конкретних домовленостей, експерти налаштовані більш-менш оптимістично. Тим більше, що наступний раунд перемовин запланований вже на другу половину жовтня.
«Газові перемовини 19 вересня в Брюсселі стали разючим контрастом до попередніх раундів. Якщо в січні ц. р. керівники делегацій із Києва та Москви обмінювалися закидами у «маразмі», «сюрреалізмі» й «абсурдній» позиції, то зараз усі сторони дружно заявили, що зустріч була конструктивною», — повідомляє «Німецька хвиля». А Марош Шефчович, голова делегації ЄС і віцепрезидент Європейської комісії з енерґетичного союзу заявив, що сторони змогли зблизити позиції щодо «більшості» питань, які обговорювали. «Що я побачив у російської сторони, і це позитивно: вони цілковито приймають, що майбутній транзитний контракт має ґрунтуватися на європейському законодавстві», — повідомив він. Це власне те, на чому вже давно наполягає Україна, і від чого довго відкараскувалася РФ. Водночас голови усіх трьох делегацій дружно заявили про високу ймовірність того, що транзитний контракт до кінця року не підпишуть.

Попередня диспозиція
Напередодні зустрічі відбулося кілька важливих подій, які змінили розклад на газовому ринку. Як писав «Міст», Європейський суд загальної юрисдикції обмежив обсяги операцій «Газпрому» в Європі, заборонивши використовувати на повну потужність сухопутний газогін Opal, що сполучає вже існуючий «Північний потік» із країнами Центральної Європи через територію Німеччини. Відтепер російський монополіст може використовувати лише 50 % потужностей Opal — тобто помпувати ним не більше 18 млрд куб. м газу на рік (потужність газогону — 36 млрд куб. м газу на рік).
Крім цього, Україна почала адаптуватися до європейських законодавчих норм: напередодні перемовин у Брюсселі уряд схвалив план анбандлінгу Національної акціонерної компанії (НАК) «Нафтогаз України», тобто створення незалежного оператора ГТС. Нова компанія «Магістральні газопроводи» буде створена шляхом відділення від НАК, а управляти нею буде Міністерство фінінасів, а не Міністерство енерґетики та навколишнього середовища, як це було досі. Це важлива вимога — згідно з європейським Третім енерґопакетом, постачальником газу й оператором інфраструктури не може виступати одна і та ж компанія.
Україна зобов’язалася здійснити анбандлінг ще кілька років тому, однак через затяжний конфлікт між керівництвом НАК та урядом Володимира Гройсмана справа ніяк не могла зрушити з мертвої точки.
Третій важливий чинник — продовжує буксувати будівництво «Північного потоку-2». Останній відтинок маршруту газогону, чию готовність оцінюють у 80 %, повинен пройти територіальними водами Данії, однак її уряд досі не дав на це згоди.
Не вдався Москві й наступ на південному напрямку. В первісних планах було будівництво «Турецького потоку» потужністю 63 млрд куб. м, яким російський газ дном Чорного моря, а далі через Балкани мав надходити до країн Південної та Центральної Європи. Але Туреччина відмовилася від нав’язаних їй чотирьох труб і висунула умову — одна труба в Європу, ще одна — суто для її внутрішнього споживання. Остання вже запущена на повну потужність, натомість «європейська» наштовхнулася на ті самі перешкоди, що й «Північний потік-2» — балканські уряди не поспішають давати дозволи на проходження газогону їхніми територіями.

Вимоги сторін
Позиції учасників прості та зрозумілі. «Газпром» робить все можливе, щоб підписати з НАК короткотерміновий, бажано однорічний, контракт на транзит без вказування конкретних обсягів, аби отримати можливість нарешті залагодити всі проблеми з обома «потоками». Після цього Кремль матиме можливість спокійно «засушити» українську ГТС, або повністю припинивши помпування по ній газу, або ж використовуючи її як резервний канал — на випадок пікового зимового навантаження чи якогось технічного форс-мажору.
Натомість українська сторона пропонує підписати контракт одразу на десять років на помпування, як мінімум, 60 млрд куб. м щороку (з можливістю збільшення обсягів у разі потреби). Цю позицію підтримують і представники ЄС.
Ціна питання — не просто щорічні надходження від транзиту до бюджету України у розмірі 2-3 млрд USD, а й саме існування української ГТС. Для збереження системи в задовільному технічному стані потрібен певний постійний рівень тиску газу всередині труби. Ставши частково «порожнім», газогін потребуватиме мільйонних витрат на постійні ремонти.
Є ще один підступний хід із боку Москви. Там однією з умов продовження транзитного контракту називають бодай часткове відновлення прямого постачання російського газу до України, яка не купує блакитне паливо в країни-аґресора з листопада 2015 року, натомість імпортує його в реверсному режимі з країн ЄС.
«Поки що все має такий вигляд, ніби російська сторона свідомо плутає поняття, під слова «постачання газу» підводячи і продаж блакитного палива Україні, і транзит до ЄС через українську ГТС. Звісно, це розраховано на широку непрофесійну публіку, але треба визнати, що така PR-тактика нерідко дає ефект, адже будь-які рішення щодо газу — політичні», — пише інтернетвидання depo.ua.
Чи не станеться так, що новий уряд Олексія Гончарука погодиться на підступні дії Москви і знову посадить Україну на російську «газову голку»? Це стане відомо вже до кінця 2019-го. Хоча першу серйозну помилку таки зробили.
Процедуру анбандлінгу «Нафтогазу» уряд планує завершити до 1 січня 2020 року, тобто, моменту завершення чинного транзитного контракту. Але чи потрібно було все починати саме зараз, коли часу залишилося обмаль? Не варто забувати, що новий оператор ГТС повинен буде пройти сертифікацію не лише на українському, але й на європейському рівні. В разі, якщо неповоротка бюрократична машина ЄС забуксує, «Газпром» зможе абсолютно щиро заявити: а чого ви від нас хочете? Просто продовжити попередній контракт у будь-якому випадку неможливо, адже він укладався з НАК, а тепер нам треба домовлятися з новою компанією — «Магістральні газопроводи». Зрозуміло, що процедура нових перемовин, узгодження технічних і фінансових умов та, зрештою, остаточне підписання контракту може затягнутися на кілька місяців. При цьому навіть в ЄС не зможуть заперечити, адже все — згідно з вимогами європейського енерґетичного законодавства.

Стокгольм плюс Донбас
Безперечно, Москва максимально затягуватиме час, сподіваючись примусити Україну піти на поступки в двох стратегічних питаннях. По-перше, щодо виконання рішень Стокгольмського арбітражу, відповідно до якого «Газпром» повинен виплатити «Нафтогазу» за двома позовами понад 2,5 млрд USD. На брифінгу після перемовин у Брюсселі Олександр Новак, міністр енерґетики РФ, прямо заявив про бажання врегулювати це питання «за нульовим варіантом, у рамках мирової угоди».
Друге, Путін прийме остаточне рішення в газовому питанні з огляду на те, на які поступки в питанні Донбасу піде Володимир Зеленський. «Якщо розмірковувати суто комерційними категоріями, то РФ, звісно, невигідно припиняти транзит газу через Україну з нового року. Але ж «Газпром» виконує не тільки комерційну місію, але й місію кремлівської зброї. 2015-го, щоб провчити своїх європейських партнерів і ті компанії, які почали постачати газ Україні, РФ обмежила постачання газу в Європу до мінімально можливого контрактного рівня, очікуючи, що у європейських компаній не буде зайвого газу, й Україна не отримає його по реверсу. Однак нічого такого не сталося. Європейські постачальники дотрималися контрактів із «Нафтогазом». «Газпром» втратив 5 млрд USD виручки, але це його не зупинило. Тому і в теперішній ситуації, попри можливі втрати, «Газпром» може піти на сценарій ескалації за директивою Кремля, виходячи з того, що потрібно змусити європейців до зняття перешкод на шляху функціонування як наявного «Північного потоку», так і добудови «Північного потоку-2». Тож у РФ працюють не суто комерційні підходи», — написав у блозі на УНІАН Михайло Гончар, президент Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» та експерт із питань енерґетики.

Ігор Берчак

Мовою чисел
За часів СРСР українська ГТС була розрахована на транспортування понад 140 млрд куб. м газу. До 2005 року обсяги транзиту були близькими до цього максимуму, а потім почали зменшуватися. За даними «Укртрансгазу», 2018-го транзит становив 86,7 млрд куб. м. У січні-серпні 2019-го — 59,5 млрд. Згідно з річним звітом «Нафтогазу», 2018-го від транзиту компанія отримала 72,3 млрд грн. За курсом гривні на кінець року, це — 2,6 млрд USD. Світовий банк оцінив валовий внутрішній продукт (ВВП) України за 2018 рік у 125,5 млрд USD. Тож торік транспортування російського газу принесло Україні трохи більше 2 % ВВП. Загалом, залежно від обсягів транзиту та успіхів української економіки, транзитні доходи змінюються від 2 % до 3 % ВВП. За даними «Газпрому», 2018-го компанія експортувала до Європи 202 млрд куб. м. Якщо вилучити з цього 24 млрд, експортованих до Туреччини, то експорт до Європи складе майже 178 млрд, із яких майже 87 млрд (48,79 %) доправили через Україну. За даними Євростату, 2018 року понад 40 % газу, що його імпортували європейські країни, надійшла з РФ. Для порівняння: частка газу з Норвегії склала 35 %. На додачу до цього Європа отримує з РФ ще й 27,3 % імпортованої нафти.

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply