Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Friday, Dec. 15, 2017

Луценка знову судять Одного з лідерів Помаранчевої революції намагаються втримати від організації ще однієї

Автор:

|

Квітень 26, 2012

|

Рубрика:

Луценка  знову судять Одного з лідерів Помаранчевої революції намагаються втримати від організації ще однієї

У сумнозвісному Печерському районному суді Києва відновлено судовий процес над колишнім міністром внутрішніх справ Юрієм Луценком.

Наша пісня — давня-нова

Влада не обмежилася ув’язненням наприкінці минулого року одного з очільників Помаранчевої революції 2004—2005 рр. Юрія Луценка на чотири роки за звинуваченнями, які прокурори мають цілковиті підстави висунути й президентові Віктору Януковичу та його соратникам. Так, колишньому міністру внутрішніх справ інкримінували незаконне оформлення на роботу в Міністерство внутрішніх справ (МВС) свого водія, сприяння його кар’єрі, несправедливе виділення йому квартири й приписування зайвого стажу, що, відповідно, збільшило виплати цьому міліціонерові. Запроторили екс-міністра за ґрати ще й за перевитрату бюджетних коштів на святкування Дня міліції.

Та позаяк Європейський суд із прав людини, який 17 квітня у французькому місті Страсбурзі почав розгляд скарги Юрія Луценка, може кваліфікувати його ув’язнення як розправу, в Україні екс-міністра поспішають запхати до тюрми за наступними вироками Печерського районного суду Києва, вердикти якого ніколи не суперечать чинній владі. Тим більше, що після звільнення колишній міністр цілком здатний знову повести опозицію на барикади.

Хоч постраждалий не має претензій

Тому Юрію Луценку інкримінують ще й те, що він, як керівник МВС, нібито дозволив незаконне стеження за Валентином Давиденком, водієм тодішнього заступника голови Служби безпеки України (СБУ) Володимира Сацюка, у межах розслідування справи про отруєння президента Віктора Ющенка. Однак сам п. Давиденко ще в серпні минулого року повідомив, що не вважає себе потерпілим, а заяву про порушення його прав він написав під тиском слідчого. Ця інформація, а також низка інших фактів послужили підставою для подання адвокатами Луценка клопотання про припинення карної справи. Але суддя Ганна Медушевська його відхилила, призначивши наступне засідання суду на 18 травня.

Підсудний так прокоментував чергові закиди: «Із правової точки зору, ця справа не має жодної перспективи. Як можна звинувачувати мене в незаконному продовженні оперативно-розшукових заходів щодо водія колишнього першого заступника голови СБУ Сацюка, якщо закон передбачає таку можливість протягом 15 років від дати заведення відповідної справи? Її було порушено ще за міністра Василя Цушка 2007 року. Подання щодо стеження погоджував заступник генпрокурора, а суд, згідно із законом, надавав відповідні дозволи. За таких обставин обвинувачення Генеральної прокуратури (ГПУ) — юридична маячня. Показово, що сам громадянин Давиденко, побачивши всі ці документи в суді, заявив, що не вважає себе постраждалим. Усі заходи проти громадянина Давиденка були законними, санкціонованими судом і ГПУ».

Але, як стверджує екс-міністр, оцінювати правові арґументи в політичних процесах — марна річ: «Римське право в сучасній Україні замінене на закон помсти, тому всі прогнози можна дізнатися в Адміністрації президента (АП)».

Засекречений гепатит

Однак не лише через брак претензій із боку потерпілого марно домагався Юрій Луценко заміни судді Ганни Медушевської на іншого служителя Феміди. Екс-міністр ще й звинуватив суддю: «Хочу нагадати, що ви, пані суддя, неодноразово відхиляли разом із головуючим Вовком мої клопотання про лікування. От у мене в руках приховуваний із вересня минулого року результат аналізу крові, де напроти графи «вірусний гепатит-TTV» написано — «виявлений». Аналіз я одержав випадково, цей листок мені показали в лікарні швидкої допомоги. Я підозрюю вас у співучасті в прихованні моєї хвороби, тому що ваше рішення не лікувати мене призвело до того, що півроку я жив, уражений вірусом гепатиту, і ніякої медичної допомоги не одержував. У ваших руках — моє здоров’я й життя. А я вам їх не довіряю».

А довіряє Юрій Луценко тільки Європейському суду з прав людини (ЄСПЛ), у справедливому вироку якого навіть не сумнівається. Дослівно ж він заявляє із цього приводу: «Проект відповідних поправок до закону про порядок виконання рішень Європейського суду з прав людини вже внесено депутатами «Народної самооборони». Я розраховую на те, що цей механізм очищення судів і нейтралізації телефонного права з ГПУ й АП стане складовою частиною плану дій об’єднаної опозиції. На моє переконання, такі конкурентні механізми мають продемонструвати суспільству, що опозиція бореться за звільнення не тільки Луценка та Ти­мошенко, а й усієї країни».

«Обов’язково братиму участь»

Стосовно ж свого політичного майбутнього Юрій Луценко запевняє: «Я обов’язково братиму участь у наступній президентській кампанії, бо це — найреальніший шанс мирного усунення нинішньої антиукраїнської за суттю й бандитської за методами влади. Я робитиму все, аби демократичні сили висунули єдиного кандидата на булаву. Якщо це буде зроблено чесно, прозоро й разом із громадянським суспільством, то Януковичу залишиться обирати хіба що між тим, здатися з Майданом чи без. Про балотування я не думав, уважаю, що моє місце — в організації широкого руху опору режимові».

А на зауваження на кшталт: «Але сьогоднішня опозиція видається доволі слабкою» — один із лідерів Помаранчевої революції відповідає оптимістично: «Так, до останнього часу вона бачилася неконкурентоспроможною. Без Тимошенко їй було вдвічі важче діяти адекватно. Але останні події в демократичному таборі демонструють позитивні тенденції. Об’єднання, очищення, відмова від взаємопоборювання стають головною метою опозиції. Наступний важливий крок — розробка альтернативної програми розвитку країни. Якщо він здобуде суспільну підтримку, в Україні відновиться (причому епідемічно!) віра в завтрашній день. Нам дуже потрібна потужна ін’єкція оптимізму, аби зрозуміти, що все в наших руках».

Склад злочину — відсутній?

Водночас, Ігор Жданов, президент аналітичного центру «Відкрита політика», наполягає на тому, що в черговій карній справі проти Юрія Луценка «відсутній склад злочину». Ще й додає: «Як і в усіх інших карних справах проти опозиціонера Луценка, а також проти екс-прем’єра Юлії Тимошенко та інших членів її уряду. Ці справи не мають ніякого стосунку до верховенства права. Це — вибіркове застосування законодавства, це переслідування опозиції й політичні репресії».

Своєю чергою, Сергій Таран, директор Міжнародного інституту демократій, зазначає: «Нинішня справа проти Юрія Луценка є важливим елементом у кампанії влади зі залякування опозиції напередодні парламентських виборів. Мова йде саме про тих опозиціонерів, які були наближені до колишнього президента України Ющенка, але сьогодні не пішли на співпрацю з владою, залишившись в опозиції. Інших способів боротьби з опозицією, ніж порушення карих справ проти її представників, у влади немає».

Бо, як уважає п. Таран, «у відкритій політичній боротьбі нинішня українська влада істотно програє опозиції». Але, зауважує політолог, «парадокс у тому, що, ініціюючи карні справи проти своїх супротивників, вона так само програє, адже найвищий рейтинґ сьогодні має опозиційний лідер, який перебуває у в’язниці».

Натомість Олесь Доній, один із політичних соратників Юрія Луценка, депутат парламентської фракції «Наша Україна» — «Народна самооборона», припускає, що влада прагне затягнути розгляд цієї карної справи на кілька місяців, аби унеможливити участь п. Луценка в жовтневих парламентських виборах. Єдиним позитивом судових засідань депутат назвав те, що друзям п. Луценка вдається хоча би коротко поспілкуватись із ним, оскільки впродовж останніх місяців їм відмовляють у побаченнях із підсудним у слідчому ізоляторі.

Це стане підставою…

Що ж до суду в Страсбурзі, на справедливий вердикт якого так покладається Юрій Луценко, то політолог Ксенія Сокульська коментує розгляд ним скарги екс-міністра дещо тверезіше: «Безпосередній вплив Європейського суду з прав людини на долі людей, які звертаються до нього, не можна назвати безмежним. По суті, ЄСПЛ не є касаційною інстанцією для державної судової системи, і скасувати вирок національного суду він не може».

Однак саме він оцінює те, як дотримуються права людини в державі-відповідачі, і, відповідно, може не тільки призначити солідну компенсацію на користь постраждалої сторони, а й опосередковано посприяти зміні ситуації — як приватної, так і загальної законодавчої, коли після несприятливого для себе результату країни готові переглянути норми, що суперечать Конвенції. «Якщо ЄСПЛ вирішить, що не був забезпечений справедливий суд, це стане підставою для додаткового перегляду вироку українським судом», — так, наприклад, на запитання про можливість перегляду вердикту в справі Юлії Тимошенко нещодавно відповідав міністр юстиції Олександр Лавринович.

ЄС лякає, що не підпише

А тим часом Штефан Фюле, комісар Європейського Союзу (ЄС) із питань розширення й політики добросусідства, повторивши днями в інтерв’ю московській газеті «Известия», що Угода про асоціацію України з ЄС і зону вільної торгівлі між ними буде підписана тільки в разі «дотримання демократичних прав і свобод українців, верховенства права та незалежності судової системи», уточнив: «Євросоюз не може іґнорувати вироки, оголошені Юлії Тимошенко та Юрію Луценку, котрі як лідери опозиції повинні брати участь у парламентських виборах. Їх судять за Кримінальним кодексом, прийнятим в 1960-х рр. у СРСР. Подібні процеси свідчать про те, що українську судову систему потрібно докорінно реформувати».

Жозе Мануель Пінту Тейшейра, голова представництва ЄС в Україні, також не припиняє повторювати від імені ЄС, що його керівництво «вважає карні справи проти п. Тимошенко й п. Луценка головною перешкодою до укладення Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом».

Ігор Голод

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...