Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Monday, Aug. 21, 2017

Дев’ять місяців провів львів’янин у полоні бойовиків

Автор:

|

Грудень 17, 2015

|

Рубрика:

Дев’ять місяців провів львів’янин у полоні бойовиків
Орест Петришин

Орест Петришин

Дев’ять місяців пробув у полоні бойовиків львів’янин Орест Петришин. Військовослужбовець потрапив у полон у Дебальцевому, де разом із побратимами стали жертвами засідки. Позаду — фізичний біль і психологічні випробування, попереду — життєві плани, лікування та намагання забути страшні пережиття.

Везли у самісіньке пекло
Цьогорічне Різдво боєць провів із рідними, бо приїхав у 20-денну відпустку. Опісля повернувся у частину до Харкова, де бійцям повідомили, що їхня ротація відбудеться у березні. Втім у ніч на 14 лютого військовослужбовців підняли по команді і 120 осіб повезли у невідомому напрямку. «Ми запитали, куди їдемо й як надовго, нам відповіли, що на одну добу, — згадує він. — Потім сказали, що на дві, а в дорозі ми дізналися, що везуть у Дебальцеве».
«На крайньому блокпості військовий попередив, що там котел, що нас усіх переб’ють. Не хотів пропускати: мовляв, не хочу брати гріх на душу. На що командир відповів, що ми проїдемо полями, тихо, без увімкнених фар на машинах. Таки і поїхали», — розповідає Орест Петришин.
«Розумію, що ми мали втримати Дебальцеве до ранку 15 лютого, до перемир’я. Але там стільки було ворожої техніки. Нас кинули для зачистки Дебальцева, але там зачищали нас. Можливо, людині, котра дала наказ, за те, що ми втримаємо Дебальцеве до перемир’я, щось обіцяли», — припускає чоловік.
У Дебальцевому 120 бійців оселили на залізничному вокзалі, їх постійно обстрелювали бойовики. «Коли я вже потрапив у полон, то мені бойовики сказали, що вони нас постійно бачили», — розповідає Орест.
Українські військовослужбовці відстрелювалися, потім почали відходити. Командир наказав їм тримати оборону у час, коли всі звідти втікали. Бійці розділилися на групи по 20-30 осіб, розташувались у приміщенні колишнього автосервісу. Там був підвал, але його треба було розчистити від мішків, аби поміститись і сховатися. Коли Орест зійшов у підвал, почався наступ, сепаратисти оточили територію і він потрапив у полон.

Били жорстоко
Ореста Петришина забрали у полон у Макіївку. Утримували у великому будинку — відпочинковому комплексі чи готелі, де на кожному поверсі були басейн і сауна. Бійця разом із іншими полоненими, котрі раніше потрапили до бойовиків у полон, тримали в сауні. Спершу прикували ланцюгом у наручниках до батареї, спати міг лише сидячи, з піднятою рукою, потім ланцюг розпустили і він міг уже лежати на підлозі. У перші дні сильно били.
«Били руками, ногами, прикладами, касками, коли привезли, били аж до вечора. Потім покликали медсестру, вона вколола знеболюючі заштрики, дала таблетки. Питали: хто, що, звідки? Там були чеченці, абхазці, росіяни, менше — місцевих із Донбасу. Коли почули, що я — зі Львова, з Національної гвардії, кричали, що я — «фашист», «бандерівець» і «нацист», — розповідає боєць.
Полоненого утримувала інтернаціональна бригада «Пятнашка». На Великдень він був у полоні ще у Макіївці. «Там ще був молодий хлопець із Донецька, місцевий, поїхав додому, привіз паску та нам роздав».
А після свят його разом із іншими полоненими перевезли у Донецьк, у колишню будівлю Служби безпеки України, де він зустрівся з багатьма іншими українськими військовослужбовцями, здебільшого «кіборгами». У кімнаті їх було 60 осіб. Спали на вузьких стелажах, їсти і в туалет — все за розкладом.

Використовували як рабів
За всі дев’ять місяців полону Оресту лише один раз вдалося ще у Макіївці випрати одяг, светр віддав хтось із бойовиків, бо він після побиття залишився в білизні. Вже у Донецьку полонених не били, але щодня забирали на роботу як рабів: «Переважно прибирали приміщення, які були розбиті, щось розвантажували, працювали, як раби, як дешева робоча сила».
Найважче у камері було переживати день за днем, які тягнулись і тягнулися. «Коли йшли на роботу, то хоч повітрям дихали, — розповідає чоловік. — Час у камері дуже довго йде, дивишся у вікно і нічого не робиш. Вранці поснідав і чекаєш вечора. Коли на роботу брали, то нас там мусіли годувати».
З полону боєць час від часу телефонував рідним. Сепаратисти дозволяли у день телефонувати п’ятьом полоненим, записували прізвища та номери телефонів.
Найбільше Орест переживає за побратимів, котрі залишилися у полоні. Лише у його камері сидить 21 військовослужбовець. Розповідає, що сепаратисти не поспішають звільняти людей, бо полонених — усе менше, а тому вигадують жорсткіші умови для обміну.
Зараз п. Петришин проходить медичне обстеження: у нього після побиття дуже паморочиться в голові, він потребує й психологічної допомоги. Чоловікові пообіцяли не зволікати з документами та демобілізацією, адже він повинен отримати статус учасника бойових дій. А ще мріє створити власну родину.
Ще ніяк Орест не може звикнути до думки, що він уже вдома, серед рідних. «Першу ніч заснув і вранці прокидаюся з думкою, що потрібно йти на роботу, прибирати, а так мені тепло, так не хочеться. Чую: дзвонить телефон і голос мами. Ось так: я вдома, а думаю про прибирання території», — тішиться вояк.

Галина Терещук, радіо «Свобода»

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...