Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Tuesday, Dec. 12, 2017

Свято чи празник? Цю «червону дату» відзначають уже сотні літ із найрізноманітніших приводів

Автор:

|

Квітень 26, 2012

|

Рубрика:

Свято  чи празник? Цю «червону дату» відзначають уже сотні літ із найрізноманітніших приводів

1 Травня святкуватимуть 73 % із 2 тис. громадян країни, опитаних соціологічною службою Українського центру економічних і політичних досліджень імені Разумкова.

Передусім — вихідні 31,8 % її респондентів навіть назвали це свято великим. Щоправда, тих, хто вважає його звичайним, більше — 41,2 %. І якщо на сході України відзначити 1 Травня мають намір аж 87,5 % жителів (40,4 % — як велике свято, 47,1 % — як звичайне), то на заході — лише 44,7 %, де «найвищу категорію» йому присудило тільки 8,1 % опитаних. Натомість у Центральному й Південному реґіонах — 34,1 та 37,5 %. А як до звичайного до нього ставляться 39,2 % та 38,1 % респондентів, відповідно. Ще одне суттєве зауваження — великим це свято вважають 47,4 % тих, кому вже за 60. І лише 20 % — молодь…

На жаль, українські соціологи не розпитали співвітчизників про те, що передусім означав для них Першотравень 20—30 років тому, а що вони вважають у ньому найсуттєвішим зараз. Тож скористаємося даними Всеросійського центру вивчення громадської думки, чиї респ онденти, загалом, ще не набагато відрізняються від більшості українців.

Отже, колись 1 Травня найважливішою аж для 59 % росіян була демонстрація, про яку тепер згадують лише 11 % із них. А на перше місце з 37 % вийшла наразі можливість зустрітися з друзями й близькими, яка раніше найбільше важила для 26 % громадян. Та все ж менше, аніж можливість вияву міжнародної солідарності трудящих, яка тоді непокоїла 39 %, тоді як нині — усього 18 %. Із 3 до 22 % зросла популярність святкових садово-город­ніх робіт. Більш вагомим стало таке благо, як нагода побайдикувати, — із 8 до 20 %. І прогулятися містом — із 13 до 17 %. Натомість дещо знизився рейтинґ першотравневого святкового столу (з 26 до 23 %).

Та повернімося до українських результатів, за якими, так чи інакше — з огляду на свої переконання й уподобання, Першотравень святкують приблизно три чверті українців. І навіть трохи менше ніж половина населення Західної України, де це свято ще донедавна асоціювалося з ненависною тут «комуною» (хоч і не так, як 7 листопада чи 17 вересня).

Висновок: які б ідеологічні ярлики не чіпляли на нього досі й що б не виголошували 1 травня активісти лівих партій, для більшості з нас цей і наступний після нього дні — насамперед вихідні. Тим більше, що саме на початку травня, зазвичай, починається справжня, а не календарна весна, отже, усі ми розкріпачуємося разом із природою. Тож власники городів практично скористаються цим святом, аби подбати про запаси на зиму. А решта українців — як пристойним приводом для застілля, прогулянок на природі, відпочинку в барах, на дискотеках чи біля телевізорів.

Адже ми, як затаврувала нас відомий культуролог Оксана Забужко, — «святкуючий народ», котрий за кількістю вихідних дасть фору будь-якому іншому. І в жодного іншого свята нема стількох личин, скільки має Першотравень в Україні. У нас їх, водночас… …три в одній

По-перше, 1 травня в Україні та ще 65 державах світу — Міжнародний день солідарності трудящих. Причому у Львові українці відзначали його ще 1890 року, коли вся планета вперше солідарно схвально відгукнулася на прийняте 1889-го рішення установчого конґресу ІІ Інтернаціоналу проводити щороку в перший день третього місяця весни День міжнародної пролетарської солідарності.

«А от у підросійській Україні, — як установив дослідник історії Першотравня Сергій Грабовський, — за відсутності демократичних свобод робітники мусили маскуватися, і нерідко маївки проводилися у формі великодніх зібрань на природі — із частуваннями, гармошкою, співами, танцями. У спогадах сучасників можна знайти вельми ориґінальну назву тодішнього Першотравня — «робітнича Пасха». Але на сході України впродовж 1890-х рр. якось усталилося з реґулярним конспіративним відзначенням «робітничої Пасхи», тим більше що після Великодня традиційно народ гуляв цілий тиждень».

Як бачимо, традиція не боротися 1 травня, а відпочивати «дожила» дотепер. Чи не тому переважна більшість громадян України іґнорує спроби «лівих» партій скористатися із «червоної» дати календаря, аби зайвий раз нагадати про себе електорату?

По-друге, в Україні прижилася ще одна традиція, про яку нагадав п. Грабовський: «У радянський час усе змінилося: на першотравневих маніфестаціях учасники демонстрували класову солідарність… із «гнобленим пролетаріатом Заходу» і засвідчували свою повну лояльність до влади».

А за іронією долі, і цьогоріч 1 травня колони маніфестантів укотре спробують повести за собою все ті ж комуністи, котрі й зараз при владі в Україні, позаяк входять до складу парламентської більшості. Тож їх прихильники насправді святкуватимуть радянське «Первое мая», яке не має нічого спільного з Міжнародним днем солідарності трудящих. Адже 1 травня в СРСР говорили про що завгодно, тільки не про підвищення зарплати винуватцям торжества — трудящим. Уперше мінімальну зар­плату зафіксували в Москві 1922-го, удруге — 1956-го, утретє й востаннє — 1971-го, коли нарешті з’явився Кодекс законів про працю. Тобто СРСР не став ані раєм для власного «гегемона», ані взірцем для більшості пролетаріїв усіх країн. Натомість у нереволюційний Австралії державний закон про мінімальну зар­плату ухвалили ще 1894 року, а в Новій Зеландії — 1896-го.

По-третє, першого дня третього місяця весни в Україні святкуватимуть деідеологізовану, але наразі мало кому відому версію 1 Травня як Свята весни й праці. Правда, вітають нас із ним лише державні службовці та центристські партії. Коли ж його знову проіґнорують праві, то вони навряд чи матимуть рацію. Адже їхні закордонні колеґи використовують першотравневе свято весни та праці як нагоду відродити давні гуманістичні традиції. Бо вузькокласовий Міжнародний день солідарності трудящих не став би всенародним святом, коли б американські профспілки призначили 1886 року найперший першотравневий мітинґ на будь-який інший день. Та й поліція відкрила тоді вогонь по його учасниках тільки після того, як один із них кинув у правоохоронців бомбу.

Доторк до вічного

У справжньому святі повинна бути принаймні тінь дотику до чогось Вічного. Приміром, глянувши на годинник, який відраховує останні секунди старого року й перші — нового, простежуємо таким чином плин Часу. Коли ж нічого вічного у святі не відчувається, то й справжнього свята — теж. «Це — не свято, коли в ньому нічого не святиться; це дійсно, як слушно мовить київська людність, «празник» — від старослов’янської «празности»: нізчимності, пустоти, нічим не заповненого зяючого отвору», — стверджувала Оксана Забужко.

Ось тому профспілки й приурочили цей мітинґ до 1 травня, коли в католицьких і протестантських країнах здавна поминають святого Йосифа-трудівника. Щороку Папа Римський нагадує, що День праці перебуває під покровительством цього святого й саме в праці людина реалізується як особистість і стає людянішою.

Своєю чергою, більшість християнських дат було приурочено колись до язичницьких ритуалів, пов’язаних із природним циклом. У народів-землеробів навіть Новий рік починався після остаточного пробудження природи від зимового сну. У Месопотамії та Стародавньому Єгипті, де клімат — тепліший, це відбувалося в березні. Натомість у Стародавньому Римі свято богині квітів й весни Флори припадало на 1 травня.

Тобто звичай відзначати цього дня різноманітні свята весни й праці був закладений у ґенах землян задовго до 1889 року, коли Першотравень спробували монополізувати соціалісти. Саме 1 травня в Нідерландах не лише святкують День королеви, а й починають Фестиваль тюльпанів, який триває два тижні.

В Англії діти теж збирають цього дня квіти, розносять по будинках і роздають їхнім господарям, отримуючи за це дрібні монетки. Потім біжать до найближчої водойми, аби, загадавши бажання, кинути монетки у воду. А у Франції цього дня — свято конвалій. Люди дарують їх одне одному та зберігають увесь рік, бо вірять, що вони приносять щастя. У Греції, аби подбати про нього, діти встають дуже рано й розшукують перших ластівок.

А італійці взагалі вважають 1 травня найщасливішим днем року, тому співають серенади під вікнами синьйорит. 1 травня місцеві парубки кладуть біля входу в будинки своїх коханих зелені гілки, пропонуючи їм таким чином вийти за них заміж. Коли дівчина погодиться — забере гілку. А якщо ні — викине на дорогу.

У Німеччині хлопці саджають 1 травня з тією ж метою під вікнами коханих кущі або молоді берізки, натякаючи їх величиною на відповідні розміри своїх гаманців. У Чехії, Словаччині та Швейцарії цю роль виконують будь-які молоді деревця. А «травневі» дерева посеред німецьких сіл повинні забезпечити добробут у них.

Утім, 1 травня — ще й перевірка людей «на паршивість». Бо свою справжню суть виявляють цього дня не лише добрі люди. Ті ж, хто переймається всілякою чортівнею, відзначають Вальпургієву ніч. Або, проголосивши себе антиґлобалістами, ламають 1 травня все на своєму шляху. Цього дня в нас, воістину, можна ставити…

І Богу — свічку, і…

Та й узагалі, 1 травня — чи не наймістичніший день року. Приміром, саме цього дня в Кореї святкують день народження Будди. А 1954 року «преподобний Мун» заснував свою Церкву об’єднання (ще одна її назва — «Асоціація Святого Духа за об’єднання всесвітнього християнства»), яка має мільйони послідовників у 150 країнах світу. Цього ж дня з’явилися на світ ще й держава Велика Британія (1707 року де-юре об’єдналися Англія, Шотландія та Вельс), заснов­ник англійської журналістики Джозеф Аддісон і «батько» сучасної реклами Альберт Ласкер.

Натомість звів 1945-го порахунки із життям гітлерівський міністр пропаґанди Йозеф Ґебельс. А римський імператор Діоклетіан зрікся 305 року влади, аби… вирощувати капусту. 1800 року російський імператор Павло I заборонив увозити з-за кордону книги, а 1951-го розпочала мовлення на країни Східної Європи радіостанція «Вільна Європа».

1961 року Фідель Кастро проголосив, що на Кубі більше ніколи не буде виборів. 1884-го в Чикаґо почалося будівництво найпершого — тоді ще десятиповерхового — висотного будинку, а 1931-го в цьому ж місті — найвищого у світі аж до 1972 року 102-поверхового хмарочоса «Емпайр Стейт Білдінґ». 1994 року під час «Ґран-прі Сан-Маріно» загинув триразовий чемпіон світу в перегонах «Формули-1» бразилець Айртон Сенна…

Ігор Голод

 

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...