Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Friday, Dec. 15, 2017

Розвідник і волонтерка побралися за унікальним обрядом

Автор:

|

Грудень 07, 2017

|

Рубрика:

Розвідник і волонтерка побралися за унікальним обрядом

Війна на Донбасі принесла багато несподіванок українцям, переважно лихих. Але були серед них і добрі. Зустрілися люди, котрі мали мало шансів зробити це за мирного життя. І знайшли своє щастя. Так, зокрема, побралися 24-річний розвідник Іван Тидір зі Закарпаття та 39-річна волонтерка Вікторія Самойленко з Кривого Рогу. Своє весілля святкували під Києвом, у Пироговому, в Національному музеї української народної архітектури та побуту.
«Якось Іван побачив у Facebook мої світлини. Написав повідомлення. Спитав, чи можна зустрітися і чи я заміжня. Спершу не відреагувала, — згадує Віка. — А за півроку я дуже захворіла. Лікарі діагностували запалення нирок і грижу хребта. Кілька місяців лікувалася. Й ось одного дня Іван укотре надіслав повідомлення. Знову питає: «Чи можна зустрітися?». А я пишу, що «хвора і старша за тебе на 15 років, не приїжджай». Та він на це не зважав. Узяв і приїхав».
Аби зустрітися з волонтеркою військовий здолав 1,5 тис. км. Їхав із невеликого села, що на Закарпатті. На той час був у відпустці.
«Не знав, де Кривий Ріг є, — продовжує жінка. — Лише питав, а де саме? Дорога зайняла майже 20 годин. Діставався попутним транспортом: автомобілями, автобусами, потягом. Доглядав мене кілька днів і запропонував вийти заміж. Я погодилася. Але Іван згодом був змушений повернутися в АТО. Служив розвідником за контрактом у 128 гірничо-піхотній бригаді. Тому ми розглядали лише варіант швидкого одруження».
Молодята хотіли скористатися послугою «шлюб за добу». І виявили, що у Кривому Розі ця послуга по суті не діє. А вже за кілька днів їм зателефонували з місцевого відділ державної реєстрації актів цивільного стану та запропонували виїзне весілля у Національному музеї української архітектури й побуту в Пирогово. У той час Міністерство юстиції саме шукало годящу пару. Шлюб військового та волонтерки їх неабияк зацікавив.
«Вже за три дні нас розписали, — тішиться жінка. — Ми відгуляли неймовірне весілля. Влаштували його в українському стилі. Запросили трохи більше 20-х гостей. Були рідні, друзі, бійці та волонтери. Мої батьки та двоє синів — 20-річний Ярослав і 15-річний Едуард. З Іванового боку — нікого, не встигли вчасно повернутися з-за кордону.
Весілля у Івана та Віки провели за церемонією XVIII ст. Молодята були вбрані в українські етнічні костюми, яким щонайменше 170 років. У нареченої замість фати — вінок із трав і запашних польових квітів. Вінчалися у храмі, якому майже два століття.
«Цим обрядом нас умовно перенесли на Вінниччину. За її традиціями та звичаями й святкували. По завершенні отримали купу дарунків: українські рушники, ікони, дерев’яні келихи, весільний вінок. А після церемонії Іван повернувся на військову службу, — розповідає Вікторія. — За місяць на фронті його контузило. Був змушений лікувалися. У шпиталі на Закарпатті у нього виявили проблеми із серцем. За станом здоров’я від подальшої військової служби звільнили».
Наразі подружжя мешкає у Кривому Розі.
«Живемо у мене, — каже дружина. — Бо тут розгорнена активна громадська діяльність, діє Координаційний центр підтримки учасників АТО й їхніх родин, який я очолюю».

Наталя Луценко

About Author

Meest-Online

Loading...