Новини для українців всього свту

Wednesday, Sep. 18, 2019

Беззбройний заколот комуністів і «реґіоналів»

Автор:

|

Липень 12, 2012

|

Рубрика:

Беззбройний заколот  комуністів і «реґіоналів»

«Я русский, но мне стыдно, что делают эти отморозки» (Відгук у коментарях на УП, 4.7.12)

Може, російськомовні українці будуть прикладом для україномовних? На інтернет-сторінці Бі-бі-сі від 5.07.2012 під заголовком «Українські музиканти про мовний закон» було вміщено погляд Каші Сальцової (Олександри Кольцової — журналістки, продюсера, співачки, учасниці гурту «Крихітка»): «Мовний закон — зручний привід відволікти увагу громадськості від справжніх проблем. Я скажу те, чого від мене всі чекають: я представник російськомовного населення, я з російськомовної родини. Мої російськомовні права ніколи в житті тут не утискались. Це фарс та інсценізація».

Отже, серед російськомовних є люди, які бачать брудну політику окупаційного режиму. Шкода, що серед україномовних так багато байдужих до політики взагалі, бо йдеться про закон, який ухвалили не тільки незаконно, але й з порушенням процедури, про що свідчить стенограма Верховної Ради України (ВРУ). Спочатку перекручено було поняття коаліції, потім задля зручності почали перекручувати реґламент ВРУ, після цього підкупом створили некоаліційну більшість, далі тою більшістю змінили Конституцію, і, врешті-решт, більшість перетворилася на картки, які беруть участь у голосуванні без депутатів — одним словом, спотворено найвищий законодавчий орган. Ділки від Партії реґіонів (ПР) стали дириґентами карткової гри й так «вирішують» важливі для країни питання, що й продемонстрували вже не раз.

На «Майдані» 3 липня ц. р. було розміщене таке повідомлення: «На­хабно, із порушенням реґламенту, Конституції, усіх норм депутатської етики, віроломно, по-зло­дійському було прийнято т. зв. закон про мови». Тобто, за всіма ознаками, — заколот! Проживаючи в цивілізованій країні, навіть важко собі уявити, що таке хамство може відбутися в стінах парламенту.

У «Словнику української мови» за 1975 р.,на стор. 71, слово «парламент» пояснене так: «1. Законодавчий орган буржуазної держави, побудований повністю або частково на виборних засадах. (Річард:) А в чім, по-вашому, громадська воля? (Кемпбль:) А в тім, що ні король, ні парламент ламать не сміє присуду громади (Леся Українка)». Це писали ще за повної влади комуністів, коли країна не була «буржуазною», а зараз комуністи з «буржуазною» ПР не звертають навіть уваги на слова Лесі Українки, що ніхто не може «ламать присуду громади»!

Річ у тому, що комуністи завжди дотримувалися тактики й стратеґії, що навіть буржуазні демократичні інституції можна та потрібно використовувати для власних потреб. Події у ВРУ, пов’язані з прийняттям т. зв. закону про мови, довели, що комуністи разом із грошовою партією можуть просунути будь-який закон і cпрофанувати таку стару демократичну установу, як парламент! Т. зв. закон і спосіб його ухвалення не мають нічого спільного ані з парламентаризмом, ані з демократією загалом — події нагадують часи недалекого минулого, коли комуністи ухвалювали те, що хотіли.

Саме слово «парламент» походить від французького parler (розмовляти), а як інституція виник у Великій Британії, щоби зменшити владу короля. Тобто на початках це була лише група людей, які представляли інтереси народу. Із часом парламентаризм поширився планетою й був визнаний демократичною формою правління.

В Україні були свої традиції демократії — віча, а за козацької доби — вибори гетьманів, отаманів. Із приходом до влади комуністів усякий вибір був припинений, а «диктатура пролетаріату», якою так прославилися комуністи, не давала права вибору, але запровадила правило ухвалення своїх висуванців у т. зв. Ради, які не «радились», а виконували постанови та програми єдиної партії — себто короля замінила комуністична партія.

Із розвалом комуністичної імперії, на жаль, не розвалилася система, бо нікого не засудили за злочини проти людства, жоден комуніст не був покараний за десятки мільйонів жертв комуністичної диктатури. Навпаки, саме представник цих комуністів (Адам Мартинюк) 3 липня ц. р., скориставшись із відсутності голови парламенту Володимира Литвина, підступно й із порушенням процедури, просунув т. зв. закон на голосування, щоб «оформити» заколот, який уже був заготовлений ідеологічним ворогом (мовою комуністів: партією буржуїв і експлуататорів).

Ми звикли говорити про заколоти військові, але комуністи в спілці з олігархами запровадили новітні методи боротьби з народом, із нацією, за рахунок якої вони дуже не по-комуністичному живуть. Вони довели, що захищають не інтереси народу, а імперські амбіції великого сусіда. До т. зв. більшості у ВРУ входять лише дві партії, які, згідно з Конституцією, могли творити коаліцію, а решта тієї більшості — це куплені «тушки», котрі не представляють партій, із яких вони перейшли до більшості за гроші. Чомусь люди забули, що «тушки» не повинні брати участі в роботі ВРУ взагалі, бо ж вони задля грошей вийшли з партій, за списком яких і потрапили до недоторканних! Можна сказати, що незаконні депутати творять неконституційні закони!

Ще 21 червня ц. р. на «Майдані-Захід» Стефан Романів у статті «Двомовність, тримовність і Державна мова в нормальних державах. Головне — не мовчати» дуже доступно довів безглуздість пропонованого закону, який спрямований не на збереження етнічних мов, а на їх ліквідацію, включно з державною українською. Він звернув увагу також на долю української й інших мов у Росії. На жаль, представники «п’ятої колони» не читають — вони засліплені ідеєю «единой и неделимой», чим знову відвертають увагу громадськості від таких важливих проблем, як права людини в Україні, про що свідчить рішення Європейського суду з прав людини щодо незаконно заарештованого й засудженого Юрія Луценка.

Тому чітко вимальовується картина: не мова, а економічні, соціальні проблеми спонукають стратеґів ПР і комуністів до злочинних дій проти держави й народу. Олександр Северин у статті «Харакірі дурнів» («Майдан», 5.07.2012) висловлює припущення стосовно ще підступнішого сценарію, спрямованого на знищення не тільки незалежності, а й цілісності країни.

Саме в цей сценарій вписується й міністр оборони від ПР Саламатін, який вирішив ліквідувати Збройні сили України, а на їхнє місце запровадити в казармах свинарники, корівники, птахоферми тощо! І це — у країні, яка славиться на весь світ будівництвом ракет, яка є одним із найбільших виробників високоякісної військової техніки, включно з першокласними танками та чудовими літаками!

Дмитро Менделєєв у статті «Бойові свині Саламатіна» («Дзеркало тижня», 22.06.2012) дуже детально й компетентно виклав плани міністра оборони, який хоче перетворити збройні сили на сільськогосподарський промисловий комплекс. Невідомо лишень, чи запровадять і нові військові ранґи на зразок: генерал-свинопас, генерал-рогатник, адмірал-риболов, генерал-яйцевод тощо.

Якщо т. зв. більшості вдався заколот щодо закону про мови, то треба сподіватися, що незабаром зі своїми пропозиціями перед ВРУ з’явиться проект закону Саламатіна про «бойових свиней», які можуть зміцнити «стабільний режим» союзу олігархів і комуністів.

Прибічники російської мови в Україні раніше покликалися на «двомовну» Канаду, але вони знали тільки те, що тут є дві державні мови, але уявлення не мали, що тут є десять провінцій і три території. Колишні колонії, франкомовна й англомовна, Горішня Канада та Нижня Канада (Upper Canada i Lower Canada) 1840 року об’єдналися, і це тривало до 1867-го, коли була утворена Конфедерація. У Канаді панує не тільки взаємоповага між цими двома мовами, але й повага до всякої мови, тому ескімоси чи індіанці мають також змогу вивчати свою мову. І саме про це забувають представники «п’ятої колони» в Україні, які не тільки не поважають мови титульної нації країни, а й заперечують її. Зараз у Канаді, крім провінції Квебек, державною є англійська, а в провінції Нью-Брансвік використовують обидві мови.

Гадаю, що у світі немає такої кількості суботніх шкіл, церковних і різних суспільних організацій, які би надавали такі можливості для плекання свого, традиційного, як це є в Країні кленового листка. Канадський парламент є найкращим доказом інтеґрації різних національностей у Канаді, котрі, залежно від того, у якій провінції живуть, використовують офіційно ту або іншу мову, а вдома розмовляють рідною. Тут виходять численні газети найрізноманітнішими мовами, телебачення виділяє години мовлення тими чи іншими мовами, але коли грає канадська гокейна команда або виступають канадські спортовці, то всі вболівають за Канаду — і чорні, і білі, і жовті, і будь-якого кольору: їм не перешкоджає, що офіційно вони розмовляють англійською чи французькою. Зрештою, ідея запровадити мову сусідньої держави в себе могла виникнути лише у хворих головах, бо якщо вже говорити про перспективну мову, то слід запровадити як обов’язкову китайську мову, бо ж саме вона незабаром запанує не тільки в Сибіру, а й перед Уралом!

Бути байдужим до заколоту у ВРУ — це відмова в нормальному розвиткові майбутнім поколінням, це зрада пам’яті предків. Справа нашої мови — це не тільки справа громадян в Україні, це також справа всієї нашої діаспори, яка вже друге століття в Канаді, США, Арґентині, Бразилії зуміла зберегти свою мову, свою Церкву та свою культуру. Невже якісь там табачники, ківалови, колесниченки, чечетови, мартинюки, єфремови та до них подібні яничари виявляться сильнішими за ідеї нашого генія Тараса Шевченка, який уже близько 200 років тому закликав: «Борітеся — поборете!»?

Невже Українська повстанська армія боролася за те, щоби зараз Україною правили залишки комуністичних тиранів у спілці з новими кровопивцями (так звали комуністи колись своїх нинішніх союзників) українського народу. Історія вже довела, що коли РАЗОМ НАС БАГАТО — ми перемагаємо!

Темношкірі американці у боротьбі за рівноправність мали пісню «Колись ми таки переможемо» (We shаll overcome one day), із якою боролися проти расизму за свої права. Незважаючи на те, що українці вже раніше за пригноблених чорних мали свою пісню «Не пора, не пора», усе ж слід приглянутись до пісні афроамериканців, яка їх провадила до рівноправ’я, яка дала одному з них нагоду навіть стати президентом США. Може, колись і в Україні буде український президент, якому не буде байдужа доля народу, доля мови, доля країни, який служитиме не чужинцям, а українській Україні. Тому пісня чорних американців породжує оптимізм і спонукає нас до активності, до протесту проти сваволі «п’ятої колони» в Україні.

Йосиф Сірка

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...