Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Monday, Dec. 11, 2017

А хто, хто живе в рукавичці Миколи Томенка?

Автор:

|

Травень 19, 2016

|

Рубрика:

А хто, хто живе в рукавичці Миколи Томенка?
Микола Томенко

Микола Томенко

Кожна особа, що випала з великої політики, має п’ять варіантів поведінки. Перший — плюнути на ганебне минуле і зайнятися нарешті справжньою роботою. Таке в Україні стається вкрай рідко. І лише з тими, хто здатен самотужки дати собі раду.
Частіше, хоч і не набагато, вдається повернутися туди, звідки погнали. Шляхом публічного каяття чи таємного вручення певної суми. Втім, можливий і мікст із двох способів. Далі йде перебігання в інший політичний табір. Щоб взяли, потрібно мати певні здібності або ресурс. Ну, бути талановитим демагогом, досвідченим авантюристом, яскравим скандалістом чи володіти впливовим засобом масової інформації. Якщо нічого цього нема, залишається банально купити місце у списку. Як варіант — за ті самі гроші «підгодувати» одномандатний округ і звідти пробратися у депутати. І, нарешті, створення свого політичного проекту.
Все це ми так детально описуємо не для того, щоби похизуватися ерудицію. Мета інша — поміркувати над перспективами політичного майбутнього Миколи Томенка. Усе ж непересічний чоловік. Колись один із найбільш любих друзів Віктора Ющенка. Побував на високих посадах у парламенті та уряді. Народний депутат п’ятьох скликань. І от 25 березня його безцеремонно виштовхали ледь чи не на марґінес. Тут самолюбство заграло б і в набагато менш політично амбітних. Тільки в якому напрямку покинути перехрестя з п’яти доріг?
Не сумніваємося, на першій з них Микола Томенко зі своїм інтелектом не пропаде. Що не пускає? Підозрюємо — образа та вражений гонор. Тягне повернутися і показати всім, на що здатен. У першу чергу кривдникам із «Блоку Петра Порошенка». Просити їх змилосердитися, не виключати зі списку не дозволила та ж пиха. Міг піти в іншу політичну силу. Не вперше. Чомусь відкинув цей варіант. Можливо, вичерпано ліміт переходів… А на самостійний похід у якості мажоритарника потрібні гроші. Тож залишається організовувати свою партію.
«Але де ж тут про рукавичку?» — запитає нетерплячий читач. І матиме рацію. Бо коли
заголовок залишається незрозумілим у першій половині статті, то це поганий заголовок. Так сам Фрідріх Енгельс сказав. Ми ж саме доходимо до середини тексту. А тому — цитата з офіційного повідомлення: «Низка громадських організацій правозахисного, екологічного, культурологічного, спортивного та іншого тематичного спрямування об’єдналися в громадський рух «Рідна країна» і обрали своїм лідером відомого громадського та політичного діяча Миколу Томенка».
Просто «низка» і все! Хто ж вони? Запитуємо точнісінько як у народній казці про рукавичку, в якій назбиралося повно лісового народу. Тільки той чемно відповідав на запитання. А тут жодного натяку!
Не залишалося нічого іншого, як зануритися в гущавини інформаційних масивів. Та натрапити вдалося лише на єдиний «грибочок». Це текст, де одним з керівників «Рідної країни» названий Віктор Набруско. Президент Національної радіокомпанії України в часи Ющенка, (звільнений при Януковичі), а нині — секретар Національної спілки журналістів. Це вже щось. Принаймні лояльність преси новий рух матиме. Однак решта картини залишається розмитою.
То з якої причини не названі засновники? Так роблять, коли чогось соромляться. Або мізерно малого числа (люди скажуть — несерйозно!), або самих фіґурантів (фе, де ж цих можна було брати!). Найбільш прикро, що таке вже траплялося не раз. У цьому проглядається якась зневага до людей. Оте горезвісне «піпл схаває». Ми вже давно почали далеко не все «хавати», а політики досі цього не помічають. Чи не хочуть. Отже, у політичній долині туман. Добре, що хоч з рукавичкою розібралися. Там хтось живе. Тоді причому тут Фрідріх Енгельс, любий друг самого Карла Маркса? Будемо з’ясовувати.
Безперечно, анонсований рух незабаром переросте в партію. А партія повинна мати свою політичну платформу. І тут виникає проблема. Бо на ідеологічному фронті в Україні зараз наявна криза жанру. В середовищі тих, хто традиційно відносить себе до націона-демократів,
надто тісно. Новій партії не проштовхнутися. Кидатися на протилежний фланг — Боже сохрани! Там настільки міцно приліплений ярлик проросійської п’ятої колони, що одразу ж обізвуть зрадниками України.
Але зачекайте, для чого щось шукати? Вільне і чимале електоральне поле буквально під ногами! От давайте спробуємо глянути на два постмайданних роки, відкинувши особисті політичні симпатії чи неприязнь. І скористаємося хрестоматійною формулою усіх гадалок: «Що було, що є і що буде?»
Був режим, при якому парламентську більшість становили реґіонали з комуністами, були брехня, корупція, розкрадання державної власності та нехтування національними інтересами заради власних комерційних. Що є? Та щось вельми незрозуміле. Здолали обох, але забороняти взялися лише других. А перші, ті головні, під амністію потрапили?
Можуть заперечити, мовляв, у Партії реґіонів не було жодної ідеології. Отже, справа саме в ній! Тобто забороною вирішили зачистити той ідеологічний сектор, звідки лунають вимоги все відібрати і поділити. А в кого відбиратимуть? Та тільки в тих, у кого багато.
От ми і повернулися до вічно живої нашої олігархії. Її, як ми вже переконалися, жодним майданом не доб’єш. От тільки чого Петра Симоненка злякалися? Він і його найближче оточення вже настільки обуржуазилися, що перестали становити небезпеку для вітчизняних мільярдерів та мультимільйонерів. У чомусь навіть самі такі.
Тепер — що буде. Ще від Адама і Єви відомо, що заборонений плід — солодкий. Байдужість у ставленні до комуністичних ідей може перерости в нездоровий інтерес. Он якими накладами випускають футболки зі зображенням Ернесто Че Гевари! Якщо в цю нішу не запустити розумне, добре й вічне, то ризикуємо отримати щось на кшталт «червоних бриґад». І почнуть вони палити приватні заводи й фабрики, як їхні пращури панські маєтки
в роки Коліївщини.
А зараз про маловідоме. Наприкінці березня відбувся обділений увагою преси з’їзд Союзу лівих сил (СЛС). Так от до цієї партії висловили бажання увійти чимало колишніх активістів КПУ та СПУ, які категорично не сприймають угодовства своїх лідерів у ставленні до олігархії. Більшість із них — досвідчені політичні актори, та ще й популярні у своїх рідних краях. Очолює СЛС Василь Волга. Його сильні риси — вправний оратор, харизматичний, має швидку інтелектуальну реакцію. 2011 року його судили за нечіткими звинуваченнями, дали «п’ятірку». Злі язики кажуть, що таким чином із лівого флангу прибирали потужного конкурента Петру Симоненку. Отож маємо жертву режиму Януковича. Імовірність проходження до парламенту за умови монополії на лівому фланзі — доволі висока. І це будуть, як казали колись, «тверді іскрівці». А їхній лідер ще й палатиме жадобою помсти за втрачені у в’язниці роки.
Виникає дилема. Абсолютних порожнин у природі не буває. У політиці — теж. Рано чи пізно ліву нішу хтось заповнить. Поміркуємо, що краще. Більшовики, як сто літ тому в царській Росії, які вміли грабувати банки і розпропаґовувати боєздатні військові частини? Чи досвід благополучних держав, де вважають, що краще мати 30 слухняних лівих у парламенті, ніж 30 тисяч зденервованих на вулиці?
Залишилося з’ясувати, причому тут Микола Томенко. А тут треба глянути, що ж випало з тієї рукавички. Почнемо з гасла нового руху: «Людина та Україна — понад усе!» До звичного, успішно розкрученого слогана додано Людину. Чому саме з великої літери, лідер пояснив так: «Влада у своїй діяльності забула про головне — про Людину. Саме тому наш рух серед своїх пріоритетів на перше місце виносить зрозумілу та адекватну соціальну політику». Далі Микола Томенко нагадав, що у ст. 1 Конституції Україна чітко визначена як соціальна держава.
Що хочете кажіть, а це вже реверанс у бік соціалізму. На гадку одразу спадає радянське
гасло: «Все для людини, все для її блага». У часи Брежнєва воно навіть потрапило в анекдот, який закінчувався словами: «І ми знаємо ім’я цієї людини!» Та будьте певні — тих, що з ностальгією згадують його і дисципліновано ходять голосувати, на Наддніпрянщині не менше як два мільйони. Їм сподобається оте «Людина та Україна — понад усе!». Бо Людина все ж стоїть першою. А бажання жити в соціальній державі здатне привабити ще більше виборців. Бо хочеться нарешті пожити!
Наостанок — найголовніше: «Оптимальне поєднання соціальної та національної ідеї може стати об’єднавчою ідеологією для нашої країни». Тут Микола Томенко вжив слово «соціальної», а не «соціалістичної». Не страшно! Втомлений цінами та невизнаністю електорат прочитає тільки так, як хоче. Тому якщо «Рідна країна», ставши партією, таки зміститься вліво, до цього краще ставитися спокійно.
Перш за все тому, що «одомашнені» ліві, як у країнах Європейського Союзу, це щось незрівнянно краще, ніж дикий більшовизм. З огляду на це створення лівої партії європейського типу в Україні можна вважати навіть діянням патріотичним. Вона зможе перетягнути на себе симпатії просоціалістичного електорального поля. А ще без неї євроремонт у нашій понівеченій Вітчизні не вдасться. Хоча б тому, що потрібна конкуренція ідей у парламенті, а не «єдіномисліє на Русі». І, прийшовши в парламент з гаслом про Людину, така партія зобов’язана буде про цю Людину постійно нагадувати владі. Щоб не розчаровувати виборців.
Але повернімося від прогнозів до реалій. Заявивши про свої наміри ще в середині квітня, Микола Томенко випав із інформаційного простору. Передумав? Залякали? Як тепер бачимо, просто чекав зручного моменту. І такий настав 12 травня з призначенням Юрія Луценка генеральним прокурором. Наш герой оперативно реаґує блоґом із їдким заголовком «Хто голосував за закон «Про Юру і прокуратуру». Та ще й розлого підписується — Микола Томенко, лідер Громадського руху «Рідна країна», доктор політичних наук. А через три дні він уже гість прямого ефіру, де твердить про дочасні парламентські вибори, що будуть проведені паралельно з президентськими, якщо ситуація в Україні не зміниться.
Свою впевненість арґументує соціологічними даними: «Зараз близько 50 % виборців підтримують проведення дочаснвих парламентських, і 45 % виборців виступають за проведення одночасних президентських і парламентських виборів».
Далі, за класичним алгоритмом, має бути фаховий політичний прогноз. Будь ласка! Восени українську владу чекають справжні випробування (очевидно, дотеперішні були синтетичними), а терміни проведення дочаснвих виборів залежать від того, як наші достойники впораються з цими викликами. І нарешті висновок: «Думаю, що 2017 року будуть дочасі вибори, а які — покаже час».
Старт відбувся. Наскільки доктор політичних наук мав рацію, дійсно покаже час, як і те, якою буде доля нової політичної сили. Знаю, багатьом сказане мною не сподобається. Але, коли під час наступних парламентських виборів ви побачите у лівоцентристському секторі партію «Рідна країна», не кажіть, що вас не попереджали.

Мирослава Колядинська

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...