Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Wednesday, Sep. 19, 2018

Їдемо в Ріо у «спартанській» обстановці і з туманними перспективами

Автор:

|

Липень 28, 2016

|

Рубрика:

Їдемо в Ріо у «спартанській» обстановці і з туманними перспективами

Ріо-1016

У рік проведення чергових літніх Олімпійських ігор в Ріо-де-Жанейро (Бразилія) Україна вкотре покладає основні надії на «старі перевірені кадри». Тих, чия майстерність «кувалася» на зорі Незалежності (в середині 1990-х рр.) і за рахунок старої матеріальної бази, що залишилася Україні у спадок ще від Держкомспорту СРСР.
Число нових талантів, вирощених в останні роки, вимірюється одиницями. Атлетів високого міжнародного рівня в Україні обмаль. Адже виховані в Україні спортсмени, найчастіше, приносять славу й олімпійські медалі зовсім іншим державам.
Так, на зимових іграх у Сочі-2014 (Росія), олімпійські медалі для Білорусі завоювали фрістайлісти Алла Цупер і Антон Кушнір, представник шорт-треку Володимир Григор’єв (за Росію), а також фігуристки Тетяна Волосожар (для Росії) й Олена Савченко (для Німеччини).
Не менш представницькою буде українська «діаспора» в складі різних національних збірних і на Іграх в Ріо. Одна тільки команда Азербайджану налічує з десяток українських веслувальників, борців, гімнастів найвищого світового рівня. Тих, хто буде боротися з представниками України за нагороди Ігор.
Основу олімпійської підготовки в українській спортивній системі вже десятиліття складають спеціалізовані дитячо-юнацькі спортивні школи (ДЮСШ), Спортивні дитячо-юнацькі школи олімпійського резерву (СДЮШОР) і Школи вищої спортивної майстерності (ШВСМ). Поділ на три групи в радянській спортивно-освітній системі припускало розвиток дитячо-юнацького масового спорту в ДЮСШ, заняття найобдарованіших дітей у СДЮШОР і вже зовсім окремою категорією йшли ШВСМ.
Із моменту розпаду СРСР у вихованні українських атлетів не залишилося практично нічого. Система залишилася та ж, а школи з роками тільки морально застарівають і занепадають. Є лише окремі приклади того, як держава показово піклується про провідних атлетів. Такі, як історія з гімнастичних килимом для Олімпійської бази в Конча-Заспі на Київщині. Але цей випадок не має стосунку до системи дитячо-юнацького спорту. А віднедавна дитячо-юнацький спорт і зовсім був переведений на баланс місцевих бюджетів.
Наприкінці 2014 року система ДЮСШ була переведена в підпорядкування обласних і міських рад, а також Добровільних фізкультурно-спортивних товариств (ДФСО). Тимчасова субвенція в 100 млн грн була розрахована на перехідний період терміном всього на рік. Після закінчення 2015-го тягар фінансування шкіл повністю звалили на плечі місцевих бюджетів. СДЮШОР дозволити собі можуть далеко не у всіх реґіонах України.
«До 2015 року дитячо-юнацькі спортивні школи частково фінансувалися з місцевих бюджетів, частково — з Фонду соціального страхування. Зараз все — через місцеві бюджети. Міністерству молоді та спорту України слід простежити, щоб ці гроші не «загубилися» дорогою в ДЮСШ», — зазначив Ігор Жданов, міністр молоді та спорту.
Зараз в Україні діє 1369 ДЮСШ, в яких займається близько 500 тис. дітей. А за станом на жовтень 2011-го в Україні функціонувало 1687 сім ДЮСШ. «Міністерство визначає стандарти, критерії роботи ДЮСШ. Рішення про ліквідацію тієї чи іншої школи приймає той, хто її фінансує. А це, переважно, районні, міські або місцеві ради. Також частина ДЮСШ перебуває у власності приватних осіб і фізкультурно-спортивних товариств (ФСТ), — виправдовується п. Жданов.
Основна проблема українських спортивних шкіл — традиційна: недостатнє фінансування та слабка матеріально-технічна база. При цьому, школи ще й залежать від начальства на місцях, яке не завжди належно виконує свої обов’язки. Так, наприкінці квітня ц. р. в публічну площину перетік скандал у Херсонській області, де керівники ряду федерацій висловили недовіру обласному спортивному керівництву. Одним із найгостріших стало питання десятьох шкіл обласних відділень ФСТ. Там керівництво сподівалося на субвенцію, наперед знаючи, що цього року її вже не буде.
Херсонська область вважається найгіршою в Україні за рівнем фінансування спортивних шкіл. Утім, це не означає, що в інших реґіонах України ситуація краща. Гроші на ДЮСШ, можливо, там і знаходять. Але того рівня фінансування, яке б повністю задовольняла потреби шкіл, зрозуміло, бути не може.
Одним із рішень цієї проблеми могло б стати фінансування дитячо-юнацького спорту за рахунок частини податків. Досвід країн ЄС підказує, що дитячо-юнацький спорт може фінансуватися з частини податків, які виплачують оператори лотерей. З цих коштів 20 % прибутку має йти на спорт.
Але з цим законопроектом не все так просто, бо йде велика лобістська боротьба навколо такого «ласого шматочка», як лотереї. Питання підіймалося ще в лютому 2015-го, але за цей час були прийняті лише дві «косметичні» зміни, що не мають нічого спільного з посиленням державного контролю.
Що вже казати про звичайні пересічні ДЮСШ, якщо навіть «елітні» школи відчувають великі проблеми. Яскравий приклад — київська гокейна ДЮСШ «Сокіл», яка виховала ціле покоління відомих гравців далеко за межами України. В т. ч. і в найсильнішій лізі світу НГЛ. Зараз школа, найчастіше, змушена проводити заняття на ковзанках, малопридатних навіть для дитячого гокею, не кажучи вже про підготовку гравців підліткового віку.
Б’ють на сполох і знамениті фехтувальниці-шаблістки Харлан і Ко, у котрих можуть забрати залу для тренувань в Миколаєві. Й якщо найуславленішим чемпіонкам, котрі представлятимуть Україну в Ріо, все ж знайдеться де тренуватися, то школу в місті, де, в останні роки, справжній бум фехтування, з високою ймовірністю можуть зачинити. А це означає, що десятки юних талановитих і перспективних фехтувальників залишаться без можливості продовжувати заняття спортом.
Два роки тому, з ініціативи Дмитра Качуровського, президента Федерації плавання України, робоча група з представників кількох всеукраїнських спортивних федерацій винесла на розгляд проект реформи спорту. Основний посил у реформі дитячо-юнацького спорту полягав у тому, що гроші будуть виділятися державою конкретно на кожну дитину — 15 % від мінімальної заробітної плати. Втім, новація не знайшла серйозної підтримки у федерацій і окремих чиновників, тому реформу відклали.
Стан ДЮСШ в Україні не можна назвати критичним, але й хороших перспектив для вітчизняного спорту воно не дає. На такій матеріально-технічній базі ще можна виростити талановитого від природи спортсмена. А ось створити групу сильних середняків, тих, хто буде постійно «мерехтіти» в рейтинґах міжнародних федерацій вже навряд чи. Бо відхід до виховання молодих спортсменів в Україні кардинально не змінюється ще з часів запровадження радянських стандартів. І Україна залишається чи не єдиною пострадянською країною, яка нічого не змінила в системі дитячо-юнацького спорту.

Кирило Стадниченко, УНІАН

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...