Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Tuesday, Aug. 22, 2017

Чи потрібно заради успіху на Чемпіонаті Європи натуралізувати іноземних леґіонерів

Автор:

|

Грудень 24, 2015

|

Рубрика:

Чи потрібно заради успіху на Чемпіонаті Європи натуралізувати іноземних леґіонерів
Тайсон

Тайсон

Питання натуралізації гравців для збірної України спливає досить хаотично, але обов’язково — перед не настільки вже частою участю нашої команди у великих турнірах. 2006 року перед чемпіонатом світу (ЧС) у Німеччині, щоправда, розмовляти не було про кого, а от 2012-го вже були колишній бразилець Едмар і колишній серб Девич. котрі зараз показують не найкращі результати. Чи може хтось виникнути зараз? Так. Навіть, незважаючи на те, що законодавство України свідомо ускладнює процес натуралізації. Наприклад, Роман Нойштедтер, півзахисник німецького «Шальке».

Лише почати…
У натуралізації досить багата передісторія. Свого часу FIFA не забороняли гравцям бродити з однієї збірної до іншої. Так з’явилися Раймундо Орсі та Луїджі Монті (Арґентина — Італія), Ладіслао Кубала (Чехо-Словаччина — Угорщина — Іспанія), Альфредо Ді Стефано (Аргентина — Колумбія — Іспанія), Хосе Сантамарія (Уруґвай — Іспанія), Жозе Альтафіні (Бразилія — Італія). Випадки ці були поодинокі і тому не надто напружували.
До 1970-х рр. тема зовсім, здавалося б, вичерпала себе — переходи припинилися унаслідок суворої заборони: один гравець — одна збірна. Так, відомий радянський футболіст Василіс Хадзіпанагіс, перебравшись до Греції, не зміг виступати за тамтешню національну команду, бо був заграний за молодіжну збірну СРСР. Жорстко? Зате порядок.
Загострення трапилося 2004-го. Не виключено, що саме FIFA мимоволі спровокувала його. Міжнародна федерація футболу пішла на послаблення, мабуть, пролобійоване чималою кількістю національних асоціацій, і в січні постановила, що гравець, котрий виступав за молодіжні збірні однієї країни до досягнення 21-річчя, може прийняти рішення про виступ за національну збірну іншої.
Проте, вже у березні 2004-го FIFA змушена була вносити істотні уточнення, бо Катар і Того мали намір укомплектуватися бразильцями чи не весь свій склад. Так на світ з’явилося поняття «очевидний зв’язок», яке означає, що гравець може підписатися не за будь-кого, а за країну, де народився він сам або один із батьків (або хоча б бабуся чи дідусь). Або ж де гравець провів не менше двох років.
Зрозуміло, це не зовсім зупинило процес. І на ЧС-2006 у Німеччині постала збірна Того з бразильським акцентом, а за Туніс бігав «араб» Франсілеудо дос Сантос. У листопаді 2007-го Зепп Блаттер, президент FIFA, висловився різко і відверто: «Якщо ми не припинимо цю комедію, не зупинимо нашестя з Бразилії до Європи, Африки й Азії, на чемпіонатах світу 2014-го і 2018 року з 32-х збірних 16 виявляться повністю бразильськими».
В березні 2008-го конґрес FIFA затвердив жорсткіші правила, які діють дотепер. Аби представляти якусь національну збірну, футболіст повинен: не бути залученим в офіційних матчах будь-яких збірних іншої країни; він народився на території відповідної країни; його біологічна мати або біологічний батько, бабуся чи дідусь народилися на території відповідної країни; після досягнення 18-річчя він безперервно проживав на території відповідної країни не менше п’яти років. Часовий рубіж у 21 рік був скасований. Натуралізацію можна робити у будь-якому віці.

Пам’ятаєте Олісадебе?
Ну, а тепер докладемо ці правила до збірної України й її інтересів. Зрозуміло, що, якщо головний тренер національної збірної не бачить у натуралізації сенсу або відкидає її з принципових міркувань, то нічого й не буде. Михайло Фоменко ігнорує Едмара та Девича, але справа тут зовсім не в неприязні тренера до іноземців як таких.
Серед уболівальників є чимало тих, хто відкидає таку можливість у принципі: 1) не хочу, мовляв, бачити, як хтось нещиро співає гімн; 2) краще дати дорогу молодим українцям, а прийшлі лише заважатимуть. Більшість, щоправда, визнає, що натуралізацією займаються навіть куди футбольніші держави, ніж Україна (скажімо, Португалія та Іспанія). Та й приклад ніґерійця Олісадебе, котрий «порвав» усіх суперників збірної Польщі у відборі на ЧС-2002 (Україну також) стукає в серця.

Хто є who?
У будь-якій дискусії натрапляємо на одну річ: а хто такий, власне, українець? Паспорт і формальне право виступати за збірну України, чи щось більше? Дуже небагато зважаться вимовити фразу «етнічний українець». Бо що таке «етнічний»? За відсотком української крові? За місцем народження? Та хіба мало народилося українців у тій же діаспорі?
Ви ніколи не задавалися питанням, хто першим із українців зіграв на чемпіонаті світу? Альфред Айзенбайссер-Фієрару у складі збірної Румунії на ЧС-1930 в Уруґваї. Так, він німець за національністю і взагалі ніколи в Україні не жив. Але народився і грав у Чернівцях, а тоді Буковина перебувала у складі Румунії. А один із кращих гравців шведського ЧС-1958 Юрій Войнов, котрий народився під Москвою, але перебрався до київського «Динамо» і влаштувався у столиці України на все життя, — як із ним бути?
А хто ж справді міг би зіграти за збірну України на Євро-2016 у Франції? Таких — лише двоє: 28-річний захисник «Динамо» Данило Сілва та 27-річний півзахисник «Шахтаря» Тайсон. Потрібні вони збірній? За суто спортивним показниками — так. Чи хочуть? Надій на збірну Бразилії у них немає, тому Євро-2016 має бути достатньою спокусою. Чи хочемо цього ми? Ось тут виникає ціла хмара різних обставин, думок і позицій. А відповідей — бракує.

Артем Франков, Укрінформ

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...