«Видатні українські вчені — члени НТШ». Такою є назва науково-просвітницького проекту Лідії Бойчишин, доцента кафедри фізичної та колоїдної хімії хімічного факультету Львівського національного університету ім. Івана Франка та заступника голови Наукового товариства імені Тараса Шевченка, який вона нещодавно презентувала у Львові. «Багатьох українських вчених ми не знаємо», — розпочала свою доповідь д-р Бойчишин. Вона зазначила, що працюючи в науці, маємо опиратися на досвід минулих поколінь, на ті основи, які заклали відомі фізики, хіміки чи інші науковці. Часто в історії траплялося таке, що винахідником того чи іншого явища був українець за походженням, котрий просто не міг працювати на наших теренах.
12 перших вчених-науковців — це ті особистості, чиїми іменами названо вулиці Львова та Львівщини:
Іван Пулюй — фізик, електротехнік, перекладач Біблії українською, публіцист, громадський діяч, ректор «Празької політехніки», почесний член Віденського електротехнічного товариства. Проводив фундаментальні дослідження властивостей і природи катодних та ікс-променів (пізніше названих рентгенівськими), які визначили науково-технічний прогрес XX ст.:
Костянтин Малиновський — геоботанік, флорист, еколог, доктор біологічних наук, почесний член Українського ботанічного товариства, академік Лісівничої академії наук України. На його честь названо два види рослин — Ranunculus malinovskii Jelen. et Derv.-Sok. і Cirriphyllum malynovskyi Lazar.
Євген Озаркевич ініціював заснування першої української наукової медичної інституції — Лікарської комісії НТШ. Створив першу амбулаторію, «Народну лічницю», що згодом стала першою українською лікарнею (тепер — Український шпиталь Народної лічниці ім. митрополита Андрея Шептицького). Перший із українських лікарів звернув увагу на економічну доцільність розвитку карпатських курортів.
Степан Гжицький — біохімік, доктор ветеринарії, приват-доцент, член-кореспондент Академії наук (АН) України, академік Української академії сільськогосподарських наук, почесний член Об’єднання українських ветеринарних лікарів США і Канади. Один із основоположників клінічної ветеринарної біохімії в Україні.
Олег Романів — професор, член-кореспондент АН України, дійсний член Української вільної академії наук, громадський діяч. Створив нові методи термохімічного зміцнення металів.
Володимир Левицький очолював математично-природописно-лікарську секцію НТШ та термінологічну комісію. Входив у видавничу, друкарську та фізіографічну комісії НТШ. Математик. Доктор філософії. «Основоположник математичної культури нашого народу». Автор першої наукової статті з математики українською.
Олекса Горбач — лінгвіст, енциклопедист, видавець, доктор філологічних наук, професор Університету Франкфурту-на-Майні, Українського католицького університету в Римі, Українського вільного університету в Мюнхені. Досліджував фонетику, морфологію, словотвір, синтаксис, наголос, лексику, антропоніми окремих говірок в Україні, а також говірки компактного проживання українців за кордоном.
Микола Лисенко — композитор, піаніст, дириґент, збирач пісенного фольклору. Його називали «музичним революціонером, котрий випередив свій час».
Роман Кучер — видатний український хімік. Очолював Інститут геології і геохімії горючих копалин АН УРСР, а також відділ хімії органічних мінералів. Відкрив кінетичний закон накопичення проміжного продукту, що утворюється при молекулярному та витрачається по ланцюговому механізму в ланцюгових реакціях при введені сильного інгібітора. Встановив топонімічні особливості вільно радикального окиснення вуглеводнів у емульсіях.
Ярослав Підстригач — учений у галузі механіки де формівного твердого тіла і математичної фізики, академік АН України. Заснував Інститут прикладних проблем механіки та математики АН України.
Іван Левинський — архітектор, педагог, громадський діяч, меценат, надзвичайний професор Львівської політехнічної школи. Найвідоміші проекти та реконструкції у Львові: головний залізничний вокзал;
палац Потоцьких; палац Дідушицьких; готель «Жорж».
Ярослав Дашкевич — сходознавець, публіцист, громадський і культурний діяч. Засновник української вірменістики — напрямку історичної науки, що вивчає історію вірменів і їхніх колоній на українських землях у XI-XX ст.