Warning: getimagesize(/homepages/29/d433047971/htdocs/sites/meest-online.com/wp-content/uploads/2011/10/769-300x204.jpg) [function.getimagesize]: failed to open stream: No such file or directory in /homepages/29/d433047971/htdocs/sites/meest-online.com/wp-content/plugins/wonderm00ns-simple-facebook-open-graph-tags/public/class-webdados-fb-open-graph-public.php on line 948

Новини для українців всього свту

Wednesday, Aug. 21, 2019

Україно-український договір

Автор:

|

Грудень 20, 2011

|

Рубрика:

Розпад Союзу й поява незалежної України стали початком створення нової соціально-економічної та політичної реальності. Однак занадто довго ми жили очікуваннями, а не сьогоденням. Одні чекали, коли всі вулиці Леніна стануть вулицями Шевченка, коли всі люди заговорять однією мовою, а ідеали українства будуть безсумнівно-обов’язковими для кожного, хто живе в Україні. Інші очікували, коли відновиться СРСР і все повернеться на свої місця. Ще хтось зневірився в тому, що майбутнє принесе хоч щось добре, і сподівався доживати віку в спокої.

Як і слід було передбачити, їхні надії не виправдалися, а роки очікування виявилися змарнованим часом.

Проте були й такі, хто швидко зорієнтувався (або, за Андруховичем, дезОРІЄНТувався) і прийняв нові правила гри: вони не вірили, не сподівалися та не просили. Вони не знали світу, у якому опинилися волею історії, але не були готові сидіти склавши руки.

Орди наших діяльних співгромадян повиїжджали в добровільне рабство на всі чотири боки, подалі від неповороткої «неньки». Інші ж лягли в могилу, хто — з обрізом, хто — із ломакою, ділячи спадщину Союзу. Ті, що вижили в приватизаційній війні всіх проти всіх, очолили державу та списки найбагатших людей країни. Розглядаючи дійсність крізь оптику своєї кишені, тверезомислячі українці сховалися від сучасності в інших країнах або за куленепробивним склом «мерседесів». І ті, хто сподівався, і ті, що не мали надії, не були готові впоратися з реальністю.

Перебудова й перші роки незалежності давали нам шанс побудувати республіку гідних громадян. Але особиста свобода виявилася непідйомним вантажем. І на спорожніле місце крокуючих у червоних галстуках прийшли нові марширувальники — то в тих же галстуках, то у вишиванках, то з хоругвами.

Ці натовпи, звичайно ж, — трохи менші. Їхні шеренги — скромніші за радянські маси першотравневих мес. Але не можна не помітити, що їхні лави дедалі більше виструнчуються, а їхні очі набувають знайомого скляного блиску бездумної покори й ліві ноги все чіткіше відбивають крок. Чи стануть вони творцями нової соціальної реальності?

Поки що відповіді на це запитання немає. Але є час домовитися й зробити цю державу Нашою Республікою.

Залишивши 20 років після здобуття незалежності позаду, нам уже час переконатися, що Україна — це безповоротна реальність. Не страшна, не гарна, а така, якою ми її робимо своїми справами, словами, надіями та пам’яттю.

Тікаючи від неї, ми даємо шанс її творити іншим — за їхніми ідеалами, без нашої згоди. Ми намарне витратили 20 років? Аби мати право це заперечити, спробуймо домовитися про основні правила, які можна покласти в основу нашого спільного життя. Для цього звертаюся із закликом до…

Оптимістів. Україна для етнічних українців — нездійсненне завдання. Нездійсненне й непотрібне. Не витрачайте життя ще кількох поколінь, щоби це зрозуміти. Міф про Мойсея не тільки жорстокий до живих, а й безплідний як «національна ідея» ХІХ століття в ґлобальному світі століття ХХІ. Не українство та мова об’єднують громадян, не єдиний підручник із (лже)історії, а загальний 20-річний досвід спільного життя та загальна непохитна воля гідно жити в єдиному політичному просторі.

Песимістів. Незалежна Україна — не історична помилка. Вона — усерйоз і надовго. Вона — реальна й важлива. У тому числі, для ваших, песимістів, доль. Як би ви не уявляли собі причини розпаду Союзу та виникнення нової держави, просто прийміть реальність у всій її справжності та показній несправедливості й величі, із її потворністю та красою.

Реалістів. Україна — не ізольована територія ваших виняткових інтересів. Наша країна — частина великого взаємопов’язаного світу. Рейдерство в окремо взятому райцентрі раніше чи пізніше відгукнеться процесом у непідкупному для вас суді: американському чи небесному, але завжди — Страшному.

Байдужих. Ваша позиція — не така надійна, як здається засміченому піском оку. Загальна доля на те й загальна, що вона однаково висмикує й активних, і пасивних через броньовані двері, із неприступного дивана, від неминучої банки теплого пива біля телевізора.

Мешканців Сходу і Заходу. Не варто сподіватися на відновлення минулого, яким би ви його не вигадували. Ви знаєте, яким воно було? Будьте спокійні, таким воно вже не буде. Змиріться з географією та культурою своєї строкатої, різномастої, скроєної Сталіним із Хрущовим країни. Якщо віруєте, із вдячністю прийміть те, що дарував Бог. Якщо ви — атеїсти, остаточно погодьтеся з реальністю, даною вам у відчуттях.

Мешканців Центру, забороненої Малоросії, Гетьманщини зі загуб­леною грамотою. Друзі, припиніть соватися між полюсами українського глобуса! Станьте центром для бунтарських Донбасу та Галичини. Будьте центром для ненажерливої столиці та жебракуючих провінцій. Утримайте нас разом своєю об’єднувальною постійністю та всепоглинаючим суржиком.

Бідних. Не піддавайтеся жалощам до себе й ненависті — до успішних. Брати участь у спільній справі для вас дуже складно. Але неучасть призведе до того, що ваші злидні неминуче стануть спадщиною ваших дітей. Вирвіть себе з порочного кола апатії — крім вас, цього нема кому зробити! Собі ж вибачте свою колишню безпорадність, а іншим — їхній успіх.

Багатих. Не віддавайтеся чорній магії капіталу, що примушує вас жити задля його збільшення, міряти себе й інших у цифрах і будувати стіни між собою та «пролами». Ваші інтереси — важливі, але не важливіші за інтереси оточення. Ваша гідність — безсумнівна, як і гідність співгромадян, котрі гарують на вас. Ваше майбутнє — прекрасне настільки, наскільки воно прийнятне для бідняків. Не покладайтеся на охоронців і британську візу. Починайте домовлятися з тими, хто не при владі, не в суддівському кріслі та не в списку Форбса. Поділіться успіхом зі своїми менш успішними сусідами!

Ми всі — українські громадяни, якого б обряду не дотримувалися, яких би богів не шанували, якою б мовою не слухали колискових. За 20 років ми добряче нашкодили один одному. Обирали владу, яка нам не подобалася, але тим, на іншому березі Дніпра, не подобалася ще більше. Наші й без того не надто гарні міста в мороці нашої ворожнечі проросли потворними кварталами. Наші села зникають у вигрібних ямах історії. Наше мовлення сповнене срамослів’я, душа — невіри, а розум — дурниць. Наші діти мріють покинути землю пращурів. Та й вони, здається, хотіли би лягти на інших, неукраїнських цвинтарях.

Досить жити помстою. Досить щоразу на виборах підписувати пакт Манілова—Монте-Крісто. Досить підтверджувати ім’я дрімотних янголів! Не шукайте історичної справедливості, вчиняючи несправедливість тепер. Попереднім поколінням уже все одно. Давайте тут і зараз робити життя прийнятнішим і справедливішим. Не перекладайте свого уявлення про щастя та справедливість на майбутні покоління.

Спробуйте жити гідно сьогодні, інакше прийдешнім ні в кого буде вчитися гідності. Годі говорити від імені й за дорученням. Говорімо від себе. Українська суспільна угода має бути підписана саме мною/вами. Уявіть, якими нас побачать онуки й правнуки: злодіями, які вкрали майбутнє у своїх дітей? Дурнями, що не зуміли домовитися про загальні правила?

Треба думати. Треба починати домовлятися. Погодьтеся визнавати гідність і інтереси Іншого Українця — й у всіх нас буде шанс домовитися! Хочете побачити 40-річчя Незалежності України разом? Укладімо Наш Договір!

 Михайло Мінаков, «УП»

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...