Новини для українців всього свту

Tuesday, Sep. 22, 2020

Український IT-бізнес: історія успіху, яка може не розпочатися

Автор:

|

Червень 11, 2015

|

Рубрика:

Український IT-бізнес: історія успіху, яка може не розпочатися

Ілля Кенігштейн

У червні 2014 року Бретт Вілсон, IT-підприємець зі США, написав статтю для сайту Re/code, у заголовку до якої говорилося, що «в американських IT-компаній багато на кону в Україні». «Український IT-сектор вражає, — писав п. Вілсон. — Як одна з найбільших індустрій України IT є ключовим компонентом її майбутнього економічного успіху. Сьогодні обсяг експорту програмних послуг і розробки програмного забезпечення з України становить близько 2 млрд USD на рік. До 2012-го в країні було понад 4 тис. аутсорсингових компаній, сектор зростав на 25 % із року в рік; економісти прогнозують, що двомільярдна індустрія зросте на 85 % протягом шести років. Мабуть, найкрасномовніше про важливість IT для економіки України свідчить те, що 2011-го вперше в історії цієї держави IT-сервіси перевищили обсяг експорту української зброї».
Відтоді українській IT-індустрії додалося відповідальності: тепер на ній — вся українська держава. Українські айтішники, котрі зіграли помітну роль на Євромайдані, роблять чи не найбільший внесок у підтримку постреволюційної країни, працюючи як волонтери й у високих кабінетах у Києві, і на лінії фронту. Індустрія, що існувала автономно від держави, фактично інкорпорувалася в держструктури або частково замінила їх на власні, намагаючись переробити та перезапустити застарілий і неефективний механізм.
Стара економіка України переживає стрімкий розпад через руйнування промислової бази на сході, а українська IT-індустрія продовжує фігурувати у різноманітних звітах як один із найперспективніших економічних кластерів України після сільського господарства.

Шлях Ізраїлю
Коли 1991 року батько відомого нині в Україні IT-підприємця Іллі Кенігштейна переїхав із СРСР до Ізраїлю, він, доктор соціології, заробляв на прожиття миттям посуду. За кілька років після «перебудови» 4,5-мільйонний Ізраїль поповнився приблизно мільйоном радянських євреїв. Гідної роботи для багатьох з них, здебільшого добре освічених та енергійних, в державі не було. Ізраїль прийняв виклик.
«Ізраїльтяни створили Офіс головного вченого при міністерстві торгівлі, промисловості та зайнятості, — розповідає п. Кенігштейн. — Офіс розробив програму під назвою «Йозма» («Ініціатива») і програму зі створення та впровадження науково-технологічних теплиць. По суті, це були бізнес-інкубатори, але з тією відміністю, що інкубаційний період для стартапів був набагато довшим — не три місяці, а півтора-два роки, а інвестиції в них — набагато вищі, до 1-2 млн USD. Головним критерієм потрапляння в цю науково-технологічну теплицю була інноваційність».
Таких теплиць було 22. «Програмою «Йозма» передбачався збір приватних коштів на їх фінансування. За допомогою діаспори в США та Канаді Ізраїлю вдалося зібрати 100 млн USD. Таким чином, з 2000-х рр. в Ізраїлі почався стартап-бум», — розповів Ілля Кенігштейн.
Словосполучення «стартап-нація» після виходу однойменної книги стало для Ізраїлю самоназвою. Тепер у цій маленькій державі, що постійно живе в стані війни, працюють центри з дослідження та розробки Apple, Google, Samsung, Alcatel-Lucent, Nokia, а нещодавно BlackBerry купила за 100 млн USD ізраїльський стартап із безпечного обміну файлами WatchDox. Ілля Кенігштейн вважає, що досвід Ізраїлю найбільше підходить для застосування в Україні.
Із ним погоджується Денис Довгополий, один із найавторитетніших українських венчурних інвесторів і президент IT-консорціуму GrowthUP Group. «Війна, високий рівень людей із технічною освітою, маленький внутрішній ринок, — перераховує він подібності двох держав. — Але, на відміну від Ізраїлю, ми не можемо спертися на нашу діаспору, оскільки вона — не дуже технологічна та мало підприємницька».

Новий етап?
Проблема, однак, полягає ще й у тому, що українські голови дивляться в різні боки. «Немає консолідованої точки зору у сфері IT, що потрібно для її розвитку, — стверджує Яника Мірило, екс-радник міністра економіки України та виконавчий директор Ukrainian Venture Capital & Private Equity Association.
У січні ц. р. Дмитро Шимків, заступник голови адміністрації Президента й колишній директор Microsoft Україна, заявив, що українські IT-компанії більше не будуть користуватися спеціальним податковим режимом із п’ятивідсотковим податком на прибуток. Заява викликала бурю емоцій в Інтернеті — від обурення до палкої підтримки.
Водночас, Віктор Валєєв, виконавчий директор Асоціації «Інформаційні технології України», вважає, що українським розробникам потрібно знизити податкове навантаження на зарплати. «IT-індустрія — експортер із високою часткою оплати праці в собівартості продукції. Нам начхати на облікову ставку за кредитами в Україні і на швидкість обробки вантажів на митниці. Але якщо у металургів або хіміків частка витрат на оплату праці в собівартості продукції 7-8 %, їх не надто обходить те, буде єдиний соціальний внесок 10 чи 30 % — це 1-2 % собівартості. А для нас різниця між першим і другим варіантами — 30-40 %. Плюс 20 % до собівартості розробки — і ви вже неконкурентні на світових ринках», — пояснив п. Валєєв.
Здається, логіка – проста. Якщо український програміст притягує в країну валюту, як мало хто інший, і витрачає її тут, то в інтересах самої держави — сприяти тому, щоби цей потік не припинявся. Але переважна більшість програмістів в аутсорсингових компаніях працює на єдиному податку як фізичні особи-підприємці, заперечує Денис Довгополий. «Проблема аутсорсингу полягає в тому, що з 2005-го зарплата програміста збільшилася втричі. А вартість замовлень у деяких компаніях — дещо зросла, на відсотки, у багатьох — впала, і то суттєво, або залишилася на колишньому рівні. Раніше чи пізне при таких трендах галузь перестане бути економічно ефективною. Відповідно, стимулюючи її, ми наближаємо цей момент. Пільгами на зарплату питання принципово не вирішується, просто колапс настане трохи пізніше», — запевняє п. Довгополий.
Яника Мірило із цим згодна: «Аутсорсинг більшою мірою — підтримуюча функція для наступного етапу. Естонія через це все пройшла. Ми працюємо для Скандинавії, але у нас більше немає дешевої робочої сили, що ж робити? Треба створити систему для наступного етапу. Я б не сказала, що Україна — дешевий робочий ринок. Ми аналізували: найняти програмістів із України чи інших країн? І найняли з Британії, ціни в Единбурзі були нижчими за українські».

Річ не в грошах
Але грошове питання — це тільки верхівка айсберга проблем українського IT-бізнесу. Представники цієї сфери солідарні: головне, чого бракує Україні, — це ефективна правоохоронна і судова система. Без них другого етапу після аутсорсингу може просто не бути.
«У нас в країні не інкорпоруються. Більшість стартапів — це іноземні компанії. Причина? Відсутність правильного підприємницького клімату, — каже Денис Довгополий. — У Німеччині податки — значно вищі, ніж в Україні. Ти зазнаєш тих же витрат, але інкорпоруєшся там, де до тебе не приходять із обшуками, де працює законодавство про інтелектуальну власність і, основне, всі міноритарії захищені, тому інвестори готові вкладати в твій стартап. У нас всі відмови від інвестицій були пов’язані не з тим, що в Україні не ввели пільг, а з черговим обшуком в якій-небудь компанії. У цьому сенсі жодних особливих проблем, відмінних від проблем інших підприємців, IT-підприємців, немає».
Про проблеми зі захистом інтелектуальної власності розповідає багато IT-підприємців. З українською правоохоронною та судовою системами краще не зв’язуватися, оскільки суперечка автоматично переходить у почергове вимагання з боку слідчого, прокурора та судді у кожного учасника протистояння. «Потрібно бути неадекватною людиною, щоби продавати з України технологію як індивідуальну власність, — розповідає п. Валєєв. — У нас теж були випадки, коли партнери рубалися за програму зі всією красою наших судів і міліції. Така перспектива нікого не приваблює. Тому потужні фонди не будуть інвестувати в українську інтелектуальну власність».
Й Ілля Кенігштейн і Денис Довгополий переконані, що почати розплутувати весь цей клубок проблем український уряд міг би з дерегуляції бізнесу. «2002 року я їздив до Чехії і після повернення попросив юридичну компанію порахувати кількість сторінок у законах, якими регламентується діяльність нашої компанії, — згадав Денис. — Після цього ми склали у висоту пачки паперу з такою ж кількістю сторінок — вийшла вища за мій зріст купа. А я приїхав із Чехії з чеським Податковим кодексом — це були дві брошури. Наша ж позиція є така, що будь-які зміни в поточному законодавстві — це не зменшення цієї стопки паперів, а збільшення. Тому на запитання: «Що б ви змінили?» — я відповідаю: «Спалив би це все».
IT — не та сфера, в якій можна ефективно зловживати владою. Тому маємо ситуацію, коли будь-який гідний український стартап разом зі західними інвестиціями отримує і західну прописку. Якщо найближчим часом умови для ведення бізнесу в Україні не зміняться, це буде означати застій в багатообіцяючій індустрії. Іноземні замовлення й інвестиції дістануться компаніям в інших країнах, а найкращі голови впевнено потягнуться за кордон.

Юлія Абибок, РБК-Україна

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply