Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Saturday, Oct. 21, 2017

Cassini згорів у небі Сатурна

Автор:

|

Вересень 27, 2017

|

Рубрика:

Cassini згорів у небі Сатурна

Міжпланетний зонд Cassini, що вирушив до Сатурна 20 років тому, завершив свою місію, згорівши в атмосфері газового гіганта. Перед смертю Cassini востаннє відправив фотографію «володаря кілець». «Спасибі, Cassini, і прощавай», — заявив на церемонії NASA, один із учених, котрі працювали над місією. Знищення зонду в атмосфері Сатурна дозволить уникнути біологічного забруднення супутників Енцеладу та Титану, на яких можливе життя.
Cassini став однією з найуспішніших місій NASA. Основною метою проекту було вивчення Сатурну, його кілець і супутників. Станція вирушила в космічну подорож 15 жовтня 1997 року і лише через сім років, 1 липня 2004-го, вийшла на орбіту газового гіганта.
Завдяки Cassini людство дізналося про нові світи-місяці, де могло виникнути життя, а на одному з них навіть є власна атмосфера, про влаштування дивовижних кілець, а також про колосальні шторми, що розбишакують на газовому гіганті.
Зонд надіслав на Землю понад 453 тис. світлин, 183 рази вмикав свої двигуни, виявив вісім нових супутників Сатурна. На основі його даних було опубліковано майже 4 тис. наукових статей. За 13 років Cassini 293 рази обернувся навколо Сатурна, 162 рази облетів його супутники, 127 разів облетів Титан, 23 рази — Енцелад. Вартість місії досягла майже 4 млрд. USD. Чисельність людей, зайнятих у забезпеченні місії Cassini-Huygens, — 5 тис. Кількість виконаних команд зі Землі — 2,5 млн.

Життя на супутниках

Безліч штормів в атмосфері Сатурна

Одним із найвидатніших досягнень стала висадка на поверхню Титана 14 січня 2005-го. Вчені вважають, що Титан — єдине місце в нашій зоряній системі після Землі, на поверхні якого є рідина. Його атмосфера утричі щільніша від земної, що робить його винятковим об’єктом Сонячної системи. Літосфера і гідросфера Титана складаються з вуглеводнів. На північному полюсі супутника є три моря рідкого метану й аміаку — море Кракену, Лігеї та Пунгу, а також велика кількість озер. У південній півкулі відомо лише про одне велике озеро.
Huygens також вивчив склад атмосфери, виміряв швидкість вітрів, передав знімки з поверхні Титана і навіть записав звуки, які оточували його під час спуску. Аналіз даних дозволив припустити, що під поверхнею супутника є величезний водний океан.
Науковці досліджували хімічний склад супутника Сатурна і дійшли до висновку, що присутня на Титані синильна кислота, яка в результаті хімічних реакцій може стати основою для поліїмінів, а ті — для утворення амінокислот і нуклеїнових кислот.
У квітні ц. р. працівники NASA заявили, що Cassini знайшов на Енцеладі умови для зародження і підтримки життя. Енцелад — один із внутрішніх супутників планети Сатурн, його діаметр складає 500 км. Такі невеликі об’єкти мало цікавлять вчених, бо вони мертві з геологічної точки зору.
Однак перші дослідження Енцеладу показали, що він є найяскравішим об’єктом Сонячної системи. Надалі Енцелад здивував ще більше. Виявилося, що у нього є гейзери і викиди парів води і крижинок. Вони розташовані на південному полюсі планети, вкритому чотирма паралельними ущелинами, з яких виривається пара.
Вік льоду в них оцінюється в 1 тис. років, вік самих розломів — близько 500 тис. років. Також виявилося, що у цього супутника не кругова орбіта, а є невелика еліптичність. Ефект гойдання визначив, що всередині є океан, який повністю покриває силікатне ядро.
У викидах Енцеладу, крім води, аміаку та метану є й маленькі піщинки довгастої форми. Експерименти геохіміків показали, що така форма піщинок може виникати лише при 90 градусів за Цельсієм, наявності силікатів, води і великої кількості соди. Наступні виміри показали, що океан дуже солоний і газований.
Дослідники не можуть зазирнути всередину Енцеладу, але знають, як змоделювати умови в його надрах. В океанській воді супутника Сатурна приблизно такий же вміст кухонної солі, як і в земному океані.
Крім цього, в океані багато соди і високий рівень лужності.
На океан Енцеладу схоже земне озеро Моно в Каліфорнії. У цій водоймі багато солі та соди, в ньому не водиться риба. Однак живуть незвичайні організми, зокрема, бактерії, толерантні до смертельних для інших живих істот концентрацій миш’яку.

Кільця, що зачаровують

Кратер Гершель на Мімасі

Кільця — ймовірно, найупізнаваніша частина Сатурна. Це — пил, що розтягнувся на сотні тисяч кілометрів, товщина місцями складає лише десятки метрів. Досі невідомі ні вік кілець, ні їхнє точне походження.
Cassini з’ясував дивовижну деталь — численні місяці Сатурна викликають своєю гравітацією різні збурення в кільцях. У нього, щонайменше, 53 місяці, а Міжнародний астрономічний союз нарахував ще дев’ять супутників, які поки що залишаються без назв. Також знімки з апарату дозволили виявити дивовижні структури на кордоні B-кільця — своєрідні «гори», що підіймаються над площиною кілець на 2,5 км.
Крім цього, вивчаючи кільця, апарат відкрив, щонайменше, вісім нових супутників Сатурна. Серед них — Полідевк, Паллена, Мефона, Анфа, Егеон і Дафнія. Діаметр цих небесних тіл не перевищує кількох кілометрів. Один із них, Пан, привернув велику увагу завдяки своїй незвичайній формі. Його порівнюють зі «замороженим вареником розміром із Нью-Йорк».
Дафнія, діаметром не більше 8 км, — третій за віддаленістю супутник Сатурна. Навколо планети місяць обертається за майже ідеальною круговою траєкторією точно над екватором у вузькому коридорі — щілині Кілера (шириною всього 42 км) кільця A.
Майже 1,5 тис. км складає діаметр Япету, третього за величиною супутника Сатурна. На його поверхні помітно чергуються світлі й темні сфери, тому його називають «місяцем інь-ян». Мімас вважається найменшим небесним тілом Сонячної системи — з тих, кому гравітація надала сферичної форми. У діаметрі супутник досягає 415 км. Ударний кратер на ньому був відкритий 1980-го, всього через три роки після виходу «Зоряних воєн», саме тому Мімас часто називають Зіркою смерті.

Час на Сатурні
За 13 років перебування неподалік від Сатурна апарат побачив кілька змін сезонів планети — від зими до літа в північній півкулі. Рік на цьому газовому гіганті триває 29 земних років, а доба — 11 земних годин. Незважаючи на те, що гігант перебуває в десять разів далі від Сонця, ніж Земля, зміни в освітленості все одно призводять до значних змін в атмосфері газового гіганта.
Наприклад, гігантський шестикутник, шторм правильної шестикутної форми, який вирує на північному полюсі, змінив за час місії свій колір із синього на золотистий. Зі сезонами пов’язане ще одне явище на газовому гіганті — утворення «спиць» у кільцях Сатурна. Це довгасті клиновидні об’єкти, що обертаються разом із кільцями, але розташовані на певній висоті над ними.
На південному полюсі Сатурна також світить полярне сяйво. З приходом весни в північну півкулю гіганта Cassini помітив шторм, площа якого була у вісім разів більша за Землю. У штормі спалахувало до десяти блискавок за секунду, а його рушійною силою також виявилося освітлення, що змінюється.

Незрозумілий шестикутник

Супутник-вареник Пан

На північному полюсі Сатурна є гігантський шестикутник правильної форми. Cassini з’ясував, що цей гексагон хмарою. Однак учені досі не можуть дати цьому феномену чітке наукове пояснення. Розміри гексагона вражають — 25 тис. км у діаметрі. Незрозуміло навіть, чому ця хмара виникла на полюсі і закріпилася там. У її центрі, прямо над північним полюсом, постійно вирує ураган.
Об’єкт обертається синхронно з обертанням глибинних шарів атмосфери Сатурна і, можливо, синхронно з її внутрішніми частинами. Якщо шестикутник нерухомий щодо глибинних шарів Сатурна, то він може послужити опорою у визначенні істинної швидкості обертання Сатурна.

Занурення назустріч смерті

Сатурн і планета Земля, позначена стрілкою

26 квітня Cassini вперше здійснив занурення в атмосферу Сатурна, що стало початком тривалого маневру апарату перед загибеллю, яка отримала назву Грандіозний фінал. «У кращих своїх традиціях апарат Cassini знову став першопрохідцем, показавши нам нові дивовижні місця, в які завела нас наша цікавість», — казав тоді Джим Ґрін, директор планетного підрозділу NASA.
Під час маневру апарат пройшов всього за 300 км від внутрішнього краю кілець і на відстані всього 3 тис. км від горішніх шарів хмар планети. Зібрану під час маневру наукову інформацію апарат майже відразу зміг передати на Землю, зокрема й знімки верхніх хмар планети, зняті з найближчої в історії відстані.

About Author

Meest-Online

Loading...