Warning: getimagesize(/homepages/29/d433047971/htdocs/sites/meest-online.com/wp-content/uploads/2011/10/Sharpak-300x129.jpg) [function.getimagesize]: failed to open stream: No such file or directory in /homepages/29/d433047971/htdocs/sites/meest-online.com/wp-content/plugins/wonderm00ns-simple-facebook-open-graph-tags/public/class-webdados-fb-open-graph-public.php on line 948

Новини для українців всього свту

Wednesday, Aug. 21, 2019

Ми — земляки нобеліантів

Автор:

|

Грудень 20, 2011

|

Рубрика:

Хоч, на жаль, Нобелівський тиждень цьогоріч завершився без лауреатів-українців, ми не завжди були чужими на цьому святі.

В українській родині в Дубровиці, що на Рівненщині, народився нобеліант-1992 з фізики Ґеорґій Шарпак. Хоч це прізвище перекладають із волинської говірки як «обідранець», його батько таким не був — мав цегельню. Але, не витримавши конкуренції з поляками, яким протегував уряд, виїхав до Франції, де Ґеорґій пізніше брав участь у русі Опору. «Нобеля» ж він здобув за «камеру Шарпака», яка відбраковує субатомні частинки в субатомному прискорювачі. А коли відзначав 75-літній ювілей, то в телеінтерв’ю зізнався в любові до своєї Вітчизни — України.

Пращури нобеліанта-1908 із фізіології й медицини Іллі Мечникова були Спадаренками (від молдавського «спадар», що перекладається як меч). Українізувалися вони, перебравшись із Молдови в Іванівці на Харківщині, де й народився майбутній нобелівський лауреат. А теорія фагоцитозу, за яку він отримав свого «Нобеля», була відкрита в Одесі.

Предки нобеліанта з фізики 1978 року Петра Капіци (Копиці) — із Волині. Прізвище лауреата Нобелівської премії миру 1990-го Михайла Горбачова також «зраджує» в ньому нащадка українців, бо людей із горбами в Росії називають не горбачами, а горбунами. Та й м’яке «г» президента СРСР свідчить, що він — один з українців, які на Ставропіллі, де народився Михайло Сергійович, на початку ХХ ст. складали 80 % населення. Українцями були й пращури нобеліанта з літератури 1920 року — російського письменника Івана Буніна, котрі підписувалися як Буньковські.

1915-го філософ із Відня Йосеф Застирець висував на «Нобеля» з літератури Івана Франка, бо вважав його міжнародним генієм і найвизначнішим письменником тодішньої Європи. Але його подання надійшло після того, як питання про лауреатів було вирішене. Омелян Пріцак, дійсний член Американської, Фінської й Турецької академій наук і професор Гарварду, теж висував 1966-го й 1970 рр.

на здобуття премії українських поетів — відповідно, Павла Тичину та Миколу Бажана. Але ті відмовилися, аби їх потім не змусили зректися нагород, як 1958-го — Бориса Пастернака.

1980 року торонтський російськомовний журнал «Современник» безуспішно пропонував у нобеліанти уродженця Дермані на Рівненщині письменника Уласа Самчука. 1991-го українська діаспора безрезультатно клопотала про премію для Олеся Гончара. А 2001-го її не одержала поетеса Ліна Костенко. Відмовили їм тому, що висували їх не нобелівські лауреати, рекомендації яких уважаються визначальними.

Коли ж 1985-го кандидатуру поета-дисидента Василя Стуса запропонував на премію Нобеля її лауреат німець Генріх Бьоль, то невдовзі перший із них загинув у таборі для політв’язнів. Чи не тому, що мертві вибувають із переліку нобелівських номінантів?

Першого президента України Леоніда Кравчука також висували на Нобелівську премію миру за те, що Україна першою зреклася ядерної зброї, однак і він не отримав цієї нагороди, тому що його висували не нобеліанти. Директора науково-дослідного центру квантової медицини «Відгук» доктора фізико-математичних наук Сергія Ситька за відкриття методу мікрохвильової резонансної терапії, завдяки якому лікарі багатьох країн полегшили страждання десяткам тисяч хворих, теж висував на «Нобеля» «лише» Київський національний університет імені Тараса Шевченка.

1901 року премію з фізики німець Рентґен отримав за Х-промені, навіть попри те, що угорський журналіст Кіш запевняв: «Їх відкрив українець Іван Пулюй!». Не насторожили Нобелівський комітет ні пояснення Рентґена, що натрапив на них випадково, ні те, що він нікому не показав записів своїх експериментів і заповів їх спалити.

Вихідці з України удостоювалися «Нобеля» лише після того, як еміґрували за океан. Зельман (Соломон) Абрахам Ваксман, якого визнали одним зі ста найвидатніших людей планети, народився в Новій Прилуці на Вінниччині, а 1952-го був визнаний «одним із найбільших благодійників людства» й удостоєний «Нобеля» з фізіології та медицини за стрептоміцин — перший антибіотик, ефективний при лікуванні туберкульозу, від якого в першій половині XX ст. щороку вмирало по 3 млн людей. А сам він зізнався, що видобув свій винахід зі землі. Причому — української. Бо саме в ній розпочав досліджувати до

10 тис. різновидів ґрунтових мікробів у пошуках актиноміцету, у штамі якого виявив стрептоміцин.

«Україна — обітована земля мого серця», — освідчувався їй в одному з листів Роальд Гофман. «Нобеля» він отримав 1981-го «за розробку теорії перебігу хімічних реакцій». А народився в Золочеві на Львівщині. Дитинство ж провів у нацистських концтаборах. Згодом згадував: «Мамі зі мною вдалося вирватися із цього пекла, і нас прихистив та замаскував у своєму будинку один український учитель».

Народившись у Бучачі на Тернопільщині, Нобелівський лауреат із літератури 1966 року Шмуель Йосеф Агнон, перш ніж репатріюватися в Палестину, опублікував у Львові близько 70 творів. Саме його портрет прикрашає банкноту номіналом 50 ізраїльських шекелів.

А 1971 року «Нобелем» з економіки за емпірично обґрунтоване тлумачення економічного зростання удостоїли громадянина США Саймона (Семена) Кузнеця, який народився в Харкові й студіював там економіку в університеті.

 Ігор Голод

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...