Warning: getimagesize(/homepages/29/d433047971/htdocs/sites/meest-online.com/wp-content/uploads/2011/10/3838822697_d11cda32c2-300x225.jpg) [function.getimagesize]: failed to open stream: No such file or directory in /homepages/29/d433047971/htdocs/sites/meest-online.com/wp-content/plugins/wonderm00ns-simple-facebook-open-graph-tags/public/class-webdados-fb-open-graph-public.php on line 948

Новини для українців всього свту

Monday, Aug. 26, 2019

Люди і гади із Червоної книги

Автор:

|

Грудень 20, 2011

|

Рубрика:

Якось волею долі я опинився закинутим на ніч у величезне й порожнє аванґардно-сюрреалістичне летовище Чикаґо. Аеропорт цей, до речі, один із найбільших у світі, має форму бублика. І ось усередині цього десятикілометрового «бублика» можна годинами бродити, розглядаючи стіни. А вночі там, власне, і немає іншого заняття, оскільки кафе, крамниці та «розливайки» не працюють, крісла не пристосовані для сну або хоча би розслабленого відпочинку.

Однак нічну нудьгу та безнадію скрашують саме стіни, оскільки на них вивішено нескінченну кількість фотографій. Мабуть, експозиція там постійно змінюється, і в ту ніч висіли сотні чудових величезних світлин у двох жанрах. Перший — це серіали й знімки, котрі розповідають, як живуть середньостатистичні сім’ї в усіх країнах світу. Причому з усіма подробицями: що їдять, де сплять, яким транспортом добираються до роботи, яким родинним барахлом володіють.

На цю експозицію в мене пішла майже половина ночі. До речі, серед усіх фото найбільше вразив аскетизм сімейного побуту нібито держави Сомалі — сплять усі разом на пласкому даху, їдять з одного казана, на роботу не їздять навіть на єдиному сімейному ослику, оскільки роботи, як такої, фактично немає.

Я запитав у сонного охоронця, чи немає фотографії середньостатистичної піратської сомалійської сім’ї: на яких марках човнів ідуть на абордаж, яким «стволам» надають перевагу, що п’ють перед атакою судна для тонусу? Але той моєї іронії не зрозумів і почав нервово гратися наручниками й балончиком з перцевим газом. І я відійшов до іншої композиції.

Це були чудові барвисті фото істот, занесених до Червоної книги в Північній Америці. Із подивом я виявив, що майже всі вони — або гади (усілякі ефи, полози, гадюки, погремучники), або козли (тури, козлотури й інші рогоносці). І ось посеред пустельного нічного летовища під волохатими зірками мідвесту мене раптом осяяло, чим радикально відрізняються люди та звірі.

У тварин до Червоної книги (тобто на межі знищення) потрапили гади й козли. А в людей — гади та козли становлять більшість, яка всіх інших хоче поставити на грань знищення й занести, може, для приколу, в особливу людську Червону книгу.

У мене є гарний знайомий, єдиний український письменник, який мені подобається, — Густав Водичка. Він якось цілу годину переслідував на Борщагівці людину, схожу на старорежимного професора. «Уявляєш, — збуджено розповідав він мені, — коли я побачив солом’яний капелюх, пенсне, бамбуковий ціпок, а головне — величну, неквапливу й відчужену ходу, я подумав, що це — останній професор, якого не вбив іще наш захланний, метушливий, ненаситний і неприкаяний час».

Так, унесено вже до віртуальної людської Червоної книги професорів, які думають про ненаписані книжки, а не про отримані хабарі. Майже зникли правдолюбці «робкори», котрі писали мені з місць листи про будь-які життєві несправедливості, коли я працював літспівробітником у леґендарній «Козі». Уже фактично немає бабусь-учительок, які «бєзвазмєздна» залишалися з нами в школі після занять на довгі години, щоби виправити нам почерк, граматику й мізки.

Навіть зник, мені здається, уже останній київський двірник, який щоранку будив мене о п’ятій годині своєю довбаною риболовною пішнею, мужньо сколюючи лід із тротуару ще до того, як перші мешканці будинку вийдуть на роботу. Узагалі, містично, просто на очах зникають люди, що несуть будь-який світлий дар — моральний, професійний, естетичний. Зате куди не глянеш — хоч у парламент, хоч в уряд, хоч у ЖЕК, хоч у будівельну «битовку» — скрізь є «козли» й «гади».

І ось тепер у мене виникла ідея фікс. Знайти якийсь сакральний механізм (не знаю, як він буде називатися — революція, реформа чи «бєспрєдєл»), за допомогою якого можна було би помінятися з тваринами — зробити «чендж» їхньої Червоної книги на нашу. Проблема тільки в одному: чи погодяться звірі?

 Дмитро Видрін, ForUm

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...