Леґенда про те, що вікінґи, які вміли орієнтуватися в морі тільки за сонцем, використовували в похмуру погоду якісь «сонячні камені», знайшла наукове пояснення. Стародавні мореплавці користувалися кристалами мінералу — ісландського шпату, що має поляризаційні властивості.

Відомо, що вікінґи були вправними навіґаторами й заходили далеко в Північну Атлантику. Однак замість компаса, який не був відомий європейцям до XIII ст., вони користувалися іншими методами навіґації. В умовах полярного дня, коли зірок не видно, єдиним способом прокласти курс залишалося сонце. Причому в туманні та хмарні дні сонце виявити важко, тож морякам доводилося покладатися тільки на напрям хвиль і вітру. У стародавніх ісландських сказаннях розповідається про мандрівників, які в пошуках сонця розглядали хмарне небо крізь «сонячні камені».

Науковці вивчають нові дані про те, що кристали шпату, на які можна натрапити в Ісландії, відфільтровують поляризоване світлове випромінювання. Вони цілком могли бути тими «сонячними каменями», про які розповідається в сагах. Через такий кристал було нескладно знайти на хмарному небі світлову пляму сонця. Шпат дуже легко набуває форми призми навіть після примітивної обробки, що робить його гарним поляризатором світла. Недавно морські археологи виявили такий кристал у рештках британського корабля часів королеви Єлизавети I, затонулого 1532 року. Дослідники вважають, що ця знахідка підтверджує їхню теорію.

Петро Йосип