Росіяни зі серпня 2012 року планують розпочати серійний випуск Е-мобілів. Це будуть гібридні автівки спрощеної конструкції, які рухатимуться частково завдяки двигунам внутрішнього згоряння на газі, а частково — завдяки електричним суперконденсаторам. Свої розробки електромобілів також є в Європі (існують навіть Mercedes S-class і Mini, що працюють на електродвигунах), у Японії, США, навіть у Новій Зеландії.

Але, як з’ясувалося, в Україні теж є напрацювання в цьому напрямку. Поява електрозаправок і 50 японських електромобілів у Києві є проґресивним явищем. Як тут не згадати пророцтво одного зі співвітчизників? «Настане час і, щоб підтвердити статус Києва як європейського міста, усе одно доведеться запроваджувати електромобілі — але закуповувати їх будемо вже за кордоном, витрачаючи величезні кошти (доведеться купувати й всю структуру обслуговування). До речі, гроші на програму розвитку українського електромобіля потрібні навіть менші, ніж, скажімо, кошти, що виділяються на ремонт Хрещатика, реконструкцію Михайлівської площі чи спорудження собору. Невже й тут ми не зможемо знайти «пророків» у своїй Вітчизні?» (Володимир Корніцький «Український електромобіль: міф чи реальність?»).

Виявилося, що таких пророків в Україні знайти не складно. Вони є, і їхні пророцтва мають реальні шанси здійснитися щодо створення навіть цілої галузі машинобудування — екомобілебудування. Тож купувати за кордоном, можливо, і не буде потреби.

Конфіцієнт корисної дії двигуна внутрішнього згоряння — 12 % Зараз автомобілів у світі — близько півмільярда, а, за прогнозами, до 2050 року їх буде в чотири рази більше. Звідси — зростання обсягів виробництва моторного палива та підвищення його вартості. Частка забруднення навколишнього середовища автотранспортом у багатьох містах і промислових реґіонах світу досягла 70—80 % від загального обсягу промислових викидів. Тепер ситуація стала загрозливою, а її поліпшення — світовою проблемою.

Саме тому провідні країни інтенсивно ведуть пошуки раціональних технічних рішень у створенні перспективних моделей електромобілів і всі зусилля спрямовують на їх промислове виробництво. Поступова заміна автомобілів електромобілями, у першу чергу — у великих містах і промислових реґіонах із високою щільністю населення, стала неминучою.

Єврокомісія вимагає скоротити до 2050-го викиди СО2 в атмосферу двигунами автомобілів на 80—95 %, порівняно з 2010 роком. У найближчий час промислове виробництво електромобілів у деяких країнах світу набуде статусу самостійних галузей промисловості.

Крім того, що вони є джерелом шкідливих викидів у вигляді хімічних речовин і сполук, двигуни внутрішнього згорання є неефективними. У балансі теплової енерґії, що виділяється двигуном автомобіля, лише близько 12 % витрачається власне на рух, а інші 88 % теплової енерґії марно випромінюються через різні пристрої автомобіля в зовнішнє середовище. Вартість же енерґоресурсів у структурі виробничих витрат автотранспорту досягла гранично допустимих показників.

На нинішньому рівні науково-технічних можливостей серед відомих видів енерґії раціональність використання електроенерґії складає 85—90 %, порівняно з використанням тільки 12 % теплової енерґії від згорання мотор­ного палива у двигунах автомобілів.

Що таке український електромобіль?

Україна ще в 1970-х рр. була лідером світового рівня зі створення електронних систем управління електродвигунами електромобілів, ориґінальних конструкцій шасі, кузовів із композитних матеріалів і вдалих компонувальних вирішень.

Перший український електромобіль «ЗМІ-Електро» було сконструйовано в Запорізькому машинобудівному інституті ще 1973 року на шасі автомобіля ЗАЗ-968. 1974-го

він демонструвався в павільйоні «Космонавтика» ВДНГ СРСР і був удостоєний бронзової медалі. У ті часи електродвигун, приміром, французького електромобіля «Цитадін» управлявся ще примітивним реостатом, а «ЗМІ-Електро» — уже електрон­ним перетворювачем українських винахідників.

Цікавий і інший факт щодо композитних кузовів та ориґінальних конструкцій шасі. Перший автомобіль для перегонів зі склопластиковим кузовом ХАДІ-2 було розроблено в Харківському автодорожньому інституті (ХАДІ) 1961 року, майже одночасно зі створенням і першого в СРСР легкового автомобіля зі склопластиковим кузовом у місті Сватовому (Луганської обл.). Ще 1959 року цей шедевр мав фанерний кузов, а 1961-го його було замінено на склопластиковий, і автомобіль одержав назву «Ювілей».

Згодом він був удосконалений у Рубіжанському філіалі Харківського політехнічного інституту (місто Рубіжне, Луганської обл.), що й поклало початок створенню ориґінального мікроавтобуса «Старт» зі склопластиковим кузовом у Сєвєродонецьку. Малосерійний випуск «Стартів» тоді склав біля 50 екземплярів і був організований на межі міст Рубіжного та Сєвєродонецька, неподалік заводу «Зоря».

До слова, мікроавтобус «Старт» знімався у відомому кінофільмі «Кавказька полонянка» (епізод наприкінці фільму, де Шурик посадив Полонянку в «попутній» красивий автомобіль американізованої форми зі стрімкими обводами). Це й був «Старт». А його поперед­ник «Ювілей», уже двічі вдосконалений, 1970 року був нагороджений золотою медаллю Всесоюзної виставки в Москві.

Поєднання творчих пошуків і досконалих технічних рішень щодо шасі, кузовів зі склопластику ХАДІ-2, «Ювілей» і «Старт» і електронного управління електродвигунами електромобілів, започаткованого на «ЗМІ-Електро», згодом дали поштовх до започаткування нового проекту в Бучі Київської області. Є надія, що в Україні за цим проектом буде дано старт і Державній програмі. А в результаті її виконання — і промисловому виробництву українських екомобілів.

Коли б Ринат Ахметов узяв проект під свою опіку…

За роки незалежності в Україні було втрачено значну частину науково-технічного потенціалу в багатьох науково-технічних напрямках, але це не стосується електромобілів. Натомість саме в цьому напрямку в країні нагромаджено великий обсяг науково-технічних напрацювань.

На його основі та з урахуванням досягнень світового досвіду було своєчасно (і навіть із випередженням!) розроблено вихідні матеріали для створення Державної цільової науково-технічної програми України «Виробництво малотоннажних вантажних і інших перспективних моделей екомобілів». Разом із ними був розроблений проект концепції цієї програми.

Поняття «екомобіль» тут відповідає одночасно двом «еко» — екології й енерґоефективності. Тобто екомобіль — це екологічно безпечний і енерґоекономний автотранспортний засіб, що не продукує шкідливих викидів у необхідних умовах або забезпечує їх мінімізацію, незалежно від виду споживаних енерґоресурсів. До цієї категорії входять і електромобілі.

Державною експертизою зазначено: «Пропозиції щодо розвитку в Україні екомобілів — безпереч­но слушні й актуальні як щодо альтернативної енерґетики автопарку й зменшення залежності від імпорту нафтопродуктів, так і стосовно покращення екології довкілля». Їх визнано як «неминучі напрямки розвитку з врахуванням світових тенденцій розвитку».

Ще 2009 року Міністерство промислової політики відзначило подальші шляхи розвитку цього напрямку. Проект отримав підтримку Комітету з промислової політики Верховної Ради, Української спілки промисловців і підприємців, Національної академії наук тощо.

Створена була навіть громадська організація — Спілка екомобілебудівників України «Екомобіль». Свої напрацювання фахівці скерували до Київської міської державної адміністрації (КМДА), щоби їх було враховано в Програмі стратеґічного розвитку Києва до 2025 року. Відомо, що 2007-го столиця України опинилася на 28-му з 215 можливих місць у переліку найзабрудненіших міст світу, за рейтинґом авторитетної міжнародної компанії Mercer Рuman Кesource Сonsulting. Зараз ситуація, мабуть, ускладнилася, бо кількість автомобілів у місті майже подвоїлась. Тож вибір КМДА був невипадковим.

Не зрозуміло, хто й чому протягом кількох років блокував просування цього перспективного проекту. Адже ще 2008-го державна експертиза запропонувала терміново розпочати роботу. Справа навіть перебувала під контролем Секретаріату президента України.

Але тільки в листопаді 2011 року за дорученням першого заступника Мін­економрозвитку Вадима Копилова почали розглядати справу в Головному управлінні з розвитку промисловості цього відомства. Прикметно, що проект спрямований на розвиток реальної економіки України, на підвищення її інвестиційного й інфраструктурного потенціалу, насичення внутрішнього ринку вітчизняною промисловою продукцією та на створення десятків тисяч нових робочих місць. Вона передбачає утворення нової галузі — екомобілебудування.

Тому незрозумілою є позиція посадовців, яка призвела до того, що просування згаданого проекту було заблоковане. Хоча в Україні є й науково-технічні напрацювання, і досвід. Таке ставлення влади відкинуло Україну назад — не тільки у своєчасному розвитку екомобілебудування, а й у розвитку суміжних із ним напрямків.

Пропоную найближчим часом провести аналіз фактів щодо зволікань у просуванні згаданого проекту, та згодом опублікувати ці результати. Стануть у пригоді й заправки Ахметова для електромобілів. На мою думку, узагалі було б надійніше, коли би пан Ахметов узяв створення виробництва екомобілів в Україні під свою опіку.

 Микола Парафенко, УП