Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Friday, Nov. 17, 2017

Як канадці допомагають Батьківщині

Автор:

|

Серпень 04, 2016

|

Рубрика:

Як канадці допомагають Батьківщині

«Щоб допомагати іншим, не потрібно бути багатим і сильним, а лише добрим»
Семен Афонський

Напередодні Успенського посту хочу привітати всіх добрих людей, котрі своєю допомогою прискорюють день перемоги над російським окупантом. А особливо тих, хто ці два роки допомагав мені збирати кошти для важкопоранених і родин героїв «Небесної сотні». Коли тільки почалася Революція гідності, ми з моїм чоловіком Петром почали передавати гроші просто на Майдан, через племінницю у Києві, підтримували й Громадське телебачення. Після перших розстрілів хлопців «Небесної сотні» я почала звертатися до друзів і родини з проханням долучитися до допомоги. За три дні вдалося зібрати $1560, які були вислані батькові загиблого Сергія Нігояна, родині Михайла Жесневському та матері скаліченого студента з Дніпропетровська Л. Синиці. Моїми першими помічниками, котрі простягнули руку допомоги, стали Р. Терешко, С. Лісогор, В. Литвинець, Б. Поясник та І. Вальчишин, В. і П. Бунь, М. Лозинська, М. і П. Цехош.

Родина Валерія Опанасюка

Родина Валерія Опанасюка

Кожен день приносив звістки про нові страшні події на Майдані і кожен мій ранок починався з комп’ютера, а біль утрати кращих синів України краяли душу. Коли вбили Валерія Опанасюка і залишилося четверо сиріт, я відправила свою першу поміч, а потім звернулася до о. Ярослава Буцюри та громади каплиці всіх Святих землі української в Оквіллі за допомогою. Вже першого дня було зібрано $720, які відразу були переслані родині Опанасюків. Відчуваючи чужий біль і маючи добре пастирське серце, о. Буцюра досі продовжує опікуватися родинами героїв «Небесної сотні». А вдова Опанасюк написала: «Якби не війна, багато людей не знали б, що вони можуть бути добрими, і в моєму горі я не одна і по всьому світу дуже багато добрих людей, котрим я безмежно вдячна!»
Ситуація в Україні ставала дедалі гіршою, почалася окупація Криму, а з нею потягнулися тисячі переселенців, котрі залишили свої домівки, втікаючи від смерті. І знову мої добрі друзі, такі як родина о. Бориса і Соні Мельник і Марійка Скірко, не залишились осторонь: цього разу вони привезли багато дитячого та жіночого одягу. Щосуботи, як на роботу, я їздила на garage sale і купувала теплі речі. Понад 30 посилок пішло у дитячі будинки та в родини загиблих. В кожну посилку вкладала шоколад і горіхове масло, які так люблять діти. Знову телефонувала до знайомих, друзів із проханням допомогти оплатити вартість пересилки, адже своїх коштів вже бракувало. І знову знаходилися добрі люди — Р. Терешко, В. Предчук, В. Карпінець (моя тітка, котра померла у січні 2015-го, а за тиждень до смерті дала гроші для обгорілого воїна Романа Огірківського). Це — також М. Лозинська, В. Литвинець, М. І П. Цехош, В. і П. Бочар. Неоціниму допомогу надала компанія «Міст», адже вартість пересилки усіх посилок із гуманітарною допомогою складала лише 50 %. Уже відправлено 41 посилку.
Серце розривалося від болю, коли гинули наші хлопці, а важкопоранені потребували допомоги у лікуванні. В Інтернеті не завжди були номери телефонів. Де брати адреси? Шукала в Інтернеті контактні телефони сільських рад, які не завжди йшли назустріч. Тоді шукала священиків у тому реґіоні, і ті дуже швидко передавали все, що потрібно. Коли о. Ярослав Маларик з церкви Київського патріархату у Дніпрі розповів, що у шпиталі бракує памперсів і медичних прокладок для важкопоранених, за один день я зібрала $945 і відправила 2 тис. памперсів. І знову були щедрими мої добрі друзі — Дорота і Богдан Омелюх, Юля і Степан Головчак, Віра і Петро Бочар, Роман, Альона, Віктор Овдій, Наталка Бунь, Валя Литвинець, Валентина і Петро Бунь і родина Петра та Марти Цехош, котрі завжди допомагали на моє перше прохання. За цей час були відправлені грошові перекази важкопораненому «кіборгу» Валерію Кузніченку, обгорілому бійцю Роману Головку, бійцю з Дніпропетровської області, котрий позбувся обох рук, Сергію Товстику, обгорілому у танку, Роману Огурківському, бійцю з Черкащини, котрий втратив руку з плечем, Роману Колдунович, Ярославу Шевчуку, котрий майже втратив зір, важкопораненому Дмитру Нехорошому.
В Інтернеті побачила заклик допомогти Олексію Кондратенку, котрий лікувався у Львівському військовому госпіталі. Викладач університету Орися Тиндик, котра була волонтером у шпиталі та доглядала за важкопораненими бійцями, опікувалася худеньким бійцем без руки зі страшними пораненнями у черевну порожнину. Рятуючи життя хлопця, лікарі провели кілька складних операцій. Його ніхто не відвідував, виявилося, що був круглим сиротою. Волонтерка не відходила від нього і просила Бога залишити хлопця живим. Її молитви почули, Олексій вижив, але залишився фізично та морально хворим. Старенька бабусина хата на Житомирщині розвалилася й Олексій залишився без даху над головою, нікому не потрібний. Орися домовляється з будівельною компанією про купівлю маленької квартири з великою знижкою і починає збір грошей. Адже бійцеві не тільки потрібне житло, він потребує фізичної допомоги. Прочитавши цю інформацію в Інтернеті, я почала збір грошей для Олексія. Мені допомагала Люба Білан, без котрої не обходиться жодна збірка. Грішми допомогли Онися Боровик, Р. і А. Овдій, Р. Терешко, В. і П. Бунь, Олена Луців, Роман Трембіцький, Тереза Стех, Галина Палічук та Ольга Ганкевич. Було зібрано $1660.
У травні ц. р. ми відзначали 80-річний ювілей мого чоловіка Петра. Попросили замість подарунків приносити лише гроші. Назбирали $560, які переслали Олексію Кондратенку. Давайте кожним своїм щасливим ювілеєм обдаруємо нашого зраненого захисника або його сиріт.
Звертаюся до всіх: допоможіть Олексію, він віддав за Україні все, що мав: молодість і здоров’я. Невже ми не зможемо дати хлопцю дах над головою, на який він тепер не в силі заробити? (Від редакції: коли верстався номер, пані Валентина повідомила, що Олексію вже купили квартиру).
Напередодні Посту хочу подякувати всім моїм друзям, котрі допомагали і продовжують допомагати тим, хто поклав своє здоров’я за волю та свободу України і хай кожний із нас, українців в еміґрації, не забуває свою Батьківщину. Хай Господь приверне і нагадає, хто забувся, або не хоче пам’ятати, з якої він землі-матері, що тепер страждає і потребує допомоги. Бо «хто матір забуває, того й Бог карає». І пам’ятаймо: даруюча рука ніколи не збідніє, а Господь поверне вам сторицею за вашу допомогу стражденному.
«Найкращий спосіб у житті допомагати тим, хто страждає: нагодувати, одягнути бідного, побачити його посмішку, а не думати багато за себе і тоді людина стає щасливою!», — казав Нік Вуйчич, австралієць, котрий не має ніг і рук, але тим не менше живе повноцінним життям, має родину, двох діток і багато допомагає страждаючим. Нам усім слід брати приклад із таких, як він. У переддень свята вітаю всіх, хто не зупиняючись допомагає Україні, адже не вистачило б газетної площі, аби всіх перелічити. Але нас може бути ще більше!
Валентина Бунь (Овдій)

Подяка від Олексія Кондратенка

Подяка Валерія Опанасюка
Дорога п. Валентино! Ми отримали ваш переказ і він нам дуже суттєво допоміг при купівлі житла. Ми купили квартиру, частину суми домовилися розтермінувати, бо так і не вдалося зібрати все. Олексій на початку вересня летить у Чикаґо на реабілітацію та протезування і нам треба було кошти ще на це залишити, але ключі нам дали, то поки він буде в Америці, почнемо своїми силами робити ремонт, аби мав куди повернутися. В квартирі — нульовий цикл, немає нічого, роботи багато, але будемо сподіватися, що люди відгукнуться та допоможуть чим зможуть. Надсилаю фото Олексія, він написав невеличку подяку для вас і ще фото моє й Олексія в квартирі, можете побачити, в якому там усе стані. Дякую щиро за допомогу, хай ваша родина буде щаслива, щоб ви були здорові!
З найкращими побажаннями з далекого Львова Орися

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...