Новини для українців всього свту

Tuesday, May. 26, 2020

Парламентська програма «Канада-Україна» святкує 30-pіччя

Автор:

|

Квітень 01, 2020

|

Рубрика:

Парламентська програма «Канада-Україна» святкує 30-pіччя
Наталка Микольська також була випускницею парламентської програми «Канада-Україна»

Драматичні зміни, спричинені крахом радянського режиму, дали українцям шанс відновити свою державність. 16 липня 1990 року Верховна Рада (ВР) УРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет, проголосивши необхідність побудови української держави на основі верховенства права. 24 серпня 1991-го ВР прийняла Декларацію незалежности України, яку згодом підтримали громадяни України на референдумі 1 грудня 1991 року. Після тривалої російської окупації українці отримали можливість керувати власною державою. Однак Україна страждала від нестачі талантів, які поширювали б західні демократичні цінності. Правлячий політичний клас складався, в основному, з колишніх членів Комуністичної партії, їх було потрібно замінити на покоління яскравих, розумних і рішучих українців, мотивованих впроваджувати західні демократичні цінності у всі сфери суспільного життя.

Рання стадія програми стажування
Розуміючи необхідність плекання таких талантів, українські канадці запропонували кілька ідей, зокрема, створення університету за канадською моделлю, а також програми парламентарного стажування між Канадою й Україною. Серед різноманітних проєктів реалізували лише останній. Однак, щоб розпочати програму, потрібна була певна нагода.
1991-го канадці відзначали сторічний ювілей імміґрації українців до Канади. Для святкування цієї події за сприяння уряду Канади, який очолював тоді Браян Малруні, Конґрес українців Канади створив Українсько-канадську комісію зі святкування сторіччя імміґрації українців до Канади (УКСК). УКСК отримала бюджет у 1,5 млн CAD для сприяння святкуванню шляхом створення важливих і довготривалих проєктів. У той час віцепрезидентом УКCК призначили Ігоря Бардина, адвоката з Торонто. Він також був президентом Фундації Кафедри українознавчих студій Торонтського університету, а згодом став директором програми стажування між Канадою й Україною, відомою тепер як парламентська програма «Канада-Україна» (ППКУ).
Фундація Кафедри українознавчих студій Торонтського університету відзначила сторіччя імміґрації українців до Канади створенням програми парламентського стажування студентів українських університетів. Хоча УКCК схвалила ідею програми стажування, цю ініціативу не підтримали фінансуванням. Тому п. Бардин узявся збирати кошти на програму в українській громаді у Канаді. Водночас він переконав Джона Фрейзера, спікера Палати громад, та Івана Плюща, спікера ВР України, надати дозвіл на проведення програми стажування.

Ідея програми
Ідея програми студентського стажування почала набувати чіткіших форм під час візитів Ігоря Бардина до України у 1990-1991 рр. від організації «Міжнародна амністія» на підтримку Степана Хмари, ув’язненого депутата ВР. Він зустрічався й обговорював свою пропозицію щодо програми стажування з українськими депутатами, котрі були членами Комуністичної партії, членами «Народного руху України» та з провідними урядовими та судовими посадовцями. Спілкуючись із представниками українського політичного класу, п. Бардин усвідомив, що мало хто розуміє чи знає, як працює західна демократія та громадянське суспільство. У радянській системі рішення спускали згори і виконували без обговорення. Українські вчителі та професори не були здатні вирішити цю проблему.
Ігор Бардин згадував, що схвалення програми як в українському, так і в канадському парламентах отримали порівняно легко. Івана Плюща переконали, що стажування піде на користь обом країнам. А Джон Фрейзер надав українським студентам доступ до роботи у парламенті Канади. У той час до нього мали доступ лише стажери з Канади, США та НАТО.

Перші інтерни
ППКУ розпочав 1991-го приїзд трьох студентів із Києва та Львова. Фінансування програми забезпечили вісім канадських родин. Перша і найзначніша пожертва була від Мазуренків із Торонто. Данило Мазуренко був клієнтом Ігоря Бардина та відданим українським патріотом. Незадовго до своєї смерти 1990 року він виділив на проєкт 250 тис. CAD. Цей щедрий дарунок поміcтили до благодійного фонду українських кредитівок у Торонто, і разом із сімома додатковими значними пожертвами створили постійний фонд в 1 млн CAD, відсотки з якого використовують для фінансування програми ППКУ.
Перші три українські студенти прибули з Національного університету «Києво-Могилянська академія» та Львівського університету ім. І. Франка. Українців у Палаті громад, вітали: Алан Редвей, прогресивний консерватор із Торонто; Джессі Фліс, ліберал із Торонто; Кріс Ексворті, представник Нової демократичної партії із Саскатуна. Після закінчення першої програми стажування канадські депутати одноголосно оцінили її як успішну та закликали Ігоря Бардина продовжувати.
У наступні роки програма ППКУ динамічно зростала. У деякі роки організовували як весняні, так і осінні стажування інтернів. Наприкінці 1990-х кількість заявників із України сягала понад 7 тис. на рік, але програма може прийняти максимум 52. 1994-го стажери взялися видавати свій власний «Вісник», який тепер має від 60 до 90 сторінок, наповнену інтерв’ю та статтями.

Підтримка та фінансування
Успіх КУПП був би неможливим без допомоги, яку надали Люсі Гікс, Олександр та Ірина Гордієнки, Богдана Бардин і Василь Керелюк. Вагомий внесок у розвиток ППКУ зробили судді Володимир Тарнопольський та Іван Сопінка, а також генерал-губернатор Роман Гнатишин.
Найвідданішим прихильником ППКУ була сенаторка Рейнелл Андрейчук із Саскачевану. Вона припинила повноваження члена парламенту 2019 року, і КУПП втратив дуже цінного українсько-канадського приятеля у канадському парламенті.
Були й інші віддані прихильники програми: Стефанія Глинка, вдова Антіна Глинки, члена парламенту Канади у 1940-1949 рр.; Роберт Маґочі, завідувач Кафедри українознавчих студій в Університеті Торонто; Богдан Витвицький, адвокат; Володимир Стретович, депутат ВР України; Іван Яремко, колишній міністр уряду Онтаріо, котрий підтримав програму слушними порадами. Іван Сопінка, суддя Верховного суду Канади, організував навчальні судові процеси з українськими стажерами, щоб ознайомити їх із системою загального права. Роман Гнатишин та Павло Міґус провели семінари, щоб ознайомити інтернів із канадською політичною системою.
Фінансова підтримка для ППКУ надходила від Данила Мазуренка, Ганни Мазуренко, Івана Мазуренка, родини Маланчуків, Aтаманчуків, Володимира Гриника, Івана Боднарчука, родини Галушкa, Йозефа та Марії Сіцинських, Еміля Телізина, Івана й Юлії Сташуків, родини Фединів, Стефана та Роми Франків, Олександра й Євгена Сукнярських, родини Обалів, родини Бардин, Василя й Антоніни Базилевичів, доктора Романа Гуменюка, Джеррі Гуменюка, Костянтина Темертeя, Тараса Фесича, Наталії Бундзи та двох навчальних фондів Канади та США.

Цвіт української нації
Присутність стажерів ППКУ відчувалася під час їхнього перебування у парламенті Канади. Вони організували проведення Українського дня на Пагорбі парламенту, міжконфесійну службу «Молитва за мир в Україні», інформаційні зустрічі для членів Палати громад і сенаторів, відвідували Слухання комісії, а також щодня співпрацювали з членами парламенту й їхнім адміністративним персоналом. Щорічний прийом ППКУ в Посольстві України відвідують урядові лідери, депутати та сенатори, що надає інтернам можливість спілкуватися з посадовцями дипломатичного представництва та лідерами Канади.
Упродовж 29 років стажування інтерни КУПП здобули репутацію ініціативних та активних фахівців, здатних швидко діяти для підтримки будь-якої проукраїнської ініціативи, покладаючись на власні зусилля. Українсько-канадській спільноті важко знайти кращих лобістів, ніж ці чудові студенти, котрі перебуваючи в парламенті, вдало співпрацюють із депутатами, їхніми помічниками, лідерами партій та офісом прем’єра.
Після 30 років функціонування важливість ППКУ для майбутнього України очевидна. Програма випустила когорту лідерів, котрі формують Україну сьогодні. Андрій Пивоварський і Володимир Омелян працювали міністрами інфраструктури, Ганна Новосад — міністеркою освіти та науки, Маркіян Мальський очолював Львівську обласну державну адміністрацію, Олексій Сошенко став одним із найвизначніших юристів у банківському та фінансовому секторі України. Олена Шкрум, Соломія Бобровська, Роман Лозинський і Рустем Умеров 2019 року стали депутатами ВР. Сергій Пєтухов займав посаду заступника міністра юстиції України, а Наталка Микольська — заступниці міністра економіки. Віктор Довгань займає посаду заступника міністра інфраструктури, Олена Шишкіна була народним депутатом України у попередні роки.

Які наступні кроки ППКУ
Із подальшою інтеграцією України до спільноти країн верховенства права очікується, що все більше колишніх інтернів ППКУ зможуть брати участь у процесі прийняття ключових рішень в Україні. Сучасна історія України демонструє, що демократія потребує часу. Шляхом навчання нового покоління лідерів Україна виплекає таланти, які зможуть взяти на себе управління та керівництво в інтересах народу та держави. У цьому контексті ППКУ надає українським студентам унікальну можливість працювати та вчитися у парламенті Канади, дозволяючи отримати досвід, яким користувалися покоління канадських, американських і західноєвропейських студентів. Українська молодь має вчитися демократичному урядуванню не з посібника або однотижневого семінару, як це практикують на Заході. Молоді українці повинні розуміти важливість демократичних інституцій та принципів вільного суспільства, таких як недоторканність приватної власности, свобода слова та належні процедури. Їм потрібно захищати інституції неупередженої поліції та незалежних судових органів. Вони повинні засвоїти уроки еволюції правової та політичної традиції понад вісьмох століть.
ППКУ відправила назад до України невелику групу відданих прихильників канадської демократії. Але Україна потребує більше. Канада може забезпечити підготовку таких талантів шляхом продовження діяльности ППКУ.

Артем Барабаш

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply