Новини для українців всього свту

Tuesday, Nov. 24, 2020

Любов, доброта та милосердя — поруч із нами

Автор:

|

Лютий 20, 2014

|

Рубрика:

Любов, доброта та милосердя — поруч із нами

Ця розповідь — крик моєї души. Хочу розкрити вам своє серця й присвятити свою оповідь о. Володимиру, настоятелеві храму Св. Анни Української православної церкви в Скарборо, що біля Торонто, і його родині. У моєму домі трапилося лихо: старший син Михайло захворів на лейкемію, та я з горя не знала, куди бігти, щоби знайти втіху змученому болем серцю, і як допомогти синові. Господь спрямував мій шлях, щоби я спромоглася прийти до церкви, у храм Св. Анни, де зустріла людей, котрі незабаром стали моєю другою сім’єю.

У храмі мене зустріло маленьке дівча, це була донька о. Володимира Вероніка. Це дитя, зодягнене в казкове рожеве плаття, як образ янгола, привітало мене в церкві. І в той самий момент душа моя неначе заново ожила!
Відтоді я почала часто бувати в цій церкві, мене притягувало сюди надзвичайною духовною енергією, і також зі мною ходив до церкви мій хворий син.
Того ж дня, як я завітала до храму, довелося мені почути, як о. Володимир читав там свою проповідь. Усі присутні зі захопленням слухали його! І в цих духовних проповідях я знайшла собі втіху для серця, бо вони змушували його плакати.
Цей священик — дуже добра та щира людина. Його проповіді навернули до православного християнства багато люду, але найдивовижніше — те, що він нікого і ніколи не примушував до цього вибору настирництвом. Це зробило його гаряче серце, яке любить Бога. Справді, до цього храму йдуть люди для того, щоби бути у службі Богові, у службі з о. Володимиром. Він приймає проблеми й біль кожної людини близько до серця та намагається допомогти духовно всіма силами. Начебто храм та настоятель стали духовним центром за милості Божої.
Безперечно, я не можу не написати про його чудову дружину Наталю. Вона — неймовірно добра, у неї прекрасна душа. А зовні вона є чарівно гарною, оскільки внутрішня краса світиться через лагідний її погляд.
Постійно я перебувала на службах у церкві з того пам’ятного часу знайомства з храмом Св. Анни та його настоятелем. Ходила й молилася Богові за свого сина Михайла. Так сталося, що згодом він пішов із життя, і я не знала, як дати собі ради, що робити і як жити. І ось родина о. Володимира взяла мене до себе.
Священик, їмость, їхні батьки — мудрий Степан і добра Галина, Вероніка створили духовну підтримку для мене й не дозволили мені зануритися в прірву власного горя. Вони супроводжували мене й оживляли мій душевний стан, своїм піклуванням неначе підняли мене з могили. Вероніка втішала мене, вона втирала мої гіркі сльози, і вся родина допомогла мені пережити моє людське горе.
Із плином часу ми стали дуже духовно близькими, і я маю сказати: душею люблю цю родину! Навіть жах заходить до серця, коли думаю, а що було би зі мною, якщо б не їхня любов і допомога! На жаль, не так багато людей по-справжньому щирих і сповнених любові можемо знайти поруч себе. У цієї родини, як і в усіх родинах, — повно клопоту, свої проблеми. Але ця родина не закриває свого люблячого серця для тих, хто потребує допомоги і духовної опіки. Ця родина для мене стала святою!

Парафіянка Лариса

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply