Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Friday, Nov. 16, 2018

Казковий теремок

Автор:

|

Жовтень 11, 2012

|

Рубрика:

Казковий теремок


Загалом, це прилуцьке село є знане десь із 1600 року. Кажуть, першим його власником був німець, який називав річку, що протікає поруч, Вейс (Біла). У 1727 р. село переходить до генерала від кавалерії, київського генерал-губернатора Йогана-Бернгара Вейсбаха. У цих фактах, імовірно, і слід шукати пояснення назви села.
Пізніше ці землі перейшли до офіцера Ізмайлівського полку О. Гампфа. Завдяки наступному власнику село потрапло до списку шевченківських місць. Поет побував тут в 1844-му, дорогою з Качанівки, куди він їздив по гроші Тарновського за портрет Миколи Рєпніна. У ті роки маєток у Вейсбахівці належав петербурзькому полковнику Івану Корбі, знайомому й до певної міри спонсору Шевченка. У маєтку на Тараса Григоровича вже чекало кілька  приятелів, зокрема Яків де Бальмен. Тоді ж, до слова, цим товариством був написаний колективний лист до Миколи Маркевича (український історик, етнограф, фольклорист, поет і композитор. – Авт.), підписаний і Шевченком:
«Ми, по милости Господней, гетьман, повеліваємо вам — деркач в сраку! — щоб ви — генеральний обозний! — прибули до нас сьогодня, коли можно, а не то завтра — у Безбуховку — до гетьмана.
Т. Шевченко, рукою власною
Полковник компанійський — Корба.
Января 22-го дня, року 1844-го»
Як Безбухівка в листі фігурує Вейсбахівка.
Останніми власниками Вейсбахівки був поміщик Рахманов і його дружина. Про Рахманова, загалом, нічого цікавого не було відомо, доки 1873 року він не одружився з дочкою декабриста-масона Сергія Волконського Оленою Волконською-Кочубей і землі Вейсбахівки перейшли до них. А от про його дружину – якраз навпаки. Шлюб княжни Олени Волконської  з Олександром Рахмановим був уже третім, попередніх двох чоловіків (Дмитра Молчанова і Миколу Кочубея) Олена Сергіївна поховала.
Тоді ж і почалося створення Білорічицького архітектурного ансамблю. Протягом 80-х рр. ХІХ ст. були побудовані всі житлові й господарські споруди маєтку. До комплексу входили палац (1886 р.), флігель для гостей (1878 р.), пекарня та церква (1850 р.). На території Білорічиці було два парки, три фруктових сади з теплицею, озеро Мокрець (пізніше перейменоване на Криве), ставки Ревня (за 200 м від садиби з двома штучно насипаними островами) і Млаки.
До нашого часу зберігся лише флігель для гостей, у якому зараз розташовується Свято-Миколаївська церква. У цьому архітектурному витворі еклектично змішані форми української народної й російської (XVII-XVIIIст. ст.) архітектури. У плані вона нагадує українську хату на дві половини. Перший поверх – кам’яний, другий – дерев’яний. Будинок мав високий черепичний дах, мансарди й “ганок”. Білі оштукатурені стіни прикрашено яскравими майоліковими вставками та лиштвами. Колони також були прикрашені теракотою і майолікою.
Головний будинок, у якому й проживали Рахманови, був аналогічним за формами та стилем, але триповерховим. Вхід до нього вирішено у вигляді ґанку із шатровим покриттям. На жаль, палац був зруйнований під час Другої світової війни. Церква ж була розібрана вже за Радянського Союзу – 1962 року.

Флігель і палац садиби були збудовані за проектом архітектора й майстра художньої кераміки Олександра-Едуарда Ягна (1848-1922). В оздобленні Ягн активно використовував поливану кераміку, яку можна побачити, скажімо, в Масандрі. У підсумку вийшов такий собі казковий теремок. А всередині його розписував товариш Ягна по навчанню в Римі та Москві художник В. Соколов (1841-1921). Обидва майстри поховані тут же, у Білорічиці.

Віталій Степ

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...