Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Sunday, Feb. 18, 2018

Храм над урвищем

Автор:

|

Жовтень 18, 2012

|

Рубрика:

Храм над урвищем

Церква, що здіймається до самого неба на самотній стрімкій Червоній скелі на висоті 400 метрів над рівнем моря, має такий романтичний вигляд, що мимоволі породжує чимало запитань і припущень. Перше з них – хто й навіщо зводив цей храм вдалині від селища Форос, та ще й на такій висоті?

Легенда і правда
На цей рахунок існує безліч легенд. Одна з них розповідає про те, що якось оскаженілі коні понесли з гірського перевалу екіпаж, у якому їхала юна дочка багатого купця. Коні мчали до прірви, і прекрасна дівчина вже подумки прощалася із життям. Але… Дива трапляються!.. Коні зненацька зупинилися на краю скелястого урвищ. Після стрімкого спуску вони немов завмерли, вражені красою, що відкрилася перед ними. І тоді купець на честь порятунку дочки звелів побудувати храм Воскресіння. Однак, легенди – легендами, а архівні документи розповідають про інше…
Освоєння земель Фороса почалося на початку 50-х років XIX століття, після того як Ялту й Севастополь з’єднала шосейна дорога, прокладена військовими будівельниками. На честь завершення її будівництва на перевалі споруджується портал – ворота, названі Байдарськими за назвою долини з однойменним селом.
Землі царських чиновників поблизу Фороса стали швидко розкуповувати й забудовувати. На початку 90-х років XIX століття на прохання православних вірян прилеглих селищ “чайний магнат”, що мав чайні плантації на Цейлоні, О. Кузнєцов (колишній власник фороського маєтку) замовив проект церкви відомому академіку архітектури Миколі Михайловичу Чагіну.

Із «найвищої милості»
Церква була присвячена чудесній події, що трапилася 17 жовтня 1888 року на станції Борки Курсько-Харківської залізниці: там під час аварії потяга, що прямував із Криму в Петербург, урятувався імператор Олександр III і його сім’я. Поїзд зійшов із рейок, але імператор не постраждав. Вражений звісткою про цю подію, найбільший російський торговець чаєм і фарфорозаводчик Олександр Кузнєцов попросив найвищої милості спорудити на честь порятунку імператора церкву у Форосі. Її часто відвідувала царська сім’я.
Церква була побудована 1892 року у візантійському стилі хрестово-купольного храму. У IV ст. хрест став християнської емблемою, його форму було закладено в основу культових будівель. Храми мали прямокутні обриси, у які був вписаний хрест. По центру споруджувався купол.
Купольна баня, що увінчувала храм, надавала йому пірамідальної й висотної композиції.
Богослужіння проводилося в центрі будівлі, під куполом, що символізує небесне склепіння. Вівтар розташовувався в східній апсиді, як на сцені, вхід був із західного боку.

Дивіться знизу!
Основним будівельним матеріалом була обпалена цегла-плінфа – невисокі, майже плоскі прямокутники. Кладка велася на вапняному розчині з додаванням цегляної крихти, поперемінно чергувалися ряди червоної цегли й жовтого каменю.
У візантійських храмах внутрішній інтер’єр був багатим, навіть розкішним і створював відповідну душевну атмосферу. Величі храму сприяло багатобарвне мармурове облицювання, мозаїки по золотому тлі, фрескові розписи, декоративні кам’яні мотиви.
Собор був збудований у візантійському стилі, але із застосуванням численних куполів за типом слов’янських дерев’яних храмів.
Фороський храм – це ще й повчальний приклад талановитого розміщення невеликої, але своєрідної за силуетом споруди, поставленої на постамент скелі немовби для загального огляду. Скромний за розмірами храм здається дійсно піднесеним на підхмарної висоти. Зблизька він не справляє такого приголомшливого враження, яке глядач відчуває з нижніх точок огляду.

Самореклама не завадить?
Зодчий вдало акцентував увагу на центральному вході храму, що ніби запрошує ввійти всередину, де серед безлічі мальовничих образів чільне місце займало полотно із зображенням Христа Спасителя. В інтер’єрі храму були також інші картини – “Благовіщення”, “Таємна вечеря”, “Моління за чашу”. Над розписом інтер’єрів храму працювали такі майстри пензля, як К. Маковський, який написав “Різдво Христове”, “Воскресіння”, “Божа Матір”, М. Сверчков і інші. На жаль, не всі розписи збереглися.
Для виконання мозаїчних робіт запрошувалася творча група з майстерні знаменитого італійця з Венеції А. Сальвіатті.
Спорудження храму коштувало господарю Фороса більш ніж 150 тисяч рублів. Звісно, А. Кузнєцов, багата й ділова людина, спорудивши храм на скелі на знак удячності небесам за порятунок царської сім’ї в залізничній катастрофі, висловив цим вірнопідданість, але потім у якості реклами помістив її зображення на своїй продукції – бляшанках із чаєм.
Припускають також, що з боку А.Т. Кузнєцова ця церква могла бути свого роду “відкупним”, так як розведення й продаж чаю вважалися монополією царської сім’ї.

Трансформації за більшовиків
До 1917 року при храмі працювала школа грамоти, потім церковно-школа. 1924-го церкву обезголовили. Із бань прибрали позолочені хрести, дзвони відправили на переплавку. Відомі шедеври, написані художниками на біблійні теми, замінили на агітплакати революційного змісту. По-варварськи знищувалася на стінах дивовижна золотиста мозаїка.
Будівля використовувалася спочатку як склад, потім тут був ресторан, куди, як запевняють старожили, завітав, проїжджаючи повз, Микита Хрущов. Потім про споруду взагалі забули. Від багать, які розводили туристи, зникли фактично всі розписи.
Аж 1981 року Київським управлінням реставрації й живопису (“Укрреставрація”) уперше було проведено комплексне обстеження стану покрівлі, живопису, залишків внутрішнього оздоблення. На той момент церква стояла без вікон, без дверей, без куполів. Місцеві жителі розповідають, що за часів правління Горбачова, коли під Форосом будувалася держдача, хотіли взагалі підірвати церкву, щоби вона чи то не відволікала, чи то, навпаки, не привертала уваги.

Відродження
З 1987 року бригада фахівців “Укрреставрації” почала відновлювати храм. Після виконання першої черги реставраційних робіт церкву повернули вірянам.
Відновили реставрацію на початку 90-х років ХХ століття: служби велися одночасно з відновлювальними роботами.
У наступні роки Фороська церква стала справжнім символом відродження. Вона привертала до себе не тільки паломників з усієї країни, але й тих, хто з настанням змін потягнувся до релігійної “екзотики”. Саме тут хотіли отримати благословення, відпущення гріхів, охреститися чи одруитися заможні люди з Москви, Дніпропетровська, Донецька, Києва.
2004 року, під час відвідин Фороської церкви колишній президент України Леонід Кучма дав доручення щодо її відновлення на рівні найкращих храмів України. Того ж року тут велися ремонтно-реставраційні роботи. Зокрема, був оновлений зовнішній вигляд фасадів, відремонтовано мозаїчну підлогу, повністю замінено вітражі, систему опалення й електрозабезпечення, проведено роботи з внутрішнього розпису та позолоти інтер’єрів храму.

Дарина Галицька

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...