Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Monday, Jul. 16, 2018

Танки між Європою та Азією

Автор:

|

Липень 19, 2016

|

Рубрика:

Танки між Європою та Азією

image (1)

 

                       У Туреччині після невдалої спроби військового перевороту арештовано понад шість тисяч осіб

 

У ніч на 16 липня турецька армія спробувала захопити владу в країні.  На ранок інтернетом гуляли моторошні кадри: стрілянина на вулицях Стамбула, оточена бронетехнікою будівля парламенту в столиці Анкарі, винищувачі та гелікоптери в небі над двома найбільшими турецькими містами, юрби цивільних протестантів, які блокували армійську техніку, та перекритий танками знаменитий міст через Босфор між європейською та азіатською частинами міста.

 

«Рада миру» верхи на БТР

«Захист демократії» – саме цим військові в телеефірі пояснили мотиви своїх дій. Вони пообіцяли, що пріоритетом для них залишиться верховенство закону і всі міжнародні зв’язки будуть збережені. За їх словами, за час правління Реджепа Тайіпа Ердогана в країні запанував авторитаризм, права людини регулярно зневажалися, а держава ставала все менш світською. Військові повідомили, що країною тепер керує «Рада миру», яка гарантує всім громадянам безпеку, незалежно від віросповідання, раси і мови, якою вони спілкуються. Зміцнить новий порядок нова конституція, яку розроблять найближчим часом.

Незабаром після того, як прозвучала ця заява, мовлення захопленого заколотниками телеканалу TRT припинилося… Вірним президенту військам вдалося взяти ситуацію під контроль. Заколотники масово здавалися в полон, соцмережі заповнили кадри, на яких заколотників, що блокували міст через Босфор, публічно шмагають пасками прихильники президента.

 

Арифметика репресій

У результаті нетривалих, але запеклих заворушень загинули понад 300 осіб з обидвох боків, майже три тисячі поранені. Арештовано понад шість тисяч осіб, не лише військові (між ними, до речі 103 генерали й адмірали), але й судді, правоохоронці, деякі політики й журналісти. Звільнено з роботи вісім тисяч поліцейських, 615 офіцерів жандармерії, 30 губернаторів, 47 глав місцевих муніципалітетів.

«Ми наведемо порядок залізною рукою!», – заявив прем’єр-міністр країни Біналі Йилдирим, додавши, що в країні можуть відновити смертну кару. На це рішення миттєво відреагували в Європі. «Жодна країна не може розраховувати на членство в ЄС у разі введення смертної кари», – заявила глава європейської дипломатії Федеріка Могеріні. Прес-секретар німецького канцлера Штеффен Зайберт також наголосив, що питання про вступ Туреччини до Євросоюзу буде автоматично закрите, якщо в країні повернуть смертну кару.

 

Харизма греблі рве

Експерти вказують на кілька причин надзвичайно оперативного придушення заколоту. По-перше, план повстання, судячи з усього, не був ретельно опрацьований, військові діяли вкрай агресивно, але без будь-якої зрозумілої системи. По-друге, президента відразу підтримали провідні держави Заходу, жодній з яких не потрібна дестабілізація ключового партнера на Близькому Сході.

Але найголовніше – особисті якості самого Ердогана. Можна довго критикувати його авторитарний стиль правління, але менш харизматичним лідером він від цього не стає.

У перші ж години після початку заворушень президент звернувся до нації: «Я закликаю турків збиратися на площах і в аеропортах! Я завжди вірив, що немає влади над владою народу! Ми вийдемо переможцями!». І на вулиці дійсно вийшли тисячі людей з криками: «Пліч-о-пліч проти перевороту!». Ердогана підтримали майже всі впливові ісламські та світські діячі, навіть ті, які ще нещодавно нещадно його критикували.

Але найголовніше – нинішня швидка перемога Ердогана стала закономірним підсумком його послідовної боротьби за зниження ролі і впливу військових у політичному житті. Першим ударом став гучний процес проти таємної організації «Ергенекон» (названа на честь міфічного місця в горах Алтаю, батьківщини предків тюрків) в 2007 році. Тоді тюремні терміни отримали більше трьохсот високопоставлених армійських офіцерів.

У 2011 році армія, фактично, стала перед президентом на коліна. На знак протесту проти призначення на важливі пости в збройних силах і флоті прихильників Ердогана керівництво міністерства оборони в повному складі заявило про відставку. Тоді думка експертів була однозначною: те, що генерали не змогли висловити незгоду з діями президента інакше, крім як подавши у відставку, було розцінено як перемога Ердогана.

 

Від Ататюрка до Ердогана

Важливо зрозуміти роль турецьких збройних сил в історії країни. Військові вважають себе останнім бастіоном світської держави, створеної Мустафою Кемалем Ататюрком – засновником Турецької Республіки, що виникла в 1920-х роках на уламках Османської імперії. Не дивно, що в кризові моменти сучасної турецької історії вони завжди активно втручалися в суспільно-політичне життя держави.

«У Туреччині між ісламом і демократією укладений шлюб. Дитя цього союзу – світськість. Іноді дитина починає нездужати, і турецька армія – як раз той лікар, який рятує його. Залежно від тяжкості хвороби ми вводимо потрібні ліки, щоб дитина одужала», – так поетично описував роль збройних сил у внутрішній політиці країни генерал Чевік Бір, один з лідерів військового заколоту 1997 року.

Упродовж XX століття армія чотири рази скидала уряди, які, на її думку, зраджували спадщину Ататюрка. Першим став військовий переворот 27 травня 1960 року. На той час країною протягом 10 років керував прем’єр-міністр Аднан Мендерес, жорсткий і авторитарний політик. Спроби повернути іслам в суспільно-політичне життя країни, загравання з турецьким націоналізмом, що обернулося в 1955 році погромом грецького населення в Стамбулі, конфлікт з інтелігенцією та запровадження цензури – все це увірвало терпець військових.

Заколот очолили генерал Джемаль Гюрсель і полковник Алпарслан Тюркеш. Незважаючи на протести лідерів багатьох європейських держав, нова турецька влада жорстоко розправилася з попередниками. Колишнього главу уряду Мендереса разом з кількома міністрами повісили, через рік на референдумі була затверджена нова, більш ліберальна конституція.

У 1970-х у Туреччині різко зросла соціальна напруженість, країну лихоманили криваві вуличні зіткнення між ісламістськими, ліворадикальними і ультранаціоналістичними молодіжними угрупуваннями. 12 березня 1971 року начальник Генштабу турецької армії генерал Мемдух Тагмач оприлюднив меморандум, зажадавши від глави держави Сулеймана Деміреля передати владу підконтрольному військовим технічного кабінету на чолі з Ніхатом Ерімо.

Однак швидко стабілізувати суспільно-політичну обстановку не вдалося. Всі 1970-ті Туреччина балансувала на межі громадянської війни. Провідні політичні сили країни ніяк не могли між собою домовитися, і один коаліційний уряд змінювалося іншим – із березня 1971 року до вересня 1980-го Туреччиною правили 11 кабінетів.

У ніч на 12 вересня 1980-го до столиці країни Анкари увійшли танки, а начальник Генштабу генерал Кенан Еврен оголосив про формування змішаного цивільно-військового уряду. Перебуваючи при владі протягом трьох років, військові зуміли зупинити хвилю вуличного терору і запобігти сповзанню країни до громадянської війни. Однак турецькому суспільству довелося заплатити за це високу ціну – насильство на вулицях змінилося масштабними державними репресіями. У в’язниці потрапили кілька сотень тисяч осіб, з них більше двохсот були засуджені до смертної кари. Від тортур загинув 171 чоловік, 14 тисяч політичних активістів були позбавлені турецького громадянства і ще 30 тисяч втекли за кордон, рятуючись від переслідувань. Кілька тисяч людей досі вважаються зниклими безвісти.

Востаннє в XX столітті військові змінили уряд у лютому 1997 року, змусивши піти у відставку Неджметтина Ербакана – першого з часів Ататюрка послідовного ісламіста. Зокрема, він дозволив жінкам з’являтися в державних установах в хустках-хіджабах, прирівняв статус ісламських вузів до світських і скоротив тривалість робочого часу в дні мусульманських свят.

 

Коли низи не хочуть, а верхи не можуть

Очевидно, що Ердоган використає спробу заколоту для тотального посилення своєї влади, репресувавши всіх незгодних з його  політикою: не лише військових, але й політиків, журналістів та громадських діячів. Однак, це лише на деякий час притишить протестний рух.

Насправді в Туреччині склалися всі об’єктивні передумови для повстання. Держава перебуває у вкрай нестабільному положенні: в південно-східній частині країни фактично триває громадянська війна з курдами, стрімко погіршується соціально-економічна ситуація, переговори з ЄС про безвізовий режим завершилися провалом, у прикордонних таборах – десятки тисяч біженців із Сирії та Іраку, триває наступ на свободу слова – лише в квітні були звільнені понад 400 опозиційних журналістів.

Президент Ердоган мав би пам’ятати, що ніколи в історії революційні ситуації не вирішувалися лише закручуванням гайок. Потрібні реформи: ефективні й послідовні. Інакше на мосту через Босфор знову з’являться танки…

 

Ігор Берчак

До теми читай: Між Туреччиною і США назріває конфлікт

About Author

meest-online.com

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...