Новини для українців всього свту

Tuesday, Nov. 24, 2020

Збігнєв Бжезинський: «Янукович пішов під парасольку Путіна»

Автор:

|

Лютий 13, 2014

|

Рубрика:

Збігнєв Бжезинський: «Янукович пішов під парасольку Путіна»

Збігнєв Бжезинський — одна з найбільш демонізованих на пострадянському просторі фігур американської політики. Завдяки своїй концепції, що без України Росія вже ніколи не стане імперією, він зайняв топ-позицію в списку ворогів кремлівської пропагандистської машини. Цьогоріч експерт святкуватиме своє 86-ліття. Але він усе ще зберігає гострий розум і видає книги з геополітики. А в його приймальні, розташованій у новому світлому офісі Центру стратегічних і міжнародних досліджень на Род-Айленд-авеню, усе ще вишиковується черга відвідувачів. Цей етнічний поляк був радником із питань національної безпеки в президента Джиммі Картера, котрий керував Америкою з 1977-го по 1981 рік. Минула третина століття, але поради п. Бжезинського цікаві й нинішньому поколінню американських управлінців.

Важко давати поради, сидячи у Вашинґтоні
— Пане Бжезинський, який вигляд зараз має Україна, якщо дивитися з Вашинґтона?
— Гадаю, ми побачили на Майдані перше історично значуще самоутвердження українського народу, особливо молодих українців, їхнє справді глибоке почуття незалежної державності. В історії України траплялися моменти, коли вона рухалася в цьому напрямку, але ніколи раніше то не було настільки всезагальним, як цього разу. Вважаю це за історичне досягнення. Це означає, що почуття національної незалежності стає невідворотною реальністю у свідомості цілого покоління. Для мене це — оптимістичний знак.
— Який, на вашу думку, можливий вихід із глухого кута?
— Важко давати поради, сидячи у Вашинґтоні, але я скажу: українська опозиція потребує непідробної, справжньої єдності, яка була би помітною для всіх. Це означає необхідність коаліційної домовленості. Але потрібне лідерство в опозиції, нехай навіть символічне.
Розумієте, у політиці, зокрема в демократичних країнах, політична привабливість є джерелом влади. Гадаю, що керівники опозиції повинні зрозуміти: навіть якщо всі вони мають визначні риси, не всі з них є однаково популярні та володіють однаковим ступенем харизми. Коли хочете виграти, то мусите мати здібного й харизматичного лідера. Валенса в Польщі не був обов’язково найрозумніший. Він не був також лідером опозиції тривалий час. Він виплив на поверхню спонтанно, але всі інші навколо нього, у тому числі деякі старші люди, визнали, що він володіє певним магнетизмом, який має дуже важливе значення. Вони використали його, але дозволили йому бути тим, ким він хотів бути, тобто лідером. Я нікого не захищаю. Я думаю, що це є справою українців – вибрати собі лідера.
— У вашому порівнянні з Валенсою вгадується Віталій Кличко…
— Не маю наміру називати імена — це не моя справа. Я кажу як реаліст — інакше ви не зможете перемогти того, хто вже перебуває при владі, хто хоче й надалі бути при владі та не бажає здаватися. Гадаю, Майдан показав чудову єдність. Але це не було підкріплене єдністю на політичній верхівці. Адже навіть символічна єдність є важливим атрибутом політичної боротьби.
— Тобто, лідери опозиції мають жертвувати власними амбіціями?
— Це не є питання самопожертви. Це – питання здорового глузду. Що краще — перемогти, виставивши найпопулярнішу людину, чи піти всім окремо й разом програти?

Людина, котра брехала
— Чи ви бачилися з Януковичем?
— Так, неодноразово.
— Яке враження він справляє?
— Він – розумний у політичному сенсі слова. Він прораховує свої кроки. Не виглядає на те, що він є розчарованим нинішнім становищем. Але маніпулювання європейцями створило йому багатьох ворогів серед європейських лідерів.
— У нього є шанси на перемогу 2015 року?
— Здається, він зрозумів, що на чесних виборах не має шансів на перемогу. Тож вибори під парасолькою Путіна, очевидно, у його становищі стали найоптимальнішим сценарієм.
— А ви розумієте його гру з Путіним? Він хоче бути його підлеглим, союзником чи просто використовує?
— Знаєте, що сталося в Чехо-Словаччині 1939 року? Після Судетської кризи президент Едвард Бенеш утік із країни, а його місце посів так званий президент Еміль Гака. І він був змушений під натиском дозволити Гітлеру здійснювати над собою протекторат. Це поклало край незалежності Чехо-Словаччини.
Янукович має такі самі ризики. Питання України не вирішене. У короткій перспективі вона дедалі більше ставатиме російським протекторатом. Путін дедалі більше втручатиметься в українські справи. І Янукович буде змушений пристосовуватися до цих реалій. Ось чому існує така нагальність у питанні формування єдності та визначення лідерства в українській опозиції.
— Яка зараз репутація в Януковича на Заході?
— Він виглядає для багатьох як розчарування та людина, котра брехала. Звісно, дехто у Вашинґтоні переконаний, що він, по суті, маневрував, аби досягти — що насправді й сталося! — найкращої пропозиції від Путіна, котра давала йому змогу відкинути західну пропозицію.
Хочу наголосити на двох речах. Перше — опозиція має бути ефективною політичною силою. Що це означає, я сказав раніше. І друге — ми не повинні розглядати українське питання як антиросійське. Із точки зору історичної перспективи, набагато розумніше дивитися на останні події в Україні як на початок довгого процесу, що призведе не лише до можливого розширення Європи, не лише до включення України, а й до включення Росії. Бо перспективи Росії на чолі Євразійського Союзу — це фікція. І той союз розпадеться з економічних, соціальних і персональних причин. У підсумку він лише призведе до наростаючої неготовності Росії зустріти розширення Китаю в Центральній Азії.
Тому в довготерміновій перспективі російським інтересом є рух у напрямку до того, щоби стати частиною Європи. І стратегічним баченням Заходу має бути: «Ми хочемо, щоб Україна була в Європі, але не як зброя проти Росії, а як початок процесу, який зрештою охопить Росію». Путін стратегічно затримався в минулому. Бо вже відбулися зміни в психології не лише України, а й Казахстану та Узбекистану, і жодна із цих країн не хоче підпорядковуватися центральному уряду, що засідає в Москві.
— Чи ви не вірите в майбутнє Митного Союзу?
— Ні, для Росії це – лише порожнє витрачання часу, яке тільки породжує напругу серед нових незалежних держав — не лише в стосунках з Україною, а й з іншими країнами, які вивільнили свою національну гідність.

Усе одно повинні співпрацювати з посадовими особами
— Що ви думаєте про міжнародні санкції як засіб впливу на українську владу?
— Це може бути зроблене вибірково проти деяких осіб. У певних випадках санкції – виправдані. З іншого боку, їхню вагу часто перебільшують. Крім того, ми маємо пам’ятати, що все одно ми повинні співпрацювати з посадовими особами України.
— Білорусь була під санкціями, але це не виправило ситуації з демократією…
— Білорусь змогла компенсувати все, що втратила, завдяки Росії.
— Якби ви мали змогу дати пораду Януковичу, що би ви йому сказали?
— Я би сказав: «Думай на довгу відстань». Але проблема полягає в тому, що він думає про свій миттєвий інтерес, і треба бути свідомим цього. Це – не питання радника. Янукович хоче бути президентом і хоче, щоби його родина була багатою. Але якщо він, можливо, досягне своєї мети, то хіба Україна стане ближчою до Європи?..
— Чи повинна опозиція пробачити Януковичу його незаконні рішення або корупцію в процесі пошуку компромісу?
— Ну, йому завжди можна щось запропонувати, але офіційно займатися напівкорумпованим підкупом посадової особи в межах вирішення проблеми його відходу від влади — це дилема. Незалежна Україна, що є по-справжньому європейською, ймовірно, не сумісна з тим, що Янукович вважає важливим, — гарантованим президентством для нього й гарантованим багатством для його сім’ї.
Чи є Україна частиною Заходу, якщо її президент був підкуплений і винагороджений таким чином? Це – внутрішнє протиріччя, яке нелегко вирішити.
— Багато людей переконано, що чинна адміністрація Обами проводить неефективну політику щодо України, приділяючи їй мало уваги…
— Цікаве твердження. Останнім часом я розмовляв із високопосадовцями із Білого дому щодо України, і це була їхня ініціатива. Але їхня ефективність – обмежена. Ми не можемо видозмінити політичні реалії. Уряд України – у руках осіб, для яких залежність від Росії є вигіднішою, ніж політична невизначеність, пов’язана з наближенням до Європейського Союзу.
Розмовляв Сергій Лещенко, УП

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply