Новини для українців всього свту

Sunday, Apr. 5, 2020

Юрій Смєлянський: «Головне — це створення частини західної цивілізації всередині України»

Автор:

|

Січень 22, 2020

|

Рубрика:

Юрій Смєлянський: «Головне — це створення частини західної цивілізації всередині України»
Юрій Смєлянський

Юрій Смєлянський — економічний експерт і голова правління Інституту чорноморських стратегічних досліджень».

Ні Україна, ні міжнародна спільнота анексію не визнають
— Президент Казахстану заявляв, що не вважає анексією те, «що відбулося в Криму». Чи вважаєте це прикладом маніпуляції заради економічного зиску?
— У всіх термінологічних словниках анексія — це формальний акт, за допомогою якого держава проголошує свій суверенітет над територією, яка раніше перебувала поза її юрисдикцією. Визнаючи анексію Автономної Республіки Крим (АРК), ми погоджуємося, що це — території Російської Федерації (РФ). А не визнаючи анексію, півострів російським не визнаємо. Ні Україна, ні міжнародна спільнота анексію не визнають. В чинному українському законодавстві та в офіційних міжнародних документах територія Криму визначена як окупована. Щодо президента Казахстану, то 2018 року торговий оборот Казахстану та РФ склав близько 18 млрд USD. А торговий оборот України та Казахстану не досяг і 1,5 млрд USD. Також казахське керівництво чудово усвідомлює загрози з боку РФ, тому ухвалює рішення, намагаючись їх мінімізувати.
— Західна преса часто пише про «фантомні болі» від втраченого економічного зиску від співпраці з РФ. Що маємо з цим робити?
— «Фантомні болі» проявляються у тих, хто непогано заробляв на стосунках із РФ, а після введення санкцій позбувся зиску. А також у тих, кого Москва змогла купити або взяла на утримання. Держави Європейського Союзу (ЄС) мислять категоріями економічних вигод. Бо ЄС це об’єднаний ринок.
— Чи можемо пришвидшити процес усвідомлення в Європі їхньої помилки щодо РФ?
— Україні випала доля бути державою прикордоння між російською диктатурою та західною цивілізацією. Поки РФ існує в теперішньому вигляді, звідти завжди йтимуть загрози. Тому маємо мінімізувати ці загрози нашим розвитком в усіх аспектах життєдіяльності держави та входженням в західну цивілізацію. Нам можуть допомогти пройти цей шлях, але замість нас його не пройде ніхто. Мова йде не лише про питання вступу в НАТО чи ЄС. Головне — це створення частини західної цивілізації всередині України.
— Чи вважаєте ефективним інструментом протидії Кремлю висловлення обурення від наших дипломатів та їхні заклики «не загравати з окупантами»?
— «Обурення та заклики» — дуже слабкий інструмент протидії окупантам, який, на жаль, для наших дипломатів мало не єдиний. Із 2014 року українській владі пропонували й інші інструменти (скасування закордонних паспортів для колаборантів, подача їх у міжнародний розшук тощо). Західні партнери були готові допомагати Україні, але ініціативи з Києва не було.

Маємо стати прикладом дотримання міжнародного права
— Які закони треба ухвалити?
— Закон про колабораціонізм, про особливості економічних відносин із окупованими територіями, скасувати закон про вільну економічну зону «Крим».
— Чому стало можливо, щоб Аррle на території РФ став відображати Крим і Севастополь «російською» територією, раніше таке ж робив і Google). Яких помилок ми припустилися?
— У червні 2014 року до Верховної Ради подали законопроєкт про створення вільної економічної зони в АРК, який одразу розкритикували експерти та громадськість. Адже його норми побічно визнають окупований півострів територією іншої держави. На адміністративній лінії між АРК і Херсонською областю запровадили прикордонний і митний режим. Громадян України, зареєстрованих в АРК і Севастополі, визнали нерезидентами України. Ми намагалися пояснити депутатам, що цей антидержавний законопроєкт буде діяти проти інтересів України, однак його ухвалили. Тим часом, Кремль із усіх сил намагається довести світові, що окупований Крим — російська територія. Ми самі створили ситуацію, коли китайські компанії можуть допомагати окупантам забезпечувати півострів електроенергією, німецькі — постачати обладнання для виробництва електроенергії, українські через територію РФ — завозити товари. А українські власники бізнес-активів у повній відповідності з чинним українським законодавством можуть сплачувати окупантам податки.
— Чи є зараз перспектива виправити помилки?
— Звісно, є. Треба привести українські санкційні списки у відповідність до західних, насамперед, американських. Розробити й ухвалити потрібні закони. Громадянське суспільство й експертне середовище готове допомагати владі, але влада повинна показати, що їй це потрібно.
— Яким чином примусити іноземні компанії виконувати принципи міжнародного права?
— Маємо самі стати прикладом дотримання принципів міжнародного права в питаннях формування політики щодо окупованих територій. Не можна вимагати від західних партнерів збільшення санкцій та тиску на РФ, а самим розвивати з аґресором економічні стосунки.

Окупацію легітимізувати неможливо
— Як маємо реагувати на випадки відвертих фейків Кремля та його маріонеток?
— Якщо послідовно реалізується однозначна внутрішня політика щодо окупованих територій, а зовнішня політика є невід’ємним продовженням внутрішньої, то немає значення, що каже окупант. Це буде проявом його безсилля вплинути на ситуацію і викликатиме сміх і неприйняття. Втім, якщо наша внутрішня політика непослідовна та сама породжує хибні реальності, такі «новини» збільшують ступінь недовіри суспільства до влади, дезорієнтують, призводять до неприйняття окупованих територій і неготовності до їхньої реінтеграції. Це може стати одним із чинників втрати окупованих територій. А ось брехливі новини про відкриття якихось фейкових представництв уявних юридичних суб’єктів мають негайно викривати наші дипломати.
— Скільки грошей РФ може витрачати на спроби легітимізувати брехню?
— Скільки потрібно, за наявності ресурсів. Зараз це вже мільярди доларів. Саме для ресурсного забезпечення досягнення своїх геополітичних цілей РФ прагне закріпитися як монополіст із енергетичного забезпечення держав ЄС, збільшити обсяги постачання в Китай і далі, підпорядкувати собі Білорусь, Україну та Вірменію. Кремль може перекидати бюджетні ресурси на досягнення геополітичних цілей коштом погіршення життя російських громадян. На жаль, заради можливості пишатися уявною могутністю російські громадяни готові жити в бідності й убогості.
— Якою мірою українська стратегія повернення Криму та Донбасу залежить від недопущення легітимізації російською окупації на міжнародній арені?
— Окупацію легітимізувати неможливо. Легітимізувати можливо лише анексію. Факт окупації АРК РФ відбувся, і міжнародна спільнота його визнала. Наступна дія Москви — спроба анексії півострова. З цією метою російське керівництво внесло відповідні зміни до свого законодавства, але Україна та міжнародна спільнота цього факту не визнали. Якщо Україна визнає анексію, то Крим стане частиною РФ. Поки тримаємося позиції, що Крим тимчасово окупований, маємо шанс його повернути.
У ситуації з окупованими територіями Донбасу Кремль намагається довести, що «іхтамнєт», на територіях реалізують сценарій «повсталих шахтарів», а росіяни — миротворці. Мінські угоди працюють на цю версію, адже за ними РФ — не аґресор чи окупант, а держава, яка стала на бік «повсталих шахтарів». І тут однозначної позиції у наших західних партнерів немає. Причиною є політика керівництва України щодо окупованих територій Донецької та Луганської областей, що допомагає РФ дезорієнтувати наших партнерів. Тому у проміжному звіті генерального прокурора Міжнародного кримінального суду в Гаазі (Нідерланди) ситуацію на окупованій території Донбасу розглядають як зовнішню збройну аґресію й як внутрішній громадянський конфлікт. Україна ще не змогла довести, що це виключно зовнішня збройна аґресія. Дуже хотілося б, щоб керівництво держави ухвалило потрібні рішення для однозначного трактування ситуації в ОРДЛО як зовнішньої збройної аґресії з боку РФ. Тоді повертати території стане простіше.
— Чи варто зважати на міжнародний досвід реінтеграції деокупованих територій?
— Впродовж останніх п’яти років в Україні формувався лише один безальтернативний погляд на повернення окупованих територій — реалізація норм мінських домовленостей. Один із аргументів — досвід Хорватії в реінтеграції Подунав’я. Але причиною війни в Хорватії був міжетнічний конфлікт, посилення сепаратистських рухів із метою самовизначення народів на теренах колишньої імперії, а у нас територію окупувала сусідня держава. Україні також пропонували досвід Придністров’я. Який результат має ця модель: РФ повністю контролює всю Молдову, а Україна отримала новий напрямок загрози. Також треба пам’ятати, що після завершення Другої світової та «холодної війни», збройна аґресія проти України — це перший випадок, коли війну проти сусідньої держави розв’язує держава з ядерним потенціалом і постійний член Ради Безпеки Організації Об’єднаних Націй. Тому реінтеграція тимчасово окупованих територій — це українська модель реінтеграції. Було б краще для всього людства, якби цей досвід більше нікому не знадобився.
Розмовляла Ірина Шевченко, УНІАН

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply