Новини для українців всього свту

Saturday, Apr. 4, 2020

Юрій Шевчук: «Двомовність для України — це поцілунок смерті»

Автор:

|

Березень 25, 2020

|

Рубрика:

Юрій Шевчук: «Двомовність для України — це поцілунок смерті»
Юрій Шевчук

Як в Україні досі діють радянські механізми русифікації? Чому іноземні студенти хочуть вивчати, але не можуть практикувати українську? І які є ознаки колоніальної ментальності в нашому повсякденному спілкуванні? Про все розповідає Юрій Шевчук, професор Колумбійського університету.

«Відбувається знищення культури мови як такої»
— У якому стані зараз українська мова, якщо її порівнювати з іншими мовами пострадянського простору?
— В радянські часи відверто казали, що при комунізмі буде одна спільна мова, що вбере «найкраще» з усіх мов. Через політкоректність не повідомляли, яка саме це буде мова, хоча всі знали, що йшлося про російську. А тепер є новий механізм такої мовної політики, як послідовне змішування української з російською. За радянських часів цього не дозволяли робити ні на радіо, ні на телебаченні. Цей механізм набагато ефективніший, ніж штучне обмеження вживання української мови. Він ефективніший за насильницьке втручання в саму систему мови, шляхом русифікації правописних норм.
— Тобто, зараз ще діє радянська програма русифікації?
— Вона не лише діє, а й на очах пришвидшується, бо множиться на високу ефективність і всюдисущість засобів масової інформації. Раніше телебачення не було таким усепроникаючим, не було Інтернету. Існували суспільні та приватні анклави, в яких можна було сховатися. Переконатися у дієвості сьогоднішньої русифікації можна, спостерігаючи, до прикладу, за молодим поколінням. Мої не мають до кого говорити російською, але вони все одно русифікуються через телебачення. Щороку їхня українська мова гіршає, бо засмічується російською. Але від того й російська страждає у них. Вони не володіють правильною літературною російською. Відбувається те, що не відбувалося навіть у радянські часи — знищення культури мови як такої, без огляду на те, ця мова українська, чи російська.
— Коли на українське телебачення приїздить опозиційний російський політик, він, звісно, розмовляє російською. Як запобігти цьому впливу?
— Робити те, що практикують в аналогічних обставинах у всіх інших країнах світу. Cкажімо, у Квебеку, де на франкомовному телебаченні з’являється англомовна людина, глядач не чує англійської мови, а лише французьку. Голос стишують, роблять озвучення (voice-over).
— «Не хочу говорити українською» — вам таке казали?
— Люблю ходити в «Сільпо» на Подолі в Києві, де продають коропа, яким наїдаюся в Україні, бо у Нью-Йорку вони не такі смачні, і майже завжди маю цю проблему. Касирка розмовляє українською з колегою, а коли до мене доходить черга й я вітаюся з нею українською, переходить на російську.
— Може, вона боїться, що ви професор?
— Ні-ні, я в шортах стою, на професора не схожий. Але те, що вона мене боїться, означає, що вона травмована мовним насильством. Соціологи помічають, що представники маргіналізованої групи дуже часто самі ж і застосовують механізми власного гноблення. А найбільші україножери в українській історії — це українці.

«Ми перебуваємо в ганебному глибоко колоніальному стані»
— Тож навіть людина, котра боїться схибити, все одно має намагатися спілкуватися українською…
— Головний секрет вивчення будь-якої мови — не боятися, бути безсоромним, коли розмовляєш, намагаєшся розмовляти нею. На своєму першому занятті з української мови я кажу студентам облишити сором і побоювання перед входом до класу. Ми всі любимо робити помилки. На помилках вчаться. Я помітив, що українці, і це також травмована колоніальна ментальність, чи не єдина національна група, що намагається зупинити чужинця, котрий розмовляє їхньою мовою з помилками. Мене це вразило. Я колись вивчав італійську. Спершу розмовляв жахливо, але коли італійці бачили мої старання, були готові мене на руках носити. Українці настільки травмовані, що вони мало того, що самі перейшли на російську, ще й іншим не дають навчитися української.
— Ви говорите, що стан української мови гіршає, але, мені здається, він і кращає. З’явилося більше книжок у книгарнях, більше спілкуються українською…
— Я співставляю теперішній стан не з тим, що було, а з тим, що є в інших народів. Й одразу стає зрозуміло, що ми перебуваємо в ганебному глибоко колоніальному стані. На відміну від всіх інших моїх колег в університеті, я позбавлений такого чудового інструменту викладання мови, як фільм. Не можу знайти українського фільму, який не був би засмічений російською або який мав би достатньо правильну і водночас живу українську мову, коли не потрібно буде пояснювати студентам: «Це суржик. Цього казати не можна. Тут помилка». Таких фільмів немає.
— Чи може двомовність бути корисною?
— Може. Якщо вона — поза колоніальною ситуацією і не насильницька. У колоніальній ситуації сильніша мова завжди підминає під себе, душить і асимілює слабшу. Тому двомовність для України — це поцілунок смерті. Вона веде до вмирання української мови. Не було жодного значущого епізоду історії, коли контакти української мови з російською не вели до збіднення чи різних форм придушення української. У радянські часи написали тонни літератури про сприятливий вплив російської мови, але ми знаємо, який це був вплив — масивна русифікація правопису, свідома і послідовна провінціалізація та деінтелектуалізація всього українського. Заборона робити лексичні запозичення безпосередньо з англійської, німецької чи французької, а завжди через посередництво російської.

«Мова є дистильованим відображенням економічних стосунків»
— Як позбутися цієї русифікації?
— Ми не перші проходимо деколонізацію, ми — останні. Перед нами були люди в Африці, Азії, Прибалтиці. Треба послідовно здійснювати програму підтримки української мови через введення обов’язкових квот у всіх царинах публічного вжитку, насамперед, телебаченні, радіо, друку, кіновиробництві. Треба раз і назавжди покласти крає практиці українсько-російської мовної шизофренії в публічній сфері.
— Дуже політизоване питання…
— Мова є дистильованим відображенням економічних стосунків. Хоч один український олігарх спілкується українською як рідною? Ні. Чи на українському політичному Олімпі українська мова вважається престижною? Чи нею спілкуються, коли камери і мікрофони вимкнені? Ні. Не погоджуся з тим, що мовне питання — маргінальне. Це яскравий вираз розподілу економічної, політичної, культурної влади та гегемонії в Україні. Тому кожна ініціатива знизу, спрямована на те, щоб змінити ситуацію з мовою, сприймається як зазіхання на політичні й економічні привілеї. Мої американські студенти не можуть повірити, що коли приїжджають до країни, де нібито більшість населення україномовне, розтуляють рота, аби практикувати свою мову, а їм кажуть «ти што, па русскі нє панімаєшь?»
— Хто ваші студенти?
— Й українського, й іншого походження. Раніше приходили вивчати українську мову суто із сентиментального ставлення до культури батьків чи прабатьків. Зараз таких менше. Навчаються студенти, котрі інвестують в мову, бо вивчають українську політику, літературу, музику, пишуть дисертації. Це прагматично налаштована молодь, що планує використовувати українську у своєму професійному житті.
— Й як їм практикуватися?
— Знайомлю їх із реаліями мовної ситуації в Україні. Адже було б нечесно приховувати щось від людини, котра платить 12 тис. USD за рік вивчення української мови, а потім приїздить до Києва та з’ясовує, що гроші викинули на вітер.
— Може, треба їхати до Львова?
— Я їм розповідаю, що Київ зрусифікований, українську почути там на вулиці — проблема. Певна річ, можна було б давати адреси знайомих киян, котрі спілкувалися б із ними українською. Але це була б штучна ситуація. У Львові вона ще не штучна. Проте чую, що львівське публічне середовище також дедалі більше русифікується. Я майже ніколи не раджу приїздити на літні курси до Могилянської академії, при тому, що дуже люблю цей університет і часто там виступаю. Бо це буде знову схоже на перебування у мовній фортеці. Для мене відсутність зразків українського мовлення, які можна використовувати у навчанні, екзистенційна проблема.
— На вашу думку, як розвиватиметься українська мова у п’ять наступних років?
— Якщо не покласти край політиці «мовної шизофренії», українська може вмерти протягом двох поколінь. Я не перебільшую. Суспільство має знайти сили деколонізувати ситуацію. Йдеться не про заборону російської, а про звичайну мовну екологію. Це в інтересах і тих, хто любить російську. Треба припинити змішувати обидві мови, аби кожна людина чула чисту, питому, незасмічену мову, і могла їй вчитися. Змішування позбавляє мову здатності до творення, самовідтворення, неологізації. Це видно вже навіть по тому, що в українській мові є тільки мінімальний шар українського сленгу. Всі ці «тусовки», «приколи» — не українські новотвори. Якщо залишатиметься ситуація колоніальної інерції, коли противники України закликають не чіпати питання мови, — це буде поцілунком смерті для української мови та культури. Тоді не буде України, не буде українців. Буде якась ліберальна Росія без Путіна. Але в ній рано чи пізно з’явиться і Путін.
Розмовляв Володимир Єрмоленко, «Громадське»

About Author

Meest-Online