Новини для українців всього свту

Wednesday, Aug. 21, 2019

Юрій Щербак: «Україна може стати членом НАТО через п’ять років»

Автор:

|

Квітень 07, 2016

|

Рубрика:

Юрій Щербак: «Україна може стати членом НАТО через п’ять років»

Юрій Щербак

Письменник Юрій Щербак боїться власних літературних пророцтв і футурологічних передбачень. Він припускає, що Україна з Кримом і Донбасом стане частиною нового Європейського Союзу (ЄС).

Шевченківській премії — 55 років, час її омолодити
— Юрію Миколайовичу, вітаємо вас із призначенням головою Комітету з Шевченківської премії. На церемонії вручення Петро Порошенко акцентував увагу на необхідності оновлення процедури відбору кандидатур. Про що йдеться?
— Я навіть про таке не думав. Отримав пропозицію за день до підписання указу Президентом. І перша моя реакція була — відмовитися. Друга — що треба чимось допомогти. Тож я подумав, що треба щось робити. Зараз вивчаю правові документи, зокрема закон про державні нагороди. Мушу сказати, що є багато проблем, які треба вирішувати, бо рамки дій комітету — вкрай обмежені. Перший клопіт — набрати дієвий склад комітету, бо зараз єдиним його членом є я. Вперше за історію премії буде запроваджений інститут експертів. Офіційні експерти комітету матимуть право висувати кандидатів на премії та брати активну участь в обговоренні.
— У складі робочої групи є чимало відомих людей. Хтось із них буде в цій експертній раді?
— Хтось обов’язково буде. Вони певною мірою оновили положення. Над ним ще треба думати, тож матимуть змогу робити це як експерти.
— Хто формуватиме Шевченківський комітет — ви особисто чи робоча група?
— Я не можу взяти на себе таку відповідальність. Хочу створити ядро з восьми-десяти потенційних членів комітету, їх має затвердити Президент. А далі — працювати: і над документами, і над поліпшенням всієї справи.
— Чи можливо, щоб Шевченківська премія дорівнялася до Букера чи Нобеля?
— Звісно, це був би ідеал. У нас одні прагнуть отримати цю премію, але й лунають голоси, що вона застаріла і не відповідає сучасним трендам. Дуже хотілося б, аби лауреати були не просто хатнього масштабу, а на рівні світових постатей. Хоча є й певний конфлікт між преміями, що існують у світі. Майже ніде немає державних, офіційних премій. Всюди — або приватні, або університетські, або громадські. Навіть Нобелівська — фактично приватна, бо за нею стоїть не держава, а Нобелівський комітет.
— Можливо, варто запровадити ще якусь премію, на зразок Пулітцерівської?
— Чому б ні? У нас же дуже мало премій. У Німеччині, в Іспанії їх — безліч. Там кожне місто має свої премії. І це — правильно. Тож якщо у нас якийсь олігарх захоче запровадити свою премію і дасть багато грошей, щоб зробити її престижною, то стане українським Нобелем.

Держава не може керувати культурою
— Для цього нам потрібен нормальний закон про меценатство. Що треба зробити, щоб подолати радянську систему?
— Комуністично-совкової моделі треба позбутися. Не може держава керувати культурою і не повинна. Держава має ставати меценатом, сприяти розвитку мистецтва. Вона не повинна забороняти і діяти наказами. Важливо, що у нас з’явилося могутнє громадянське суспільство, яке і в сфері культури має відігравати дуже значну роль. Держава має погоджуватися з тим, що з’явилися нові напрямки мистецтва, підтримувати їх і спиратися на громадянське суспільство в культурній політиці.
— Чи має держава фінансувати національні творчі спілки?
— Це — дуже мізерне фінансування, не бачу нічого страшного в тому, що держава їх підтримує. Якщо є потреба у людей збиратися, обговорювати свої твори, то нехай. Та в нас уже є дуже багато письменників, котрі не мають жодної потреби в цьому. Ні Гемінґвей, ні Джойс, ні Фолкнер не були членами якихось творчих спілок.
— Президент на врученні премії згадав ваш знаменитий роман «Час смертохристів», який вийшов 2011 року і виявився пророчим. Ви справді тоді відчували, що може статися з Україною?
— 2011-го вже дуже сильно відчувалися ті войовничі, хижі, дуже небезпечні, смертельні імперські вітри, які віяли над Україною. Це було після конфлікту навколо острова Тузла 2003-го, знаменитої аґресивної промови Путіна у Мюнхені на конференції з безпеки 2007-го, після війни у Грузії 2008-го. На той час у Росії вже з’явилося багато книжок, які писали сценарій війни. Там відверто йшлося про те, що треба розіграти війну з Україною. Я відстежував тренди, читав багато російських сайтів, дивився, що там відбувається. Існувала й якась інтуїтивна тривога. Внутрішня ситуація в Україні, той розбрат, боротьба всіх проти всіх, боротьба за владу, два чи три гетьмани, котрі змагаються за булаву, мене дуже непокоїли.
— «Час смертохристів» — надзвичайно кінематографічна річ. Якби вона з’явилася десь за кордоном, її одразу б екранізували. Чи були якісь пропозиції від наших кінематографістів?
— І телесеріал можна зробити, який не так багато й грошей потребує, бо там головне — люди та характери. Але українською літературою в Україні мало хто цікавиться. Тож жодних пропозицій досі нема.

Міжнародна ситуація виходить із-під контролю
— Ваш роман — політичний трилер. У ньому йдеться про не таке вже й далеке майбутнє — 2077 рік, і події розгортаються на тлі війни у Європі. То що чекає нас найближчим часом?
— Я хотів би провести аналогію з кліматом. Є суперечки щодо того, чи є потепління глобальним. Та єдине, що правда, — клімат повністю розбалансований, він не такий, як був, коли зима була зимою, а літо — літом. Так само і міжнародна ситуація. Вона зараз небезпечно розбалансована і виходить із-під контролю. Це — ознака того, що той світ, той уклад, який склався після закінчення холодної війни, опинився під дуже серйозною загрозою. Багато аналітиків говорять про загрозу Третьої світової війни, багато хто вважає, що вона вже почалася і поступово розповзається, хоча існує в інших формах. Спочатку починається як гібридна війна, без великого кровопролиття, а може закінчитися страшною бійнею. Дуже багато є прикладів нестабільності, де б ми не подивилися. Це й Китай, який у своїх водах проводить свою політику, і Схід, і особливо Європа. Звісно, я не думаю, що ЄС розвалиться повністю, але він буде у зовсім нових формах.
— А Україні буде місце в цьому Євросоюзі?
— Жан-Клод Юнкер, голова Єврокомісії, сказав, що через 20-25 років Україна не буде ні членом НАТО, ні членом ЄС. Але через 20-25 років Юнкера не буде, а Україна може стати членом НАТО через п’ять років. Я весь час казав і зараз наполягаю на тому, що НАТО стане не тільки Євроатлантичною спільнотою, а набагато глобальнішою. Членами НАТО стануть Арґентина, Японія і Південна Корея. У зв’язку зі зростанням загрози війни цілком можлива така глобальна система безпеки. Щодо ЄС, то він також не буде тим, яким був і яким малювався його організаторам. Мені здається, що вони перейшли межу. Це нагадує вибір, який стояв перед СРСР — бути єдиною унітарною державою, чи союзом держав. Євросоюз як союз держав був успішним. Тільки-но почали переходити до уніфікації — а вони там навіть огірки уніфікують — то зіштовхнулися з проблемами, бо не можна витворити єдину економіку. Греція, яка розтринькала всі гроші, що їй давали, не може бути в одному економічному ряду з Німеччиною. Те саме було в СРСР, куди були поєднані балтійські країни з дуже високим технологічним рівнем і Таджикистан із його майже середньовічними бойовиками.
— А що ж із Україною?
— Невідомо, якою частиною ЄС стане Україна. Можливо, буде якась окрема східноєвропейська частина на чолі з Польщею, яка процвітає і зараз стає лідером.
— А як щодо Росії? Одні переконані, що вона неминуче розпадеться, а інші — що навіть США не зацікавлені в цьому…
— Джордж Буш-старший ніяк не хотів, аби розвалився Радянський Союз. Тоді в Білому домі була паніка, щодня обговорювали проблему, що станеться, якщо СРСР розвалиться, а в республіках залишиться ядерна зброя. Але він розвалився, і нічого страшного не сталося. Навпаки, з’явилася абсолютно нова геополітична ситуація. Дуже багато речей свідчать про те, що Росія може розвалитися. Першим відколеться Калінінград, який є злиденною російською провінцією у розкішному польсько-німецькому оточенні. Навіть російські аналітики кажуть, що Росія розпадеться, бо вона не стала федерацією, а Путін зробив абсурдну потугу централізувати, уніфікувати, створити унітарну країну. З цього нічого не вийде, бо надто величезна країна, з різними умовами, різними народами, національне питання зараз дуже загострене.
— Ви згадали Джорджа Буша. Ви були послом у кількох провідних світових країнах, знайомі з багатьма відомими політиками. Чи й досі підтримуєте зв’язки, скажімо, з Кіссінджером чи Бжезінським?
— Із Бжезінським підтримував доти, доки їздив у Вашинґтон. З його родиною ми були в дуже дружніх стосунках. Він завжди запрошував мене з дружиною на Різдво до себе. Там можна було зустріти і Мадлен Олбрайт, і Джона Шалікашвілі, колишнього голову Об’єднаного комітету начальників штабів США. Але зараз я менше став роз’їжджати. І він певною мірою змінив свою позицію щодо України, вже не так категорично виступає на захист України. Як і Кіссінджер, він схиляється до того, щоб Україна не була членом НАТО, аби не дратувати Росію.
Розмовляла Валентина Пащенко, «Укрінформ»

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...