Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Sunday, May. 28, 2017

Юрій Гарбуз: «На окупованій території немає сепаратизму. Там є загарбання територій і свідомості»

Автор:

|

Травень 11, 2017

|

Рубрика:

Юрій Гарбуз: «На окупованій території немає сепаратизму. Там є загарбання територій і свідомості»

Юрій Гарбуз заступив на посаду голови Луганської військово-цивільної адміністрації (ВЦА) у квітні минулого року, замінивши колишнього волонтера Григорія Туку. Розрізана майже навпіл Луганщина, від якої окупант відсік більшість шахт і промислових підприємств, порівняно з Донеччиною завжди виглядала бідніше. А точніше — більше залишеною. В той час як «донецькі» акумулювали величезні ресурси у себе в реґіоні, Луганську область різали на металобрухт.

«Зруйнований дах — не просто пошкодження будівлі, а таран у базові цінності»
— Ви майже рік перебуваєте на посаді голови Луганської ВЦА, тобто поєднуєте керування двома певною мірою різноментальними реґіонами — сільськогосподарською Слобожанщиною і промислово-добувним Донбасом. Чи існує відчутна відмінність цих країв?
— Ментальність може, й різна, виходячи з умов побуту, але трагедія, яка сталася 2014 року, окреслила спільні риси між цими реґіонами, об’єднаними в одну область. Я тут бачу проблему набагато ширше. 70% наших земляків зі сходу ніколи не були ні в Києві, ні в Карпатах. Ось у чому біда. Різниця між слобожанином і донбасівцем не така велика порівняно із тим провалом, який існує у свідомості щодо знань взагалі про іншу Україну. Що більшість із них знає про Львів? А що про культуру Західної України? Нічого, крім того, що їм намагалися вбити в голови пропагандисти-маніпулятори. Пориньте в села Луганщини і почуєте, що там ще працювати й працювати над розвінчуванням міфів. Я для цього запустив проект «Змінимо країну разом» замість від старої формули «Схід і Захід разом», яка не давала практичної складової. Для того, щоб об’єднатися, треба гуртуватися навколо спільної мети. Коли люди до того відчували між собою прірву, руйнація цих штучних шлюзів розкриває неймовірний потенціал.
— Особливо у молоді…
— Саме від них я й відчуваю якісно новий посил. Там є результат. Ні для кого не таємниця, що змінювати свідомість людей похилого віку — справа марна. Нам головне, щоб вони хоча б почувалися в безпеці.
— Народитися при одній війні й доводиться помирати при іншій…
— Це трагедія свідомості, катастрофа в душах. Зруйнований дах для них — це не просто пошкодження будівлі, це таран в базові цінності, якими жили ці люди, — мир, спокій і прогнозованість. У них спочатку відібрали віру в державу, коли перетворили їхні заощадження на нуль, а тепер зруйнували віру в мир… Це треба переварити, наступне покоління має бути якісно іншим. Зараз наші луганські вчителі поїхали в Західну Україну, а ми запросили звідти вчителів до себе. Коли відбувається такий діалог, термін «сепаратизм» звучить як нонсенс. Ми й на окуповану територію дивимося зовсім не з позиції того, що там є якийсь сепаратизм. Бо його там немає. Там є окупація — загарбання територій і свідомості.
— Проте існує домінуючий фактор — Кремль, який не дозволяє розгорнути в цьому плані державницьку політику з відчутним ефектом…
— Дехто хоче заморозити конфлікт на Донбасі надовго. Тим більше враховуючи те, що й сам мінський формат, вочевидь, зайшов у глухий кут. Тактично він приніс свою користь, адже ми справді тривалий час відчували зменшення обстрілів. А країна мала можливість наростити оборонну мускулатуру. Гадаю, що стратегія замороження конфлікту на Донбасі вигідна Росії. Я ж категорично проти того, щоб залишати все як є. Жодної конструктивної перспективи в цьому статус-кво немає. Я — очільник Луганщини, а не її частини, і дивлюся на нашу землю як на цілісний організм.

«Не хочу, щоб мій син дивився на свого однокласника через приціл»
— Все ж територією нашої землі пролягла принципова лінія — межа окупації. І тут потрібні чіткі визначення, інакше можемо з гібридної оборони перейти до гібридної капітуляції…
— Я планую зібрати наших промисловців з обох сторін. Це не означає, що ті, хто опинився на окупованій території, підтримують окупанта. Вони потрапили в такі умови. Але для мене ключовим питання є не стільки бізнесові чи промислові моменти, скільки питання роботи з дітьми. Адже вони виростають не десь окремо, а в сім’ях, які треба забезпечувати. Кремль тут працює дуже потужно — пропаганда від заводу до школи. А я не хочу, щоб мій син дивився на свого колишнього однокласника через приціл. Якщо таке станеться, то винні в цьому будемо ми, котрі не змогли покінчити з війною. Діти ростуть швидко. Так само швидко вони всмоктують інформацію й емоції батьків. Із чим вони вийдуть на етап своєї зрілості? Я запропонував запровадити на Луганщині так звану політичну дієту.
— Тобто?
— Відмова від політичних інтриг, спекуляцій і маніпуляцій.
— Багато хто висловлювався за те, що на цих територіях наразі не варто проводити вибори. Тому самі вибори на прифронтових територіях є певною мірою допінгом для політичних спекуляцій…
— Коли я обирався по своєму округу, мав на меті лише патріотичні та конкретні завдання. В Раді я зазирав кожному в очі й шукав подібного собі, людей з такими ж думками.
— Знайшли?
— Ні. Тому й погодився повернутися на Луганщину на адміністративну роботу. Вдома мене знають і можуть почути.
— Почули?
— Не одразу. Але бачу, що розуміння є.
— Триває війна, реґіон уражений проросійською пропагандою. Про які вибори тут може йти мова?
— В реаліях сходу України — це вкрай небезпечні процеси. Людям пропонують абсолютно порожні обіцянки, що лише поглиблює зневіру. Як працювати з людьми, які апріорі не довіряють владі? На цьому тлі, враховуючи кров, яка ллється, люди взагалі почуваються розгубленими. Нещодавно спілкувався із послом Японії, котрий відвідав Луганщину, і ми згадали слова Ганді: око за око, і весь світ залишиться сліпим. Хіба це стратегія порозуміння? Але ж війна рано чи пізно закінчиться. Необхідно терміново зосередитися на базових цінностях. Україна ніколи не нападала на інші країни. Ми не несли зла, болі, втрат, але змушені захищатися. Наша мрія — збудувати державу, в якій кожен відчував би себе часткою живого організму, що розвивається. Якщо розуміння цього запанує у свідомості більшості громадян, то війна закінчиться дуже швидко. Жоден аґресор не зможе грати на слабостях українського народу.

«Революції породжують не лише блискучі особистості»
— Наприклад, «блокада». Я її завжди беру в лапки, бо не розумію, як можна блокувати окуповані території і при цьому не блокувати окупанта…
— Цілком згоден.
— Але цікавим моментом є те, що при цій «блокаді» засвітилися певні політичні фігури та сили. Чи ви знаходите спільну мову з політикумом? Адже ви оголошуєте «політичну дієту», а наскільки вони готові до неї?
— Я пропоную форму асоціацій згідно зі сферами діяльності — молодь, спорт, аграрний сектор, промисловість тощо. В їхній основі — самоврядування, пошук найефективніших рішень для розвитку. Тобто політикам, якщо вони справді політики, я пропоную реалізувати себе не в гаслах, а в конкретних сферах, де вони б могли продемонструвати свій хист, своє бачення, своє політичне мислення, запропонувавши відповідні закони в у Верховній Раді.
— Торік ви заявляли, що спробуєте зробити так звану Раду старійшин, на кшталт тієї, яку ви організували в Марківському районі Луганської області. Її принцип полягав у тому, що збиралися досвідчені люди поза політичних уподобань і приймали рішення щодо розвитку району. Тобто нівелювалася саме спекулятивна складова. З самого початку року і п. Тука, і п. Аваков говорили про те, що можна повернути Донбас до України вже цього року. Чи не можна було б розглядати ваші підходи як елемент таких стратегій?
— У цих стратегіях реінтеграції справді є певна трансляція емоцій, які притаманні, зокрема, й мені. Тільки я чітко розумію, що роблю в березні й що буду робити у квітні. Я особисто обіцяв людям повернути за рік території. На жаль, революції породжують не лише блискучі особистості, а й покидьків. Останніх, на жаль, більшість, і вони, користуючись соціальними мережами, всіляко затьмарюють здорові ініціативи. Культивація анархізму лише руйнує здорові основи поступової, але впевненої розбудови держави. Що означає щодня працювати над цим — окремим персоналіям, котрі ладні більше лементувати, ніж робити, невідомо. Звісно, магнітом до збирання земель є налаштування душ і свідомості. А це не відбудеться, якщо державна влада буде позиціонуватись, як щось глевке та непевне. Тому в основі стратегії реінтеграції, на мій погляд, має бути не поверховий символізм, а державотворення. Тільки державотворення є справою, яка, на жаль, не вміщується ні в інтерв’ю, ні в гасла, ні в 24 години на добу. Це має бути сенсом життя тих, хто став владою.
Розмовляв Валентин Торба, «День»

About Author

Meest-Online

Loading...