Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Sunday, Dec. 17, 2017

Юрій Бірюков: «Країна могла зникнути»

Автор:

|

Червень 30, 2016

|

Рубрика:

Юрій Бірюков: «Країна могла зникнути»

Юрій Бірюков

Коли поширилася новина про звільнення волонтера Юрія Бірюкова, багато хто цьому повірив, бо тоді звільняли всіх. Відзначили для себе: реформам у Міністерства обороні (МО) — кінець. Але п. Бірюков усупереч пліткам не пішов. Він, як і раніше, займає просторий кабінет у будівлі МО, на його столі — купа телефонів, а за спиною на стіні — фронтовий прапор.

Без освіти
— Юро, якби десять років тому хтось би розповів, до чого у нас усе дійде, і що ти будеш місяцями працювати на голому ентузіазмі, ти б не злякався?
— Якщо ви йдете вулицею і бачите, що падає бабуся, ви їй допоможете? Я — так, бо не з тих людей, котрі пройдуть повз. А тут раптом країна почала падати. Що залишалося робити?
— Але для тебе це стало не просто безкорисливим подвигом. Ти тепер — радник Президента, впливаєш на прийняття рішень. Такий соціальний ліфт випадає далеко не кожному…
— Мені не потрібен ніякий соціальний ліфт, мабуть, тому він і «трапився». Мені потрібно, щоб ми перемогли, я пішов би на спочинок і про мене всі забули. Багато хто питає, чи стану я писати книгу, але я відмовився від такої ідеї. Я чудово знаю Сергія Лойка, автора книги про Донецьке летовище, допомагав йому писати про ті події, але саму книгу прочитати не зміг. Мені було важко.
— А звідки пішли чутки про твоє звільнення?
— У серпні 2014 року, коли країна балансувала на межі зникнення, у Президента виникла ідея підтримати мене і весь волонтерський рух, тому мене призначили радником. Спочатку призначили, потім попросили уточнити інформацію про вищу освіту і здивувалися, коли я повідомив, що не збираюся цю освіту терміново купувати. Тому мене штатним радником не призначили, і два роки я не був офіційно оформлений. Відтак і указу про моє звільнення бути не може.
— Тобто волонтерів ніхто не ображає?
— Бачите телефони у мене на столі? Це прямі телефони до вищого керівництва.
— Можемо зателефонувати прямо зараз Президенту? Цікаво, він знає, наскільки різко його критикують?
— Можете назвати хоч одного Президента, котрого у нас хвалили? Критика влади — це нормально. Інше питання, що ті, хто критикують, мають робити це осмислено. А Петро Олексійович усе знає, бо читає всі пости у Facebook.

Без резервів
— Але хіба він не винен?
— Візьмемо, наприклад, Іловайськ — усі звинувачують Президента. Та не винен Президент у тих подіях, Російська Федерація винна! Або скандал у серпні 2014 року, пов’язаний із парадом у День Незалежності? Зараз цим парадом йому докоряють. Але мало хто знає, що бронетранспортери (БТР), що їхали на параді, це було все, що мав київський гарнізон. Якби в на фронті трапився прорив, росіяни вийшли б на дорогу від Харкова до Києва, це був би єдиний транспорт, який захищав би столицю.
— Але навіщо їх потрібно було демонструвати на параді?
— А для чого в Москві 1941-го проводили парад? Росії треба було показати, що паніки немає. І ми пустили по Хрещатику курсантів, навіть вантажівки пустили. У нас не було жодної військової частини в резерві, жодного БТР, взагалі нічого! Від Маріуполя до Одеси — лише одна бригада, і та відновлювалася в Миколаєві.
— А зараз є техніка для захисту Києва?
— Не можу відповісти, це — секретна інформація. Але «Укроборонпром» щомісяця передає нам техніку.

Без прогнозів
— Що зараз відбувається на фронті?
— Точних даних не чекайте, але є сенс говорити про перевагу на нашому боці.
— Ми дійдемо до Донецька?
— Військовими методами взяти Донецьк неможливо, бо загинуть сотні тисяч мирних жителів. Президент на це не піде.
— Як тоді буде розвиватися ситуація?
— Ставатимемо сильнішими, відновлюватимемо економіку й армію. Росію душать санкціями, вона ставатиме слабкішою, а ми — сильнішими. Врешті-решт із Росією відбудеться те, що з Януковичем. Тільки це — не прогноз, а мрія.

Без зарплат
— У вас є своя команда в МО?
— Є і ми всі мислимо однаково: намагаємося зупинити хабарі, відкати й інші схеми. Перший час до нас приходили різні люди, декотрі намагалися щось організувати під себе, «сісти на потік». Та наприкінці 2014-го я сказав Президенту, що в МО треба запустити з десяток волонтерів. Може, вони й не зуміють зробити, зате покажуть усю гниль, що накопичилася всередині. Йому ця ідея дуже сподобалася і в міністерство прийшло дев’ятеро людей, з котрих я знав тільки двох. Зараз таких уже 100.
— А як ці люди живуть? На мізерну зарплату ніхто не протягне…
— Я не отримую ніякої зарплати. У мене залишилися старі заощадження, моя дружина займається бізнесом й я живу за її рахунок. Люди волонтерять, якщо можуть це собі дозволити.
— У нас так багато людей, готових працювати навіть без зарплати. Як гадаєш, чому?
— Нічого унікального у волонтерському русі немає. В Японії, коли вибухнула Фукусіма, точно так само волонтери розгрібали завали, рятували людей і допомагали.
— А не пробував підрахувати, скільки грошей заощадив державі волонтерський рух?
— Сума вимірюється сотнями мільйонів гривень. Я ж хочу, щоб МО витрачало на армію більше грошей і щоб їх не крали.
— Вас стара гвардія чиновників намагалася зжерти?
— А як нас зжерти, якщо хабарів ми беремо? Компромату брати нізвідки.
— Твоя позиція відрізняється від загальної: чого я повинен платити податки, якщо навіть Президент тримає гроші в офшорах?
— Президент у 2014-2015 рр. на армію витратив близько 300 млн грн особистих грошей, це є в його декларації. Мені особисто він переказав 2,5 млн грн на покупку «пральних машинок» — це ті автомобілі, що зараз їздять на передовій і перуть речі наших бійців. А з приводу його офшорів нічого сказати не можу, це — до нього запитання.
— А чого б Президенту не розповісти, як він витрачав кошти?
— Собаки, що гавкають на Президента, не замовкнуть. А якщо людина розсудлива, вона і так розуміє: Президент нас по суті врятував. Країни не залишилося б, розвалилася б на шматочки.

Без підтримки
— Ти вивчав досвід інших країн щодо реформування армії?
— Це вони зараз наш досвід вивчають. У світі за останні 50 років не було іншої армії, яка б воювала на своїй такій великій території зі застосуванням усього арсеналу техніки. Кажуть, нашій армії не під силу змагатися з американською. Але якби в нашу армію також влити 2 трлн USD, як це роблять у США, ми б були кращими за американців. Вони не приховують, що вивчають наш досвід. В Афганістані у моджахедів не було систем залпового вогню, і війна була партизанською. В Югославії американці все розбомбили, а потім зачистили, як і в Іраку. А у нас тут танкові атаки йдуть. Для них це — нове.
— Тобто, слова Президента про те, що у нас найсильніша армія в Європі — це правда?
— Він не казав, що вона найсильніша. Він сказав найбоєздатніша. Такої кількості солдатів, котрі розуміють, що таке танкова атака, немає ніде, крім нас.
— Україна досі не отримала летальної зброї. Чому?
— А навіщо нам летальна зброю? Якщо нам дадуть таку зброю, до неї необхідно закуповувати відповідні снаряди, запчастини, наймати людей, котрі б обслуговували її, наймати інструкторів, котрі вчили б наших бійців. Краще попросити у світової спільноти грошей, щоб ми могли відновити завод, який виготовляє нашу техніку.
— А скільки підприємств зараз працює на оборонку? Чи це таємниця?
— Це — відкрита інформація на сайті «Укроборонпрому», приблизно 80.
— Ще болюче питання — вибори на Донбасі. Часом здається, що крім Президента в ідеї проведення виборів більше немає прихильників…
— Я — прихильник! Але як і Президент, розумію, що вибори — це 11-й пункт мінських угод. До цього треба припинити вогонь, відновити контроль над кордоном і багато іншого. А у нас ще дня не було, щоб не стріляли.
— Ось ти — з Миколаївської області. А вона прогриміла на всю Україну у зв’язку з полігоном Широкий лан, де бійці жили в нелюдських умовах. Не віриться, що проблем із постачанням поменшало…
— А тут не в постачанні справа. Цю новину розтиражували, не замислюючись, що ж насправді сталося на полігоні. А було ось що: десятеро офіцерів, котрі відповідали за забезпечення на полігоні, напилися і пили два тижні, замість того, щоб розгорнути польовий табір. Ні полігон тут не винен, ні МО. Офіцери ж відсиділи за це на гауптвахті.
Розмовляла Олена Гордєєва, «Кореспондент»

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...