Новини для українців всього свту

Sunday, Aug. 25, 2019

Юрій Андрухович: «Дуже добре відчуваю мотивацію та вчинки політиків»

Автор:

|

Січень 07, 2015

|

Рубрика:

Юрій Андрухович: «Дуже добре відчуваю мотивацію та вчинки політиків»

Юрій Андрухович

Письменник Юрій Андрухович розповів про роботу над текстами на актуальні теми, про інформаційний спротив в умовах війни й про те, як сприймають українських авторів за кордоном.

Завершення насправді не буде ніколи
— Салман Рушді у своїй автобіографії описав, як він працює над колонками. Наголошував, що такі тексти даються йому важко. Як працюєте над колонками ви?
— Проблема полягає в тому, що колонка має з’явитися в чітко зазначений час. Є те, що називається «тиск обставин», а літературна творчість ґрунтується передовсім на незалежності, на відчутті свободи. Коли настає момент написання, тобто наближається момент здачі, я роблю внутрішній відбір: що зараз для мене найреальніше й що найшвидше напишеться. Убачаю в цьому жанрі прямий зв’язок між тим, наскільки легко пишеться колонка, і її актуальністю та якістю.
Зі свого досвіду знаю, що коли довго мучишся, переробляєш, змінюєш, то вона не вистрілює. У мене такий досвід роботи тягнеться з 1996-го. Тоді цей жанр у нашій періодиці був незнаний, його започаткувала газета «День». Від редакції я отримав запрошення раз на два тижні писати 4 тис. знаків. Потім були перерви, я не хотів більше звертатися до цього жанру, бо в Україні колонки почали писати всі. Та наприкінці 2010 року все ж таки пішов назустріч проханням tsn.ua. І ось минуло чотири роки, відколи я опублікував там першу колонку. Спочатку в мене була ідея не чіпати політики або ж чіпати її в дуже опосередкований спосіб, пишучи про стилі життя, чи про спортивні штани, чи про музику.
— Чому ж на той час ви вирішили відмежуватись від політики, а зараз ваші колонки важко уявити без неї?
— Не те що відмежуватися, просто не робити цього відкрито… Достатньо багато колумністів писало та пише суто на політичні теми, вони розжовують конкретні персональні комбінації, розкла?ди, ігри. Я хотів усе ж таки йти через явища культури. Потім почався Майдан, і ця ситуація поглинула мене цілком. Я сам перебував на Майдані й вирішив писати про те, що відчуваю, про що думаю. Так сталося, що відтоді мої колонки мають здебільшого політичний зміст.
— А ще вони — переважно оптимістичні. Україна усуне Януковича, Україна вистоїть у протистоянні з Путіним. Це — ваш внутрішній оптимізм, холодний аналіз чи розуміння, що просто треба писати саме так?
— Усе разом. Інша річ — у яких пропорціях. Найменший відсоток — це, мабуть, холодний аналіз, але він теж присутній. Просто дивлюся за тим, як розвивається цей сюжет, що відбувається. І мусить бути певна логіка. Якщо ці події почалися тоді, у цілком безнадійній ситуації, то вони неминуче мусять мати позитивне завершення. Хоча про завершення говорити важко. Завершення насправді не буде ніколи, як ніколи не буде кінця історії, але фінал цієї маленької історії від 21 листопада 2013 року, на мій погляд, настане, коли станеться зміна політичного режиму в Росії. Наразі все йде саме в тому напрямку. Якщо б я був автором цього мегароману, то він би в мене розвивався за таким сюжетом і до такого кінця.

Література важить страшенно багато
— Очевидно, у вас є нюх на такі процеси. Ще «Московіада» виявилася пророчою. Чи не здається вам, що починає справджуватися написане в колонках?
— Я не називаю це пророцтвом. Просто дуже добре розумію, відчуваю мотивацію й учинки політиків. Не дуже маю можливість із ними спілкуватися, але гадаю, що мені це й не надто потрібне. От, наприклад, мені вже треба буде в одній із наступних колонок писати, що сепаратисти будуть проситися, щоби їх залишили в складі України. Мені зрозуміло, що вони – абсолютно не самостійні діячі, а стовідсоткові виконавці путінського плану. І тепер він їм накаже вимагати для себе спеціального статусу в складі України. А я про це писав ще 5 вересня в колонці про кролика, який просить лисицю: «Роби що хочеш, тільки не кидай в цю колючу тернину». Саме зараз наближається момент, коли кролик отримає свій терновий кущ, на жаль. Схоже на те, що досі я не помилявся, але не пов’язую це з якоюсь містичною здатністю. До оракулів не ходжу й на кавовій гущі не ворожу. Просто оцінюю ситуацію.
— Як гадаєте, чим є голос українських інтелектуалів, порівняно з потужністю Russia Today?
— Це — дуже асиметрична ситуація. Ми не можемо перекрити інформаційного шуму, який створює Russia Today. Цей проект, якщо не помиляюся, має річний бюджет півмільярда доларів або євро. Вони наймають на роботу фахових журналістів із різних країн. У них мовлення ведеться не тільки англійською, а й іспанською, арабською, а якщо найближчим часом буде ще й китайською, то вийде, що вони охопили світ.
У нас створили Ukraine Today. На мій погляд, така дзеркальна назва — помилка. Це — слабкість, бо намагаємося повторити бренд і сказати, що ми — контрпропаганда. Я вважаю, що ми не повинні намагатися моніторити все, що вони говорять, реагувати на кожну їхню брехню чи інсинуацію. Головне — інформувати про справжній перебіг подій. Об’єктивна правда — на нашому боці. Ми — жертва аґресії. Ми захищаємо свою країну, а не нападаємо на чужу. Ми стримуємо аґресора.
Те, що ми маємо змогу говорити світові, як виглядає цей об’єктивний перебіг подій, — уже багато. Тим більше що послухати ці виступи приходить не масовий анонімний глядач Russia Today, а люди з тих кіл, де творять опінії, — еліта суспільно-громадських організацій, еліта журналістики, політики. Тож гадаю, тут немає лобового зіткнення з Russia Today. І ця наша діяльність дає свої плоди.
— А яким є сприйняття ключових українських авторів за кордоном?
— Нам треба ще багато-багато років для того, щоб українська література справді оселилася в свідомості інших народів як постійна величина. Не як окремо вибрані автори, а як фірмова вивіска. Передусім свою роль відіграє те, що є дуже мало перекладачів, здатних перекладати з української. Ця проблема досі відкрита, наприклад, у Швеції, де тексти українських авторів перекладають з англійських чи німецьких перекладів.
Ми мусимо усвідомлювати, що література важить страшенно багато, але не можна покладатися тільки на неї. Усе одно література — це певна ніша, і письменник (в основній своїй іпостасі автора книжок) розмовляє не з масою, не з аудиторією, а зі своїм читачем сам на сам. Тому робота, яку він виконує в сенсі якихось змін у свідомості, у розумінні та порозумінні, – насправді невидима.

«Не вірю в швидко написані романи»
— Кілька місяців тому «Галицький кореспондент» опублікував скандальну колонку Тараса Прохаська «Далекосхідний український фронт», де автор пише, що добре, що він уже не підпадає під нормальну мобілізацію, і ситуацію галицьких призовників порівнює з участю українців у афганській війні. Яка ваша позиція щодо цієї війни?
— Реальність виявилася такою, що Тарас — іще призовного віку. Навіть я — теж призовного. Тепер, згідно зі змінами в законодавстві, чоловіків продовжили мобілізувати до 65 років. Тож усе гаразд. Дарма він радів. Я його дуже шаную й розумію, що він мав на увазі.
Імовірно, це – те саме, що я намагався сформулювати в одному з інтерв’ю 2010-го: Донбасу треба дати можливість від нас відчепитися. Я й зараз великою мірою так вважаю, але тоді я все ж таки мав на увазі мирний процес. Я відкидав військове протистояння. Тарас виходив уже з реальності війни. Тут, мені здається, важливо те, що наші військові тримають лінію оборони аж так далеко від нас. Вони насправді захищають усе, що західніше від цієї лінії. Вони захищають, у т. ч., нашу з Тарасом малу батьківщину; і краще, що вони її захищають там, аніж би ця лінія була десь перед Карпатами. Тому не погоджуюся з думкою, що добре, коли галичани не хочуть на ту війну.
— Майдан суттєво вплинув на літературний процес в Україні. З’явилося багато книжок, і переважно це — документальне осмислення. Яким і коли може бути якісне художнє осмислення Майдану?
— Мені здається, треба знайти дистанцію. Не десятиліття, але від двох до п’яти років, щоби це було не пафосно, а повновартісно та художньо. Щоби була різнобічність, амбівалентність усіх ситуацій. Загроза для письменника всередині такої ситуації, як Майдан, полягає у дуже швидкому емоційному реагуванні. Це прекрасно для поезії. Вірші, які народжувались під час Майдану, — це дуже добре. Та не вірю в такі скороспечені, швидко написані романи. Це мусить відстоятися, це має бути страшенно ґрунтовна та філігранна робота, бо сам Майдан — такий, що скільки би про нього не говорив і що би не казав — усе одно буде мало, вилазитимуть щораз нові аспекти та грані.
А роман є роман. Він мусить претендувати на всеохопність. Треба із цим жити, щось собі нотувати, плести якісь мережива людських вчинків, доль, пересувань. Він має народжуватися, визрівати стримано та повільно.
Розмовляв Богдан Ославський, Zaxid.net

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...