Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Saturday, Nov. 18, 2017

Юлія Єлістратова: «Декретну відпустку не братиму»

Автор:

|

Липень 13, 2017

|

Рубрика:

Юлія Єлістратова: «Декретну відпустку не братиму»

Знаючи, що триатлоністка Юлія Єлістратова, триразова учасниця Олімпійських Ігор від України, вже дев’ятий місяць при надії, відразу зрозумів, що вона на інтерв’ю в громадському транспорті не приїде. Але побачити її за кермом було не очікувано. На моє щире подивування, мовляв, чи не ризиковано кермувати на такому терміні вагітності, вона, усміхнувшись, запевнила, що їздить акуратно.

Материнство і спорт
— Вже скоро станете мамою. Вочевидь, ця приємна обставина внесла корективи у заняття спортом. 2020 року знову відбудуться літні Олімпійській ігри. Плануєте брати участь у них?
— Дитина у нас — бажана та планована. Тому гадаю, що мені вдасться поєднувати материнство і продовження спортивної кар’єри. Головне — бажання та мотивація. У триатлоні є гарні приклади успішного поєднання материнства та кар’єри. Наприклад, швейцарка Нікола Шпіріг, котра у Лондоні 2012 року взяла золоту медаль, потім народила хлопчика, а через чотири роки в Ріо-де-Жанейро посіла друге місце і має другу олімпійську медаль. Десь із місяць тому вона народила дівчинку, і залишиться в спорті навіть із двома дітьми. Я ж розраховую на допомогу рідних і близьких. Тому свою участь у подальших змаганнях вважаю цілком реальною. Адже 2018 року розпочнеться олімпійський відбір у Токіо. У мене буде час на підготовку. Більше того, вже цього року я збираюся повернутись до тренувань і взяти участь у кількох змаганнях.
— Тобто брати декретну відпустку на три роки не плануєте?
— Аж ніяк. Беру лише лікарняний, який дається на два місяці — до і після народження дитини.
— Минулий рік був для вас успішним — «срібло» на чемпіонаті Європи, 20-та позиція в рейтинґу ITU, відтак, підтверджене лідерство в українській збірній серед жінок. Не боїтеся втратити позиції у зв’язку з перервою?
— Я ж не залишаю спорт. В мене змінюється рейтинґ, бо не виступала більш ніж півроку, але я таки залишаюсь у 50-ці кращих спортсменів світу, а на Чемпіонат світу потрапляють 65. Тому немає жодних побоювань. Часу до Олімпійських ігор достатньо, тому я фокусуюсь на ІІ Європейські ігри, які відбудуться 2019 року в Мінську (Білорусь), там у мене більше шансів на медаль. Адже на минулих Європейських іграх у Баку (Азербайджан) я фінішувала четвертою.

Допомога екс-голови ОДА і травми
— Якось ви розповідали про підтримку з боку Сергія Машковського, вже колишнього голови Житомирської обласної державної адміністрації (ОДА). Зараз в області інший очільник — Ігор Гундич. Наскільки відчутною є підтримка влади тепер? І чи продовжує допомагати вам п. Машковський?
— Наразі Сергій Олександрович продовжує мене підтримувати, за що я йому вдячна. Він сам любить спорт, а тому розуміє, наскільки важливо розвивати його у нашій області та країні. З новою владою ще не знайома. Можливо, і сама не виявляла достатньої ініціативи, не просила підтримки, але наразі обходжуся власними силами.
— Всі ваші травми пов’язані з їздою на велосипеді. Чи не було страшно знову сідати за кермо, зокрема після останньої, що сталася на важливих змаганнях?
— Зізнаюся, що певний час був деякий страх. Я почала на більшій відстані їхати від інших учасників. Це стосувалося, передусім, тренувального процесу. Так тривало впродовж кількох місяців, але я активно боролася з цими відчуттями.
— Чи давалася взнаки ця травма під час змагань?
— Можливо, на перших змаганнях після падіння — у Білий Церкві та Ризі (Латвія). Так, напередодні старту в Ризі, під час перегляду, мені було страшно, бо тоді ще трохи залишалися больові відчуття. Але на змаганнях я занурювалась у звичне для себе середовище і за рахунок викиду адреналіну забувала про страхи.

Усупереч і завдяки
— Ви доволі критично ставитесь до себе. А як оцінюєте свою участь у торішній Олімпіаді?
— На Олімпійських іграх неможливо передбачити результат. Щодо Олімпіади в Ріо, то я перебувала тоді на піку форми, готова була показувати максимальні результати. У день змагань виклалася на 100 %. Проте там кожна із 55-ти учасниць була гідною конкуренткою. Хай я і не задоволена результатом, але розумію, що за тих умов і обставин могла реально боротися за місце в двадцятці, а не в десятці. Не пощастило в плаванні. Буквально на останніх 150 м у мене стався конфлікт із японською спортсменкою, котра повністю витіснила мене з другої плавальної групи. До того я йшла впевнено у цій другій групі, що дозволило би мені поборотися за місце у топ-20.
— Як оцінюєте загалом стан розвитку триатлону в Україні?
— Аматорський спорт в Україні помітно змінився за останні п’ять років. Гадаю, це стосується всіх дисциплін. Триатлон стає дедалі популярнішим: більше проводять змагань, кількість учасників збільшується. При цьому зростає конкуренція — боротися за медалі тепер стає цікавіше й аматорам. Щодо рівня самих спортсменів, то нам усім є ще до чого прагнути, межі досконалості немає. Можливо, у нас поки що триває перехідний період, коли є вже доросла сформована еліта, але ще немає зрілої заміни.
— Наскільки дорогими є поїздки на змагання?
— Дорого. Залежить від країни, де проводять змагання, та способу, яким дістаєшся туди. Якщо це змагання Кубка світу, Чемпіонату світу, Чемпіонату континенту, то неприйнятно добиратись у Європу на мікроавтобусі. Хоча так, на жаль, робить чимало наших спортсменів, особливо молодих. І це впливає на результат — потім неможливо виступити так, як готувався. Перебуваючи упродовж двох-трьох діб у дорозі, доводиться жертвувати тренувальним процесом, а змагання за рік відбуваються не одні. Це впливає на наступні перегони. Тому якщо це не країни-сусіди, то варто розглядати лише авіапереліт. Якщо врахувати проживання у готелі, мінімальне харчування та стартові внески (а вони є на багатьох змаганнях), то виходить мінімум 400 USD за поїздку. Якщо ж розглядати більш далеке зарубіжжя (наприклад, Японію або Австралію), то це вже може бути й 1,5 тис. USD.
— Останніх два роки вашою підготовкою до змагань займається ваш чоловік Володимир Турбаєвський. Наскільки важливо, аби тренером виступала «своя людина»?
— Це допомагає. Спершу, коли ми на це відважились, у мене не було впевненості, як це спрацює. Так, я знала, що мій чоловік — грамотний спеціаліст, котрий тямить, як оптимально побудувати тренувальний процес для досягнення максимальних результатів. Але не знала, чи вдасться нам така співпраця, як це вплине на сімейні стосунки, бо в тренувальному процесі він міг би бути занадто м’яким або суворим до мене. Але зараз рада, що ми, як ніхто, розуміємо і відчуваємо одне одного. Формуючи програму тренувань, Володимир пропускає її фактично крізь себе, водночас розуміючи, що й як краще зробити для мене.
Розмовляв Олександр Трохимчук, Укрінформ

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...