Новини для українців всього свту

Thursday, Jul. 18, 2019

Юлія Білецька: «Україна для турків — розвинена й модернова, окрема від РФ»

Автор:

|

Січень 16, 2019

|

Рубрика:

Юлія Білецька: «Україна для турків — розвинена й модернова, окрема від РФ»

Торік Туреччину відвідало рекордне число туристів з України — 1,25 млн осіб, число ж українців, які постійно проживають у країні — набагато менше: 35 тисяч. Про те, чим живе українська громада в Туреччині, розповіла Юлія Білецька, голова Української спілки в Анкарі.

12 офіційно оформлених об’єднань
— Пані Юліє, нещодавно в українській школі в Анкарі розпочався новий навчальний рік, а ще кілька років тому про таке і не мріяли. Як і коли була створена Спілка та школа при ній, чи популярні вони серед українців?
— Ініціатива створення й об’єднання української громади виникла після подій 2013 року, анексії Криму та початку війни на Донбасі. 2014-го розпочав роботу так званий Український клуб. Ми зустрічалися раз чи двічі на місяць у Посольстві України. Це була не громадська організація, а громадська ініціатива. А 2016 року, учасники цього клубу почали процес офіційного оформлення. Коли приїхав новий посол Андрій Сибіга (брат Ігоря Сибіги, колишнього консула Генерального консульства України в Нью-Йорку. — Ред.), ми якраз перебували на цій стадії, він допоміг нам і вже в березні 2017 року ми офіційно завершили оформлення організації.
— Це була перша офіційна організація чи в інших турецьких містах такі вже існували?
— Тоді вже була «Українська родина», громада в Анталії. Були громада в Стамбулі й інших містах, але не зареєстровані. Можна сказати, що з того часу відбувається справжній бум українських організацій в Туреччині. Вже офіційно оформлені 12 товариств. Крім нашої спілки в Анкарі, в Анталії діє три спілки, дві — в Стамбулі, по одній в Ізмірі, Бурсі, Аланії, Мармарисі, Самсуні та Кушадаси. Як тільки створили спілку, ми одразу ж відкрили школу. Спершу навчання проводили в приміщенні Посольства України, за що також вдячні. Коли ж отримали своє приміщення, розгорнули повноцінну діяльність.
— Звідки взялося це приміщення?
— Воно належить нашому спонсору — компанії Onur, яка реалізує в Україні великі проекти, зокрема, будує дороги. Дуже приємно, що турки, котрі працюють в Україні, допомагають українцям у Туреччині.

Стереотипне ставлення поступово зникає
— А яке загалом ставлення до українців у Туреччині?
— Воно замінюється в позитивному напрямку. Мабуть, усі знають про неґативні стереотипи щодо українок у Туреччині, але вони залишилися в минулому. Тепер у Туреччині краще розрізняють, що таке Україна, а що —Росія, що вже вважаю дуже великим плюсом та досягнення нашої держави і нашої громади. Тепер серед українців багато студентів, представників освіти та культури. В Туреччині бачать, що насправді Україна — це розвинена, модернова країна.
— Ви сказали що після 2014-го стали добре розрізняти Україну та Росію. А раніше?
— До 2014 року можна було почути, що українці та росіяни — один народ, бо всі — з СРСР. Звісно, не кажу про освічених професорів, а про пересічних громадян. Не можу стверджувати й про те, що зараз усі турки розуміють різницю, але ситуація значно покращилася. Також сприяє ситуації те, що набагато більше турків стали їздити до України. Якщо раніше це був туризм дуже вузького спрямування, то тепер навіть більшість моїх студентів уже побували в Україні.
— Багато українських діаспор за кордоном жаліються на провокації, спроби дискредитації, поширення ідей «русского міра» з боку російських громад. Наскільки активна в цьому російська громада в Анкарі?
— 2014-го дуже багато з наших дівчат, оскільки не було української громади, тісно співпрацювали з російською. Після подій 2014 року стало зрозуміло, що погляди у нас — дуже різні. На особистому рівні спілкування ще якісь взаємини продовжують існувати, але офіційно ми існуємо паралельно, кожна зі своїми завданнями.
— Український культурний центр розташований поруч із кримськотатарським культурним центром у Туреччині. Як складаються стосунки з кримськотатарською діаспорою?
— Із кримськотатарською громадою ми близькі друзі. Коли ми створювали нашу громаду, вони нам дуже допомагали в юридичних питаннях. Ми намагаємося відвідувати всі заходи, які вони проводять, так само, як і вони наші. У Туреччині існує ще одна організація — Товариство українсько-турецької дружби. Воно діє на базі кримськотатарського культурного центру, але є окремою організацією.

Турки вражають працьовитістю та доброзичливістю
— Який склад нашої діаспори? Хто переважає?
— Українська діаспора в Туреччині має жіноче обличчя. Зазвичай, це жінки, котрі вийшли заміж і приїхали жити до Туреччини або ті, хто вийшли заміж за турецьких громадян в Україні і з часом перебралися сюди. Рада, що вони беруть участь у житті громади. Запрошую всіх, хто ще не долучився до Спілки, зробити це.
— Знаю, що Спілка надає психологічну допомогу. В основному з чим звертаються?
— Авжеж, у нас працює психолог. Не можу сказати, які саме питання обговорюють із нею, але ті, з якими звертаються спершу до мене, стосуються, здебільшого, сім’ї, юридичних аспектів, проблем із адаптацією.
— До чого українцям важко адаптуватися?
— Проблеми з адаптацію є там, де відсутнє знання мови. Якщо в сім’ї спілкуються англійською або російською, то жінка не бачить потреби у вивченні турецької мови й з часом коло спілкування звужується. Звідси і труднощі. Наприклад, стає проблемою пересування транспортом, відвідини громадських місць, вирішення елементарних побутових питань.
— Чи багато українців повертаються додому?
— Повертаються, але не скажу, що багато. Зазвичай, причина повернення — не в адаптації, а через проблеми у шлюбі. У мене, наприклад, адаптаційного періоду майже не було, я потрапила в освітню сферу, де не було проблем із мовою, всі знали англійську, я вивчила турецьку. Я була впевнена у своєму поверненні до України, але виявилося, що в Туреччині я вже три роки і вже давно до всього звикла.
— Що вражає в країні передусім?
— Доброзичливе спілкування між людьми в повсякденному житті. Наприклад, скільки років я тут, але завжди бачу дуже високий рівень спілкування, повагу до клієнта у сфері обслуговування. Також, незважаючи на існування бюрократії, її завжди можна подолати шляхом комунікації. Ще можу відзначити доброзичливе ставлення до іноземців. Звісно, з великою кількістю біженців із Сирії ситуація може змінитися, але наразі ставлення до іноземців залишається дуже позитивним.
— Чому українцям варто вчитися у турків?
— Працьовитості та наполегливості, зокрема у сфері малого бізнесу. Люди присвячують маленькій справі все своє життя і досягають успіху. При цьому будь-який бізнес орієнтований на клієнта.
— Помітили щось неґативне?
— У Туреччині не завжди дотримуються особистих меж. Наприклад, людина в маршрутці може запитати, якої я віри, скільки заробляю, де працює мій чоловік.

Російськомовні українці стали вивчати рідну мову
— У багатьох країнах об’єднання діаспори відбуваються, передусім, навколо церкви. Яка ситуація зі забезпеченням релігійних потреб?
— З цим є складнощі. По-перше, багато дівчат, хто приїздить сюди, міняють релігію. Тому не можу сказати, що наша громада може об’єднуватися на основі релігії. У Спілці відсутній релігійний компонент, так само як і будь-який примус. Наприклад, на Великдень до Спілки приходять і мусульмани, і православні. Для тих, хто змінив релігію, Великдень залишається культурним святом.
— Ви відкрили новий мовний курс для дітей, які не знають української. Як сталося, що у сім’ях, де мама чи тато — українці, немає спілкування українською?
— Спершу батьки не розуміли, навіщо дитині ще одна мова. До 2013 року значна частина українців була готова обмежитися російською та турецькою. Зараз, стало зрозумілим, що для підтримання ефективних зв’язків із Україною вивчення мови є обов’язковим. Я й сама була російськомовною — приїхала з Сімферополя, але швидко перелаштувалася.
— Чи їдуть потім випускники турецьких шкіл навчатися до України?
— Введення на практиці поняття закордонного українця дало можливість отримувати освіту в Україні, на рівні з українцями. Відповідно число турецьких студентів в українських закладах вищої освіти (ЗВО) зросло. Тепер дуже багато турків їде в Україну навчатися і до нас часто звертаються за порадами. Це означає, що українську освіту цінують.
— Що скажете про систему освіти і ставлення студентів до навчання в Туреччині?
— У Туреччині, як і в Україні, дуже велика різниця між вищими навчальними закладами. Тут діє система вступу в конкретний університет за системою балів. Але є одна особливість — майбутній студент вибирає кілька університетів, для яких в нього вистачає балів, а вже остаточний вибір робить система. Цікаво й те, що тут студентів ніхто не примушує вчитися. Підхід такий: навчання — це ваша особиста справа, хочете бути успішними в цьому житті — навчайтеся.
— А як щодо списування?
— Списування, на жаль, є. Його ще не перемогли, з розвитком технологій воно удосконалюється. Але зі списуванням борються дуже строго.
— Наскільки доступною є вища освіта, наприклад, для міських і сільських жителів?
— В університеті бачу серед студентів усю Туреччину — від Ізміру до Вана. Навчання безкоштовне, тому змогу вчитися у ЗВО мають діти з багатодітних сімей і зі сімей, які не можуть оплачувати навчання. Навіть вечірнє навчання в університеті дуже доступне, хоч і платне — приблизно 70-100 USD за півроку. Можу стовідсотково сказати, що серед вчителів університетів немає корупції. Неможливо навіть уявити, що викладач у Туреччині отримав щось за оцінку або за залік.
Розмовляла Ольга Будник, Укрінформ

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...