Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Thursday, May. 23, 2019

Ярослав Яцків: «Ми всюди запізнюємося»

Автор:

|

Травень 01, 2019

|

Рубрика:

Ярослав Яцків: «Ми всюди запізнюємося»

Ярослав Яцків

Стан української науки зараз можна прирівняти до коали, котра з усіх сил намагається не заснути. Так вважає Ярослав Яцків, голови Міжнародного комітету при Національній академії наук (НАН) України.
— То що зараз із наукою в Україні?
— Стан науки в Україні сумний, бо за такого ставленні вищої влади до неї, яке маємо тепер, наука деградує з кожним роком. Якщо порівнювати з початком 1990-х, кількість науковців скоротилося втричі, така ж ситуація і з фінансуванням — на науку виділяють 0,2-0,3 % валового внутрішнього продукту (ВВП). А відомо, що якщо на науку виділяють фінансування менше, ніж 0,7 % ВВП, вона не розвивається, а деградує.
— Як саме розподіляють ці 0,2-0,3 %?
— Переважна більшість цих грошей йде на фінансування НАН — аграрну, правову, медичну тощо. Але і туди надходять мізерні суми. Країни, які зрозуміли роль науки в розвитку економіки і держави, фінансують галузь до 3 % ВВП — Сінґапур, Японія, Ізраїль тощо. Вони усвідомили, що не можна користуватися чужими науковими доробками, треба мати власні, і тоді буде поштовх у розвитку високотехнологічної промисловості, можливість переходу на п’ятий уклад промисловості. А те, що Україна є переважно сировинною країною, не приведе її до розвитку економіки.
— А як недостатнє фінансування впливає на вищу освіту?
— Якщо взяти статистику і поглянути, скільки в нас наплодилося різних економічних, юридичних і тому подібних університетів, то можна зробити висновок, що це біда. Є люди, котрі можуть працювати в освіті чи в науці, а є ті, хто потрібні для технічних професій. Колись були професійні технічні коледжі, училища. Це дуже важливі фахи, зараз на будь-якому заводі чи установі важко знайти нормального токаря чи слюсаря, нема тих людей.
— Як правильно реформувати освіту в університетах?
— Є рада ректорів, які мають подумати, що зробити. Є Закон «Про вищу освіту», який не виконуються. Університети України видають більше тисячі наукових видань, а це — макулатура. Потрібно створювати гарні, високого рівня журнали, які читатимуть й за кордоном. Треба думати про підвищення кваліфікаційного рівня тих, хто закінчують університети.
— Яке місце в науці посідає Україна зараз?
— Україна зберігає свої дві «фішки» в науці — старі здобутки радянської школи і старше покоління, котре мають світовий рейтинґ. Якщо взяти кількість публікацій, які друкують в престижних журналах українські вчені і порівняти їх зі зарубіжними, то ми — попереду всієї планети. Є ще наукові школи в Україні, які також займають передові позиції. Я представник астрономічної науки і можу сказати, що в галузі декаметрової радіоастрономії Україна провідна країна, її ще не наздогнала жодна держава світу. Маємо велетенський радіотелескоп під Харковом, по всій країні збудовані ще за радянських часів елементи цього радіотелескопу, створена система «Уран». Але всі великі інфраструктурні проекти були створені ще за радянських часів. В незалежній Україні майже жодного такого прикладу немає, крім випадку, коли в Харківському фізико-технічному інституті створили джерело нейтронів за спонсорські гроші інших держав світу.
— Чому рівень української науки так сильно впав?
— Економіка України не перебудувалась на вищий уклад. Сучасна наукова сфера потужніша, ніж та, яку б витримала наша економіка, а ми ще не дійшли до такого стану, щоб працювати на народне господарство світу, де є багато контрактів. Тому не можна робити революції, все має відбуватися поступово, крок за кроком, але ці кроки повинні бути. Ми всюди запізнюємося, і це одна з бід нашої держави. Некваліфікований вищий чиновницький апарат, який не розуміє роль освіти.
— Не новина, що вищі керівні посади в сфері науки займають професори дуже поважного віку. Чому молодих немає при кермі?
— Старші професори потрібні, вони повинні передати свій досвід молоді, але треба залишати перших на посаді консультантів. Не потрібно доручати їм керівні місця, треба робити так, як це практикують на Заході — у віці 65-70 років відправляти людину на поважну посаду консультанта. Якщо вона зможе ще працювати, то нехай працює, але треба залучати молодь. На жаль, все менше й менше людей хочуть йти працювати в науку, навіть якщо вони талановиті. Всі йдуть в бізнес, економіку, державне управління і маємо зараз проблему, коли в Україні скоро не буде абітурієнтів на фізико-технічні та математичні спеціальності. Всі хочуть бут багатими бізнесменами.
— Як ставитесь до того, що все більше молодих учених виїжджають за кордон?
— Маємо дуже талановиту молодь, яка справді працює не в Україні. Вона тільки й мріє, як би поїхати, знайти собі там місце, залишитися там на роботі. Знову ж таки з власного досвіду знаю: всі мої талановиті учні — за кордоном. Тому маємо те, що маємо. Поки держава не подумає, як створити такі умови, щоб люди хотіли тут працювати, нічого у нас не буде.
— Яку позицію мала б зайняти держава, щоб повернути талановитих вчених?
— Перші кроки вже запропоновані. Наприклад, в НАН створені молодіжні лабораторії, де можна виграти зі своїм проектом мільйон гривень. Бо на зарплату, яку отримують науковці в Україні, ніхто нормальний не прийде. Тут треба було б подумати про спеціальні фонди, які б дали можливість на основі конкурсу фінансувати інтелектуалів. Успіхи у нас є, просто все хороше реалізується дуже повільно.
— Як стимулювати молодь ставати науковцями?
— Тут не треба відкривати Америку. Колись, коли ти йшов вчитися в інститут, були стимули йти навчатися на технічні спеціальності, там були вищі стипендії. Так, туди було складніше вступити, але той, хто хотів мати якісь гроші та гуртожиток, намагався це зробити. Треба дати молоді такий стимул, аби вона розуміла, що отримає вигоду для себе. Такого зараз немає. І, на жаль, наразі не передбачається.
Розмовляла Юлія Різничок, «Вголос»

About Author

Meest-Online

  • Roman Godunko

    маразм….. люта жесь таке читати… бла-бла-бла – ми за все хороше, проти всього поганого

Loading...