Для багатьох спорт­сменів слова «залишити спорт» звучать як вирок. Але тільки не для Яни Клочкової. Після відходу з великого спорту життя чотириразової олімпійської чемпіонки з плавання стало ще більш насиченим. Яна все встигає: виховує сина, займається громадською роботою, іноді стріляє в елітних військах, а у вільний час — вишиває.

— Яно, яким є твоє життя після великого спорту?

— Зараз моє життя — дуже багатогранне. У першу чергу, тому що я — мама чудового малюка, а по-друге, зараз задіяна в багатьох цікавих проектах, займаюся благодійністю. Ось недавно в готелі Palmira Palace у Ялті я й моя команда ініціювали сімейне свято «День плавання» та турнір на Кубок Яни Клочкової. Такі заходи не мають професійного спортивного характеру, але точно покращують настрій і є активними, що важливо на відпочинку.

— Як і наскільки все змінилося після народження дитини?

— Я почала розуміти, що на мене покладено велику відповідальність, і тепер усі мої дії спрямовані не тільки на власний розвиток, а й на розвиток маленької особистості мого синочка. Турбота про дитину — це приємні моменти, які залишаються в пам’яті на все життя.

— Як любиш проводити час із сином?

— Зараз ми відпочиваємо в Криму, тут пробудемо до серпня. Саша дуже любить плавати, тож цілими днями ми перебуваємо біля басейну або на пляжі. Як і всі діти, він обож­нює гірки, турніки, усілякі дитячі майданчики. До дня народження я подарувала Сашкові електромотоцикл, і він ганяє на ньому територією готелю. Допомагає мені зараз тітка, яка відпочиває разом зі мною, іноді приїжджає бабуся. Це — люди, які люблять Сашу, як і я.

— Чи часто відчуваєш ностальгію за «часом великого спорту»?

— Ностальгії фактично немає, та й відчуття затребуваності в мене зараз більше, ніж у спорті. Просто раніше я мала тренування, переїзди, була націлена на результат. Зараз мені відкрився світ, якого я не помічала. Зі задоволенням готую, спілкуюся з такими ж матусями, як сама, багато читаю, беру участь у різних соціальних проектах, виховую сина. Життя ніби почалося тільки зараз.

— У тебе є якесь гобі, заняття для душі?

— Раніше я любила вишивати, дуже люблю цим займатися, навіть маю кілька вишитих картин, але зараз мені бракує часу.

— Багато хто вважає, що ти за характером дещо різка. У тебе справді є подібна риса?

— Уперше таке чую. Мені, навпаки, кажуть, що я — занадто добра, дуже відкрита. Насправді я — проста людина, як кажуть, без задньої думки. Говорю те, що думаю, ніколи не обманюю, не тримаю зла, і мені складно бути іншою.

— Ти — імпульсивна людина? Чи тебе легко вивести з рівноваги?

— Не дуже. Утрачаю рівновагу тільки в надзвичайних ситуаціях, та й тоді, тарілками не кидаюся, просто можу трохи побурчати.

— Чи вважаєш себе світською особою? Відвідуєш вечірки?

— Ой, я взагалі не люблю такого формулювання. Так, усвідомлюю, що я є публічною людиною, іноді відвідую світські заходи, але не так часто, як запрошують. Світське життя — не для мене, здебільшого тусовки — нудні та нецікаві. Тим більше що там завжди багато людей зі шкідливими звичками, чого я дуже не люблю. Мені до смаку культурні заходи, полюбляю виставки, концерти, часто ходжу в оперу. Навіть звичайне кіно для мене цікавіше, ніж презентація нового ресторану.

— Яно, як гадаєш, що може вивести розвиток плавання в Україні на новий рівень?

— Питання — риторичне. Відповім просто: щоби бути добрим плавцем, потрібно тренуватися день у день, із четвертої години ранку, і не здаватися. Зрозуміло, що Україні не вистачає нових басейнів, гарних тренерів, але більше бракує прагнення працювати на результат, незважаючи на спокуси, які оточують нашу молодь. А терпіння й праця виведуть нашу країну на новий рівень і відкриють нових олімпійських чемпіонів.

— Що для тебе було найскладнішим, коли ти ставила рекорди?

— Не відволікатися ні на що, не впускати в себе страху, в усьому іншому я була впевнена.

— На які жертви ти йшла заради успіху?

— Я багато працювала, навіть не дозволяла собі думок про те, щоби пропустити тренування, запізнитися на заняття. Для цього завжди виходила раніше, ніж треба, щоб не застрягти в корку, і завжди думала про перемогу. Я не можу сказати, що дуже чимось жертвувала. Для мене це був шанс на успіх, і мені подобалося досягати мети й отримувати нагороди.

— Знаю, що не так давно ти пройшла курс бійця спецназу. Розкажи, як виникла така відчайдушна ідея? Ти хотіла таким чином самоствердитися чи щось комусь довести?

— Насправді я дуже люблю постріляти. А Перший національний телеканал запропонував мені знятися в передачі «Ближче до народу». Коли мене відправили в елітні війська «Барс», я дуже зраділа. Хлопці зустріли мене дуже добре й навчили всіх премудростей «військової кухні».

— Від чого, по-твоєму, помирає кохання? Як гадаєш, який найкращий спосіб «оговтатися» від любовних невдач?

— Кохання вмирає від нерозуміння одне одного, від того, що в людей немає спільної мети. Але правду кажуть, що «клин клином вибивають». Це — найкращі ліки.

— Чи багато у твоєму житті було таких розчарувань і чого це тебе навчило?

— Небагато, але були. Й урок тут один: ні про що не шкодувати, адже все, що не робиться, — на краще.

— Ти — відома, успішна, затребувана. До чого прагнеш зараз?

— Прагну бути корисною іншим, хочу відкрити свою справу, яка б зацікавила людей. Ну, як і будь-якій жінці, мені хочеться сімейного благополуччя. Упевнена, що все найцікавіше в мене ще попереду!

Розмовляла Наталія Литвинова, «Оглядач»