Новини для українців всього свту

Tuesday, Sep. 29, 2020

В’ячеслав Василюк: «Люблю кіно, але театр для мене — як наркотик»

Автор:

|

Квітень 01, 2020

|

Рубрика:

В’ячеслав Василюк: «Люблю кіно, але театр для мене — як наркотик»
В’ячеслав Василюк

У творчому портфелі В’ячеслава Василюка зіграні ролі вже заледве вміщаються, адже лише у кіно їх понад 120. А скільки ще зіграв у театрі. Зараз він грає одну з головних ролей у телевізійному серіалі «Відважні».

«Якщо людина не змінюється, вона нікому не цікава»
— Цього разу ви граєте неґативну роль…
— На жаль, усіх деталей розкрити не можу, бо треба тримати інтригу і не буде цікаво дивитися сам серіал. Але завісу трішечки привідкрию. Мій полковник Кириченко створює відділ, у якому жінки розслідують побутові насильства, зо трапляються мало не у кожній родині. Мій герой неґативний хіба що у тому, що ці жінки не можуть мені підпорядковуватися, бо є проблеми, які не можу вирішити. Бо це суто жіночі проблеми, пов’язані з насильством над жінками або над дітьми. Крім цього, головна героїня Інга, за сюжетом, моя колишня дружина. Між нами також постійно відбуваються конфлікти. Вона переконує, що я не правильно виховую дітей, взагалі все роблю неправильно. У фільмі присутні не лише побутові насильства, а й особисті проблеми, які треба вирішувати головним героям. У мене постійні конфлікти з дівчатами, вони мене не дуже слухають, бути керівником у мене не завжди виходить. У мого героя ще й дуже погане минуле, саме тому я неґативний персонажем.
— Ви не вперше граєте ролі негідників. Вам це до вподоби, чи волієте грати олігархів?
— Олігархи також можуть бути неґативними. Все залежить від того, як прописана роль, який образ. Мене запрошують, бо маю зовнішність людини, яка не може робити зло, — слідчий, юрист чи вчитель, батько. Один режисер мені сказав: «Я тебе візьму як зразкового персонажа, але в кінці фільму з’ясується, що ти — вбивця». Ніхто не подумає, що такий позитивний персонаж може виявитися вбивцею. Такі ролі мені більше подобаються, бо якщо людина не змінюється, вона нікому не цікава.
— Персонаж має тримати інтригу?
— Аякже! Глядач до кінця фільму повинен думати, хто позитивний, а хто — ні.
— Намагаєтесь під час гри додати білих фарб неґативному персонажу, виправдати його бодай у чомусь?
— Усе залежить від того, як ми з режисером зможемо вирішити у процесі зйомок. Якщо у мене є якісь пропозиції, які підкреслюють, що мій герой — хороший, буду режисера у цьому переконувати. Колись казав Станіславський: «Шукайте у поганому добре, а у хорошому — погане». Й якщо знайдемо обрамлення моєму героєві, а наприкінці зйомок з’ясується, що воно не біле, а чорне, то, навпаки, буде дуже цікаво.

«Батьки ніколи не втручалися у моє особисте життя»
— У якому фільмі не зніметесь за жодні гроші?
— Актор повинен грати все. Але якщо мені запро­понують роль у фільмі, де є насильство — сексуальне чи фізичне, коли на героя неможливо буде дивитися, відмовлюся. Або у цього персонажа будуть надто вульгарні мотиви, пов’язані з сексуальними подіями.
— У вас є багато ролей, де ви знімаєтеся в уніформі поліціянтів. Використовуєте служ­бове становище, коли їдете за кермом і порушуєте правила?
— Жодного разу такого зі мною не траплялося. Намагаюся правил дорожнього руху не порушувати. Натомість був свідком дорожньо-транспортної пригоди, коли треба було підписувати протокол.
— Ви народилися у Києві, де є багато закладів вищої освіти, однак вирішили подати документи в Естрадно-циркову академію. Чому?
— Після армії нездужала моя мама. Я не міг постійно відвідувати заняття. А Олександр Заболотний, у котрого я брав уроки акторської майстерності перед вступом до інституту ім. Карпенка-Карого, запропонував, що буде набирати курс в Естрадно-цирковій академії на факультеті «актор естради та кіно». Я погодився, закінчив академію, після якої мене відразу ж узяли на роботу у Театр юного глядача на Липках.
— Батьки не відмовляли вас від вибору такої професії?
— Ні. Навпаки, батьки ніколи не втручалися у моє особисте життя і не вказували, ким мені бути. Вони вважали, що я — доросла людина й уже сам повинен вирішувати, яку професійну дорогу обрати. На жаль, мама померла, коли мені був лише 21 рік, а тато жодного разу не сказав, що я вибрав неправильну професію.

«Завжди ставив перед собою мету»
— Ви були затребуваним актором, то чого поїхали до США?
— Страшенно хотів подивитися, як працюють люди в Америці. Кожен актор мріє працювати у Голівуді. Працювати за кордоном для актора — також велике досягнення.
— Вас запросили у якийсь проєкт?
— Ні. Я завжди ставив перед собою мету. Мріяв попрацювати в Америці, для цього пішов на курси англійської мови, телефонував друзям у Нью-Йорк, готувався. Якби у мене був бодай маленький шанс зачепитися з дружиною в Америці, ми б там залишилися. Але два місяці ми жили у Нью-Йорку, потім перебралися до Сан-Франциско. Проблема у тому, що ми по­їхали туди як туристи. А щоб там працювати легально, особливо зніматися у кіно, треба мати дозвіл на роботу. Якщо такого дозволу немає і ти погано знаєш англійську, тебе нікуди не візьмуть. Але ми не скаржимося, багато подорожували, багато чого цікавого дізналися, побачили, як живуть актори в США. Третє місто, у якому ми хотіли пожити, був Лос-Анджелес, але у мене помер батько й я полетів додому.
— Тобто ваша нездійсненна мрія все ще актуальна?
— Буду прагнути її втілити. Якщо не вдасться потрапити до Америки, хочу спробувати попрацювати у Європі. Але ще треба вдосконалювати мову. Бо без знання мови за кордоном нема що робити. У нас багато знімають поляки, французи, німці. Якщо будеш бодай трохи розмовляти тією мовою, якою знімають фільм, можна досягнути мети і працювати за кордоном. Хочу відчути різницю у знімальному процесі, випробувати сцену.
— Ваша дружина також акторка?
— Ні, Юлія — фотограф.
— Ви вели кілька програм на різних телеканалах, тобто маєте досвід телеведучого, актор театру і кіно. Де ви, як риба у воді — на театральній сцені, на телебаченні чи у кіно?
— Якщо вибирати між театром і кіно, то 50 на 50. Але якщо вважати, що я годую сім’ю і мені треба заробляти гроші, то, звісно, кіно перемагає. Кіно розвивається, воно успішне, особливо українське кіно, тому більше часу проводжу перед камерою. Але я страшенно сумую за сценою. Не можу не любити театр і не можу не грати вистав. Тому для мене, як наркотик, той момент, коли виходжу на сцену, вбираю ту енергію, яку дає мені глядач і сцена. Я цим живлюся.

«Не хочу їздити до Росії»
— На вашу думку, в українського кіно настав період розквіту?
— Звісно! 2014-го український кінематограф дуже гучно заявив про себе. Можливо, не так багато знімають фільмів, як би ми того хотіли, але кількість фільмів постійно зростає. Не тільки українські серіали заповнюють наші телеканали, але й велике українське кіно. Є Держкіно, яке на 50-60 % фінансує українські фільми. У цьому є заслуга нашої держави. І якщо надалі так триватиме, то чому б повністю не знімати в Україні фільми лише українською?
— Українським акторам стало легше пройти кастинги і потрапити на перші ролі у фільмах? Чи головні ролі віддають російським акторам?
— Усе залежить від контракту, який укладає компанія. Якщо проєкт знімають за російські гроші, то, природно, головні ролі там гратимуть російські актори. Але не лише російські, а й білоруські, котрі також активно знімають свої фільми в Україні. Але якщо це виключно український проєкт, то там — тільки наші актори.
— Їздите на зйомки в Росію?
— Не хочу їздити до Росії. До 2014 року я працював у Москві, але після Революції гідності повернувся на Батьківщину і більше туди не їздив. Більше не можу там працювати.
— Більшість акторів — забобонні. А ви?
— Є трохи. Дехто категорично відмовляється лягти у труну. Я міг би лягти, але якщо покласти пляшку горілки під сідниці чи збоку. Бажано сцену у труні знімати на початку фільму або наприкінці. Якщо посередині — це погана прикмета. І про це режисери також знають. Якщо у мене падає текст на підлогу, відразу ж на нього сідаю. Акторам не можна лузати насіння, бо, кажуть, театр фінансово не буде успішним. Я цього також не роблю. А ще у театрі не можна торкатися руками лаштунків. Знаю, що режисери, котрі знімають фільм, не голяться доти, доки не завершаться зйомки.
— Маєте якесь гобі?
— Люблю дивитися добротні фільми, стежу за кінофестивалями, аналізую, які фільми взяли призи, також люблю ходити на футбол, коли грає київське «Динамо», і вивчаю іноземні мови.
Розмовляла Галина Ярема, «Високий Замок»

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply