Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Thursday, Nov. 15, 2018

В’ячеслав Довженко: «Ніколи не вдягну форму російського мента, не гратиму російського депутата і не пропагуватиму російську культуру»

Автор:

|

Жовтень 31, 2018

|

Рубрика:

В’ячеслав Довженко: «Ніколи не вдягну форму російського мента, не гратиму російського депутата і не пропагуватиму російську культуру»


Зйомки художнього фільму Тараса Томенка «Будинок «Слово», що розпочалися в Києві, назвати актуальними мало. Це кіно ідеально пасує до нашого часу. Одним із головних персонажів у фільмі є письменник Микола Хвильовий. Його грає актор В’ячеслав Довженко. Його можна назвати екстраординарним хоча б тому, що він зіграв у двох найкасовіших фільмах минулого року — «Кіборгах» і «Свінгерах». Другий із них навіть став прибутковим. І це в країні, де кіно не є бізнесом, бо всуціль збиткове.

«Ми відразу маємо створювати атмосферу»
— Історію Хвильового за часів «совка» замовчували, але від початку Незалежності про нього стали багато говорити. Яким його побачить глядач?
— Мій покійний батько також був комуністом. Але його довго не приймали до компартії, бо його батько був «кулаком». Драма Хвильового схожа на драму мого батька — він був атеїстом, але перед смертю згадав про Бога. Шлях мого розчарованого у своїй вірі батька схожий на розчарованого у своїх поглядах Хвильового. Але драма Хвильового — це не розчарування людини у комунізмі чи у владі. Він створив «Будинок «Слово», а потім побачив, на що він перетворився.
— Хвильовий робив «дієві» речі, які потім на нього і на всіх решту болюче впливали: наприклад, коли написав відоме гасло «Геть від Москви!», то Сталін особисто звернувся за поясненням до Кагановича. Тепер росіяни називають українців фашистами, тому й рятувати прийшли нас вогнем і мечем…
— У нашому фільмі цієї фрази немає, але є інша, яка показує, що Хвильовий хотів сказати, що так звана російська культура заполоняє українську, витісняє її, і те, що Хвильовому та компанії обіцяли українізацію та розвиток культури, — були лише балачки.
— Як ви на екрані показуєте ставлення героя, його думки, його пророцтва?
— Сценарій складається зі сцен. Кожну сцену треба вирішувати окремо, бо в кожній є якась подія. Завдання актора цю подію виділити. Наприклад, є така сцена: до кабінету Хвильового заходить Уманцева (дружина, таємна співробітниця ЧК. — Ред.), і каже: «Ти знову свою єрунду пишеш?». А він їй відповідає: «Не заважай». Потім заходить Любисток (донька Юлії Уманцевої, Люба. — Ред.), і їй він розказує, що всю ніч не спав, бо до нього приходять всі ті, персонажі, яких він придумує. А тепер розкажу, як ми все вибудовуємо: не можна починати сцену, що одна людина відчиняє двері, а інша сидить і на машинці друкує. Ми відразу маємо створювати атмосферу. Камера заходить у кімнату, і показує, що там усе розкидано: є батарея, якийсь лантух, пляшка горілки, меблі поламані, а в кутку сидить людина з папіроскою, поруч — гора недопалків, все задимлено. Грубо кажучи, сусіди спали і чули, як він усю ніч там із кимось воював. Заходять уранці, а там — поле бою! І тоді можемо сказати: «Я всю ніч не спав, бо до мене приходили персонажі».
— І ви вигадуєте прямо на майданчику?
— Атож! У нас є читки, на яких маємо напрямок роздумів про способи проявити ту чи іншу конфліктну історію. Бувають сперечки, буває захват від ідей, це творчий процес.
— Про творчий процес: на майданчику «Будинку «Слова» зустрілися одночасно три актори, котрі разом грали у фільмі «Кіборги» — ви, Андрій Ісаєнко і Роман Ясиновський. У вас дружні стосунки, а маєте грати інших персонажів. Як вдається відгородитися від уже зіграного, щоб тепер бавитися в гру «я вас уперше бачу»?
— За сценарієм ми також знаємося. Хвильовий товаришував із Майком Йогансеном (його у фільмі грає Андрій Ісаєнко. — Ред.). Образ створюється з учинків, а також із того, як персонаж реагує на свій осередок і як себе у ньому проявляє. Хвильовий часом «відчубучував» такі речі, за які його і назвали «хвильовим», бо він хвилював, запалював. Йогансен був модником, балагуром, собачником. Але кожен із нас приходить на майданчик зі своїм багажем, щоб створити своїх Миколу та Майка. Наприклад, в одній зі сцен до кав’ярні заходить Йогансен, а там стоїть більярдний стіл. А Йогансен був запеклим більярдистом. У сцену не увійшло, але обов’язково хтось мав би кукурікати під столом, як це, за леґендою, робив Маяковський, коли програвав Йогансену. Ми про це подумали, але не встигали це зняти. Тому Андрій просто в кадрі каже: «Ну, програв, то кукурікай!».

Поняття амплуа — надумане
— Роберт Де Ніро, готуючись до ролі в «Таксисті», три місяці таксував Нью-Йорком. Ви не думали так готуватися?
— Ні-і-і! Я з розумінням ставлюся до таких речей, але й із гумором. Не так давно я прочитав інтерв’ю з Джудом Лоу, його спитали, чи дало щось те, що, готуючись до ролі підводника, тиждень прожив на підводному човні. На що він відповів: «Не знаю, що ми там робили».
— Є версія, що Хвильовий не застрелився, а його вбили. Що на це скажете?
— Є така версія. І дай, Боже, щоб про це зняли фільм. Бо це буде детектив, а крім цього, чим більше про Хвильового знімуть, тим краще. В нашій стрічці йдеться про самогубство. І ми розкриваємо мотивацію, причину, чому так сталося, що його на це штовхнуло? Дуже сподіваюся, що мені вдасться донести це з екрану.
— Після ролі Серпня в «Кіборгах» у вас уже друга знакова роль. Як поєднуєте в собі такі різні жанри і таких різних героїв?
— Ахіллесова п’ята акторства — амплуа. Ще з юнацьких років мене обурювало питання кастинг-директорів: «А яке у вас амплуа?» Але в мене немає амплуа, я можу зіграти і комедію, і трагедію. Поняття амплуа — надумане.
— А якщо фільм виходить поганим? Частина відповідальності ляже на актора, навіть якщо він там гарно зіграв…
— Є така театральна приказка: «Погана вистава — поганий режисер, гарна вистава — молодці актори». Яка б не вийшла стрічка, треба чесно виконувати свою роботу, відповідально. Головне, щоб тобі не було соромно за свою роботу.
— Вам бувало соромно?
— Критично до себе ставлюся, але ніколи не бачив на екрані себе, коли б халтурив. До себе я багато і часто прискіпуюсь, але завжди знаходжуся в робочому процесі. Тому претензій до себе не мав.
— Але можуть бути претензії іншого характеру, особливо в нашій країні і саме зараз, коли йде російсько-українська війна. Маю на увазі претензії щодо участі акторів у фільмах і серіалах, що знімаються нашими ж компаніями для російського ринку, наприклад, «Стар медіа»?
— Я зараз працюю саме для цієї компанії в комедії, що знімається українською мовою з всуціль українським акторським складом. Проте я ніколи не вдягну форму російського мента, ніколи не буду грати російського депутата, і тим паче не стану з екрану пропагувати російську культуру. Це мій вибір і моя позиція.
Але якщо знімаюся в «милі», про якусь там «бідну Пашу», мені ніхто не заважає допомагати грішми українській армії. Скажу більше: я серйозно побалакав би з нашими депутатами й еміграційною службою. Бо, якщо наш заробітчанин преться туди, то там буде довго отримувати дозвіл на роботу, а якщо росіянин захоче отримати дозвіл на роботу тут, то отримає його майже миттєво — дозволи видають пачками. Вочевидь, тут присутній певний елемент корупції. А щодо депутатів, то я б вніс законопроект щодо відшкодування російськими акторами грошей на українську армію: приїхав — ласкаво просимо, але віддай 30 % своєї ставки в батальйон номер такий-то.

«Жити почали лише з приходом буремних часів»
— А як ви ставитеся до критики?
— Більше ображає, якщо фільм пройде взагалі непоміченим. У мене є багато критиків; до певних думок адекватних друзів і колег я дослухаюся. Я мав багато гарних вчителів, котрі підказували правильні речі. Добре, що критики існують, але критика має бути здоровою і незаангажованою.
— А те, що зараз українське кіно розвивається стрімко і прогресивно, це ознака здорової ситуації в країні?
— Українське кіно розвивається так добре за рахунок а) на жаль, обставин, в яких ми опинилися і б) на щастя, за рахунок людей, котрі стали існувати в цих обставинах. Можновладці були змушені прийняти закони і піти на зустріч українському кіновиробництву. А «на жаль» тому, що 27 років ми існували як незалежна країна, а жити почали лише з приходом буремних часів. Хтось нам весь цей час заважав. А зараз навіть відбувається якийсь контроль ситуації. Мені нещодавно телефонувала знайома журналістка, котра побачила в списках учасників нового шоу «Танці з зірками» Оксану Марченко. Телевізійники зібралися і написали відкритого листа обурення, щоб витурити цю персону з шоу. І почалася реакція на рівні генеральних директорів, не вдалося, але добре, що щось відбулося. Отже, люди стали більш свідомо жити. І це той потужний важіль, який змушує рухатися в правильному напрямку. Більше б таких людей, як ці журналісти.
Розмовляв Ярослав Підгора-Гвяздовський, Укрінформ

About Author

Meest-Online

Loading...