В’ячеслав Богуслаєв — особа легендарна. Як і фірма, яку він очолює і де працює генеральним конструктором. Акціонерне товариство «Мотор Січ» — не просто системоутворююче підприємство для української економіки, це — один із флагманів і локомотивів, що на фоні кризи, соціальних потрясінь і військової біди не опустили руки, продовжили розвиток і добилися результату.
— Наскільки значну частку в загальному обсязі виробництва займають військові проекти та державні замовлення від Міністерства оборони України?
— У системі оборонного замовлення працюють кілька заводів, що входять у наш холдинг. Це — Вінницький вертольоторемонтний завод, «Мотор Січ», підприємства у Хмельницькій області, які беруть участь у цій роботі. Оборонне замовлення займає у нас приблизно 12 %, це — замало. Але ми сертифікувалися як творці вертолітної техніки тільки цього року. Умови жорсткі, ми кілька років чекали, щоб отримати сертифікат. І тепер розгортаємо наше виробництво з модернізації несучих платформ. Це — гвинтокрили малої, середньої та великої вантажопідйомності, починаючи від Мі-2 (це — злітна маса 3,7 т), потім займаємося «семитонником», і великі, на 17 т. Це — Мі-17 або Мі-8.
— Чи йдеться про ремонт і модернізацію вже існуючих гвинтокрилів?
— Ремонтом займається завод у Конотопі. Перед нами ж стоїть завдання модернізації, не тільки збільшення злітної маси, але й поліпшення технічних характеристик гелікоптерів. У нас є конструкторське бюро (КБ). Ще десять років тому ми почали підготовку людей у Харківському авіаційному інституті та Запорізькому технічному університеті, вчили їх професіям, пов’язаним із створенням вертолітного комплексу.
— Що пропонуєте ринку?
— Хочемо створити таку передумову для вертолітної складової авіабудування, щоб наші гвинтокрили літали швидше, вище й далі. А для цього потрібно мати хороші двигуни, чим ми і займаємося. Зараз ще не маємо значних успіхів у бойовому застосуванні. Але наші гвинтокрили вже «на висоті». Мі-2 піднявся на 7 км, Мі-8 МСБ — на 9 155 м. Це — світовий рекорд, занесений у Книгу рекордів Ґіннесса, і цим ми похитнули монополію тих, хто займається гвинтокрилами в світі. Ми довели, що такі машини здатні піднімати велику вагу, важкі предмети й озброєння, в т. ч., на велику висоту, і летіти для виконання завдання.
— Яким чином практика бойового застосування гвинтокрилів враховується в процесі модернізації цієї техніки?
— Платформа, яку ми модернізуємо, — це засіб доставки. Працюємо над тим, щоб озброєні, чи цивільні люди, могли швидко зайти у вертоліт, і швидко його покинути. Всім іншим, пов’язаним із озброєнням, займаються інші КБ.
— Після конфлікту з Російською Федерацією (РФ) «Мотор Січ» зіткнулася з проблемами, в т. ч. з необхідністю диверсифікації й імпортозаміщення…
— Насамперед треба, щоб в Україні встановився мир, щоб менше було конфліктів. Із сусідами конфліктувати не варто, треба дружити. «Побудувати комунізм в окремо взятій країні» в науковому плані ще нікому не вдавалося — ні китайцям, ні монголам, ні росіянам, ні українцям. Тому ми все робимо для того, щоб не втратити наукові зв’язки. Бо наукові центри РФ будувалися спільно, там був великий вклад українських учених.
— А чи можливо в Україні сформувати повний замкнений цикл створення власного гвинтокрила?
— Це може статися, коли внутрішній ринок буде потужніший і серйозніший, ніж зараз. На жаль, машинобудівна галузь втрачена, й її треба відновлювати. Нам потрібна серйозна програма в рамках уряду з метою відродження загального машинобудування. Бо на ньому замкнута найважливіша частина доданої вартості. А це все, що наповнює гвинтокрил — агрегати, сидіння, ручки, скло. А коли ми все це купуємо в Китаї, то, самі розумієте, про замкнутий цикл говорити не доводиться.
Розмовляв Дмитро Шкурко, Укрінформ