Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Friday, Dec. 15, 2017

Володимир Якимець: «Топ-менеджери різних медіа мають припинити кричати про нестачу української музики»

Автор:

|

Січень 12, 2017

|

Рубрика:

Володимир Якимець: «Топ-менеджери різних медіа мають припинити кричати про нестачу української музики»

Володимир Якимець

Володимир Якимець — художній керівник легендарної вокальної формації «Піккардійська терція». Він розповів про квотування української музики й одвічну проблему «формату» на радіостанціях, а також чому не варто змушувати артистів їздити на передову.

У Франції —75-відсоткове квотування і ніхто не обурюється
— Торік набув чинності закон про квоти на українську музику. Як ставитеся до такого державного регулювання культури?
— Я зі самого початку був «за». Вважаю, що ми проспали той момент, коли східний сусіда завдав нам культурного удару: зробив меншовартісною україномовну музику, україномовних співаків і зробив усе для того, щоб артисти, котрі вважаються українськими, якнайменше співали українською, бо це нібито не престижно, на радіо не крутиться, цього ніхто не слухає. Це була повна брехня. І це зараз доводять ті виконавці, котрі зараз звучать. Україномовної музики стало значно більше. І мушу повторити свій давній меседж топ-менеджерам різних медіа: припиніть кричати про нестачу української музики, а просто візьміть зі «смітників», у які ви, навіть не слухаючи, 15 років викидали диски з демо-версіями молодих артистів і просто прослухайте ще раз.
— 35 % україномовного контенту в ефірі — це мало чи багато?
— Не багато, але для початку достатньо. Все одно впродовж трьох років цей показник буде збільшуватися. А люди звикають, бо ротація — це така штука, що навіть будь-яку пісню зробить популярною, хочеш-не-хочеш, а влізає в голову.
— Якось Святослав Вакарчук, лідер гурту «Океан Ельзи», зауважив, що музичні редактори на радіостанціях не шукають альтернативи…
— Часом це навіть саботаж. Вони думають, що візьмуть десять пісень, будуть постійно їх крутити і скажуть, мовляв, нічого іншого немає. Але нікому, крім себе, гірше не зроблять. Повірте, якщо люди на радіо будуть чути лише десяток пісень одних і тих самих цілий місяць, то те радіо не будуть вмикати.
— І все ж Славко наголосив на тому, що більшість радіостанцій закривають необхідну кількість пісень, передбачену квотами, композиціями «Океану Ельзи». Але ж не «Океаном» єдиним…
— Тому питання № 1 для радіостанцій — повитягати свої «смітники». Питання № 2 — бути правильними топ-менеджерами: хочете, щоб радіо розвивалося, сприяйте цьому, але робіть це інакше, ніж раніше.
— Серед нових імен в українській музиці кого б ви виділили?
— По радіо та телебаченню звучать ті виконавці, котрі не їздять із концертами, а лише на корпоративи. А ті, хто їздять зі сольниками і збирають зали, ротації не мають. Починаючи навіть від Олега Скрипки і закінчуючи гуртами Ot Vinta!, «Тартак», «ДахаБраха» і «Тінь Сонця».

«Пливе кача» — стовідсоткове потрапляння
— Ви багато гастролюєте за кордоном. А яка ситуація з просуванням і підтримкою національної музики в інших країнах?
— Якби ми прийняли закон щодо «процентовки» хоча б такий, як у Польщі, то галасу було б набагато більше. Там 50 %, але вони прийняли ряд законів, які спонукають виконавців до створення власної пісні, а медіа — до її ротації. Але Польща ніколи не була поділена на два табори, у них єдина релігія, єдина мова, і для них Jestem Polak — це як «Отче наш». А у Франції —75-відсоткове квотування. І ніхто не обурюється. А французи своїми піснями завойовують світ.
— Чи не є квотування ризикованим у тому сенсі, що виконавці почнуть штампувати пісні з неякісними текстами, аби тільки українською?
— Записати пісню на студії — дорого. Якщо цей продукт зумисне робити неякісно, то такі виконавці збанкрутують.
— Нове відкриття україномовної музики можна вважати однією з перемог Майдану…
— Тоді люди просто знову її почули. Була можливість по «5 каналу» чи «Громадському» дивитися стріми з виступами різних україномовних виконавців. І люди збагнули: по радіо крутять одне, а тут, виявляється, щось зовсім інше.
— Одним із музичних символів Революції гідності стала пісня «Пливе кача» у виконанні «Піккардійської терції». Нема побоювань, що ця пісня-реквієм стане заїждженою?
— Як реквієм «Пливе кача» звучала того дня, коли з Майдану ховали перших героїв — Жизневського, Нігояна, Кульчицького. І тоді теперішній міністр культури Євген Нищук згадав про цю пісню й увімкнув на Майдані Незалежності у Києві. Це стало стовідсотковим потраплянням у точку. Хоча пісня була записана ще 2001-го. З того часу ми її неодноразово виконували на концертах. Зараз її також постійно виконуємо. Був момент, коли її не виконували взагалі. Але люди хочуть чути цю пісню. Але дуже хотів би звернутися: люди добрі, скачайте з Інтернету, купіть собі диск, якщо хочете чути «Пливе кача», бо я не хотів би, щоб ми разом цю пісню заїздили.

Якщо пісні про війну — то тільки щирі
— «Піккардійська терція» часто виступає для бійців антитерористичної операції (АТО), на сході. Яку з поїздок пригадуєте передусім?
— Важко щось виділяти. Але зміни в свідомості людей — очевидні. Можливо, це відбувається не так швидко, як хотілося б. Але руйнується дуже багато стереотипів і міфів, які мали люди на сході. Зараз майже не чути тих, хто був відверто проросійськи налаштованим, вони збагнули, що Росія вже до них не прийде. Якщо у Краматорськ до тебе приїжджають діти з батьками і вчителями з Авдіївки, Торецька, незважаючи на те, що їм після концерту треба буде переїжджати ще блокпости, то я в такі моменти за майбутнє України спокійний. Маю подякувати хлопцям, котрі стоять там на блокпостах. Ми бували фактично за 40 км від самого Донецька, й я не почув там жодного нарікання, хамства — виховано перевіряли паспорти, зверталися «на ви», бажаючи «доброго дня» і «до побачення». Було б добре, аби молоді виконавці, ще не розкручені, також їздили на схід і показували місцевим жителям, що українська музика різноманітна. Концерти, культурні зустрічі — форма спілкування, якої нам бракує, а маємо разом жити і відбудовувати Україну.
— Колишній учасник гурту ТНМК Діля казав, що майже ніхто з музикантів, навіть із тих, хто виступають для бійців на передовій, не надихається темою війни, аби створювати патріотичні пісні з вірою у перемогу. А як відвідини сходу впливають на творчість «Піккардійської терції»?
— Аби надихнутися досвідом, там треба прослужити місяць, півроку, рік. Якщо ж їдеш просто підтримати людей, то це — частина роботи. Та я завжди був проти кон’юнктури. Лише про «Небесну сотню» у нас з’явилося стільки текстів. Але не можна написати цілий альбом, присвячений Майдану, не відправивши при цьому жодної гривні або бійцям у госпіталь, або добровольцям.

Коляди в Європі мають лише кілька націй
— Українські артисти зараз розділилися на таких собі три табори: ті, хто допомагає бійцям, ті, хто абстрагувався від подій у державі, а частина продовжує активно гастролювати у Росії. Активісти порушують питання заборони виступів таких артистів в Україні. Це правильно?
— Багато мізків не треба мати, щоб вийти в Москві і зняти штани (під час російської музичної премії RU.TV таке зробив репер і продюсер Потап. — Ред.). З тебе там порегочуть, як із нерозумного хохла, але тоді не дивуйся, чому тобі зірвали концерт у Хмельницьку, чому не дали виступити у Львові. Але й змушувати когось їздити в АТО — також неправильно. Бо як можеш підняти дух бійцям, якщо ти нещирий? Тоді виступай і віддавай, як десятину на церкву, зі свого гонорару.
— Але є такі виконавці, як Іван Дорн, котрі, виступаючи в Росії, частину отриманих там гонорарів передають на потреби АТО. Така позиція прийнятна?
— Він значно щиріший за виконавців, котрі від нас туди їдуть. Не забуваймо, що Дорн 2014 року вийшов у Юрмалі на «Новій хвилі» з тризубом і піснею «Скрябіна». Це був достойний вчинок.
— Але багато хто розцінив це як показуху…
— Тільки на таку показуху більше ніхто не наважився.
— Зараз святкуємо Різдво. У «Піккардійської терції» — значний святковий репертуар. Може, маєте намір сформувати тематичну програму, аби щороку виступати з нею?
— Це — одна з моїх великих мрій. Ми б дуже хотіли влаштувати такі концерти, особливо в тих містах на сході та півдні України, де про традиції святкування Різдва нічого не знають. Але Різдво є далеко не всюди і далеко не завжди збирає зали. В українців є широкий пласт святкування самого Різдва: вертепи, шопки, коляди. Я вам скажу, що коляди в Європі мають тільки кілька націй: українці, білоруси, чехи, поляки та словенці. В усіх інших — просто пісні про Різдво. А Росія взагалі не має жодних різдвяних традицій. Вони й колядок ніколи не мали. Росія присвоїла собі «Щедрика», сказавши, що це російський композитор Леонтович написав.
— У репертуарі «Піккардійської терції», крім народних, є чимало й авторських колядок. А в Україні розвивається авторська колядка?
— Ті коляди, які вважаються народними, до нас дійшли. Та хтось же їх написав і хтось їх постійно співав. Наприклад, я вважаю, що пісня Тараса Чубая «Миколай бородатий» дуже довго і після нього проживе. Можливо, щось із того, що написали ми, також залишиться. Час покаже.
Розмовляв Олександр Трохимчук, Укрінформ

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...