Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Thursday, Sep. 21, 2017

Володимир В’ятрович: «Після декомунізації буде деколонізація»

Автор:

|

Листопад 24, 2016

|

Рубрика:

Володимир В’ятрович: «Після декомунізації буде деколонізація»

Володимир В'ятрович

Історик Володимир В’ятрович на «відмінно» склав всі свої іспити на життєві та політичні уроки у 2010-2014 рр. Він із спокійною посмішкою сприйняв своє звільнення з архіву Служби безпеки України, силою свого авторитету боронив усіх переслідуваних істориків, котрі займалися вивченням національно-визвольного руху. Без підтримки продовжував відзначати річниці Голодомору, організовуючи багатотисячні зібрання. У часи Януковича зумів продовжити дослідження національно-визвольних змагань і став учасником Майдану. На посаді голови Українського інституту національної пам’яті (УІНП) він знову складає іспит — декомунізацію.

«Ми зациклені на російській географії та культурі»
— Як оцінюєте перші результати декомунізації? Чи призвичаїлися міста до нових назв?
— Цей процес забере ще якийсь час, але побоювання чи навіть залякування, що це призведе до соціального вибуху, викличе масові протести, не справдилися. Люди спокійно звикають до нових назв. Тим паче, що в більшості випадків вони відбулися за рекомендацією органів самоврядування. Тому втілити чиєсь бажання переголосувати, відкотити успіхи декомунізації вже неможливо.
— Чи не має вона продовжитися топонімічною зміною таких вулиць, як Муромська, Саратовська, Казанська, Ростовська, Героїв Сталінграду?
— Коли чую назви, які не мають нічого спільного з українською топонімікою, мене це дивує. Ми зациклені на російській географії та російській культурі. Я нічого не маю проти російської культури, але вона лише одна з багатьох світових культур, але у нас чомусь немає стільки вулиць, присвячених англійським письменникам, чи французьким. Уже з’являються ініціативи, пов’язані з тим, щоб українізувати такі російські топоніми. Зараз знімаємо комуністичні нашарування, а за ними підуть імперські. Не знаю, чи це буде закон про деімперіалізацію чи деколонізацію, чи питання вирішуватиметься іншим чином. Навіть у Києві вже перейменовуються не лише назви, які мають бути змінені у зв’язку зі законом про декомунізацію, але й пов’язані з російською історією, імперським минулим. Вулиця Кутузова тепер вулиця генерала УНР Алмазова, проспект Московський — Степана Бандери.
— Ми вирішили не зносити пам’ятник «Родина-Мать». Під питанням пам’ятник Щорса. А навколо яких пам’ятників можливі дискусії та скандали?
— Щодо пам’ятника «матєрі», він не підлягає демонтажу відповідно до закону по декомунізації, але підлягає демонтажу чи усуненню з громадського простору радянський герб на її щиті. Питання вже вирішується. Що стосується Щорса, то цей пам’ятник однозначно має бути усунутий з того місця, де він є, хоча й має мистецьку цінність. Він має бути збережений, але повинен бути перевезений на територію якогось із музеїв.
— В майбутньому музеї тоталітаризму? Є його концепція?
— Працюємо над нею. Пропозиція УІНП — Виставка досягнень народного господарства. Об’єкт справді найбільше надається на це, з огляду на масштаб і з точки зору самого архітектурного оточення — абсолютно сталінського. Думаємо туди поставити найяскравіші, найцікавіші зразки радянського монументального мистецтва з усієї України. Хотіли б презентувати музей наступного року до століття більшовицького перевороту, тобто в листопаді 2017-го.
— А що робити з Ковпаком?
— Сидір Ковпак — учасник Другої світової війни, боровся з нацизмом у роки Другої світової війни. Він не підпадає під дію по закону з декомунізації.
— Він ненавидів націоналістів…
— У нас дуже складна історія. І одним законом чи навіть кількома вирішити всі її суперечності не вдасться. У мене є чимало застережень до діяльності Ковпака, але не можу заперечити його роль в боротьбі з нацизмом.
— А як бути тими, хто є нашою гордістю. Наприклад, Корольов. Він створював балістичні ракети, але й освоював мирний космос. Антонов. «Мрія» — частина антиамериканської космічної програми…
— Неправильно зображати наші намагання декомунізації як спроби перекреслити всю радянську історію. Ми не хочемо виривати сторінок з української історії, тільки через те, що вони були радянськими. Просто вважаємо, що слід говорити про злочини комуністичного тоталітарного режиму, щоб вони ніколи не повторилися. І Корольов — дуже хороший приклад. Він пройшов через ГУЛАГ, творив у табірних умовах і його не зламали. Він зумів настільки реалізувати свій творчий геній, що став людиною всесвітньої слави.

«Історія була б депресивною, якби ми розмовляли в російській губернії»
— Кажуть, що історики пишуть таку історію, яку проживають самі. Євреї не приписували собі будівництво єгипетських пірамід, хоча, можливо, й будували їх. Але це була історія рабства. Ми називаємо Україну Руссю, але те, що було далі, ще не було історією України. Україна була в складі різних імперій, то це її історія, чи історія її поневолення?
— Історія України — боротьба за свободу. Століттями українці не мали своєї держави, перебували в складі інших держав, починаючи від часу падіння Русі. Але саме прагнення свободи — те, що стало невід’ємним елементом нашої ідентичності і те, що не дало українцям зникнути. Через це прагнення до свободи нам вдавалося відновлювати власну державність, знову втрачати і знову відроджувалася. На історію України маємо дивитися на неї через цю призму боротьби за нашу свободу.
— Але ж тоді України не існувало…
— Зате існували українці. Це були ті люди, елементом ідентичності яких було прагнення до свободи, і на їхніх прикладах можемо виховувати наступні покоління. Українська історія як історія поневолення була б абсолютно депресивною, якби ми з вами зараз розмовляли в якійсь російській губернії чи в Українській радянській соціалістичній республіці. Те, що ця історія поневолення закінчилася звільненням, визволенням і свободою, свідчить, що історія України — це історія успішних людей.
— Росіяни кажуть, що ми неправильно трактуємо відносини України та Москви. Що це не були відносини поневоленого народу і центру, а відносини метрополії та підвідомчого регіону, звідки українці з радістю виїжджали до Москви, де робили кар’єру…
— Це спроба якось пом’якшити історичні реалії. А це були відносинами між метрополією та колонією, яку не відділяли тисячі кілометрів океану, а вона була безпосередньо під боком метрополії. І саме тому цей колоніалізм і був небезпечний. Російська імперія, а потім СРСР чітко мали на меті ліквідацію України й українців як окремої національної і культурної спільноти. Через це українці і найбільше знищувалися радянською владою, починаючи від 1920-х рр. через Голодомор та репресії вже 1950-х рр.
— А от гетьман Розумовський — це була своєрідна історія Роксолани…
— У різний час різні люди брали на себе відповідальність за збереження оцієї Української держави і намагалися по-різному захистити її. Розумовський вважав за можливе захищати якусь автономію Гетьманщини, маючи добрі контакти з царським урядом. Так само свого часу робив і Іван Мазепа доти, поки вважав за можливу і корисну співпрацю з Петром І, але зрозумівши до чого це веде, пішов на розрив. Тому співпраця окремих очільників українського руху з імперським центром не є свідченням того, що були нормальні стосунки між ними і природний союз між українцями і росіянами, що Російська імперія була нібито спільною державою для обох націй і українці мали можливість для вільної самореалізації. Окремі українці реалізовувалися на загальноімперському рівні, але так само окремі індуси мали можливість якось реалізувати себе на рівні Британської імперії.
— Ви багато писали про Волинську трагедію. Чи знаходяться спільні точки дотику із польськими колегами?
— Зараз найважчий період у розумінні цієї теми, тому що в Польщі ця тема зараз неймовірно політизована.
— Може нам треба вибачитися?
— Перші ініціативи вибачення були за участі президентів Кучми і Кваснєвського, далі були спільні вибачення і заяви двох парламентів — Верховної Ради України і Сейму, Церков. На рівні взаємних вибачень це питання вже було вирішено. Те, що ми часом чуємо зараз з польського боку, суперечить тому, що насправді відбувалося між українцями та поляками в роки Другої світової війни, бачити тільки знищення поляків і заплющувати очі на знищення українців — це тільки половина історії. Ви думаєте, польське суспільство помітило сильний крок Президента Порошенка, коли він став коліна біля пам’ятника Жертвам Волинської трагедії? Їм важливі не вибачення з українського боку, а засудження Української повстанської армії. Щось схоже нам пропонує Росія.
— Тобто це спецоперація Росії?
— Ні, просто спецоперація, хоча й якась участь Росії є. Є інтереси політиків, які таким чином здобувають собі дешеві політичні дивіденди. А 14 фактів руйнування українських могил на території Польщі за півтора року — це страшне число і фактична відсутність реакції з боку офіційної влади.
Розмовляла Лана Самохвалова, Укрінформ

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...