Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Thursday, Aug. 16, 2018

Володимир Пилат: «Гопаківці — воїни світла, правди, добра і любові»

Автор:

|

Липень 23, 2015

|

Рубрика:

Володимир Пилат: «Гопаківці — воїни світла, правди, добра і любові»

Володимир Пилат

Нащадок лицарського роду — він успадкував від своїх предків високий зріст, богатирську поставу та шляхетність. Засновник і верховний учитель першої в Україні школи бойового гопака Володимир Пилат і по батьківській, і по материнській лініях походить зі знатних родин. Рід його діда по батькові ще з 1121 року мав свій родовий герб. А батько його матері ніс службу в особистій охороні австрійського цісаря Франца-Йосифа. З дитинства і діди, і бабусі виховували онука за козацьким кодексом честі.
— Що спонукало вас узятися за відродження бойового мистецтва пращурів?
— Я займався східною боротьбою. У мене було все: я — самурай, я — сенсей, пройшов потужну школу карате, перемагаю на різних змаганнях, мрію про досягнення вищого, 13-го ступеня Конзо. І раптом приїжджають друзі з чемпіонату в Японії й кажуть: «Знаєш, Володю, японці вважають нас, білих людей, слабаками, людьми третього сорту. Ми для них не здатні пізнати Бога, ми — недосконалі. Вони знущались над нами, насміхалися. Наприклад, нам не дозволялося стояти обличчям до самураїв, бо вважалося, що ми оскверняємо їх своїми поглядами. Неодноразово повторювали, що ми не здатні осягнути вершин східної боротьби, бо це під силу тільки японцям». Я був здивований, адже давно закоханий у Японію, вчив мову, захоплювався поезією, піснями, філософією. Але не міг не замислитися: чому нас, глибоко віруючих людей, вважають нездатними піднятися до божественних вершин? І чому, маючи своє бойове мистецтво, яке вважалося одним із кращих у світі, нехтуємо ним, а вчимося чужому?
Ось так я й почав повертатись у козацьке русло. Коли щось не так робив, бабця завжди казала: «Так не можна, ми — козаки». Якщо її хтось підбивав на негідне, вона теж казала: «Я — козачка, не можу такого робити». Ми ніколи не були рабами, а завжди були вільними людьми. Я шукав інформацію про види української національної боротьби у різних архівах, проте фальсифікатори нашої історії настільки все знищили, що куди не поткнешся — скрізь одне: українці — нація хліборобів. Я ж не знав ще тоді, що нашу історію за нас писали будь-хто, лише не українці. Вже пізніше, коли отримав книги з Америки, Канади, то побачив, наскільки сфальсифіковане наше минуле.
Особливе враження на мене справили книги Григорія Нудьги, котрий усе життя вивчав нашу культуру, історію та побут. Мені порадили з ним зустрітися, і професор розповів, що до 1939 року в Галичині було 25 видів бойових мистецтв — навкулачки, навручки, на пояси, навшпиньки, спас, хрест, гопак тощо. Професор розповів, що коли край потрапив під московську владу, перше, що окупанти почали винищувати — лікарів, вчителів, священиків і майстрів, котрі вчили національних видів боротьби. Я тоді звернувся до дідуся і він розповів, що і в нашому селі був такий майстер. Не мав ні поля, ні городу, ні саду, лише вчив дітей. Боролися у нього хлопчаки і на шаблях, і мечами, і навкулачки, і в копанку.
— А для чого?
— У великі свята ходили селами борці. Влаштовували богатирські турніри. І кожне село готувало свого найсильнішого чоловіка. Билися не за гроші — за символічну миску каші. Але село таким чином відстоювало свою честь. Для цього й був потрібен тренер. Наш, мабуть, був дуже хорошим, готував добрих майстрів, бо його годували всім селом. Так що у нас ця культура була. Але для «совітів» вона була небезпечною. І майстри національної боротьби розділили долю мільйонів розстріляних і вивезених до Сибіру галичан. Небезпечним бойовий гопак вважали і в часи «розвиненого соціалізму», і навіть після здобуття незалежності.
— У чому це виявлялося?
— Насамперед, у тому, що КДБ створював перепони для роботи секцій. На нас навішували ярлики націоналістів, звинувачували, що готуємо бойовиків. А даремно, адже гопаківці, як показала наша сумна практика, — чудові воїни. Сотні їх беруть участь в Антитерористичній операції. Й їхні командири кажуть: давайте нам побільше гопаківців. Вони — дисципліновані та відважні воїни.
— А втрати серед них є?
— Наші хлопці воюють розумно. Нехай не ображаються на мене бійці й рідні загиблих, але на війні, здебільшого, гинуть або боягузи, або непідготовлені. Якщо людина не готова — вона не виживає. Звісно, ніхто не заговорений від кулі снайпера, розриву міни або снаряда, вогню «Градів». Є двоє загиблих і 19 поранених і серед наших вихованців. Але більшість відважно воюють, працюють інструкторами для мобілізованих тощо. Чимало хлопців уже повернулися з фронту й стали курсантами Академії сухопутних військ та інших військових навчальних закладів.
— Скільки зараз гопаківців на фронті, зокрема, серед добровольців?
— Не скажу, лише наголошу, що вони є. І це — головне.
— А бойове мистецтво допомагає у сучасному бою?
— Ще й як!
— Застосовують якість прийоми?
— Проти «Градів»?
— Тоді в чому ж річ?
— У стійкості. Вони сплять в шанцях без обігрівачів, стоять по коліна в болоті, бо їх тримає сила духу. І це — найстрашніша зброя для ворога. Ніхто зараз не б’ється на фронті ні ногами, ні руками, зараз воює сила духу. Що ти зробиш проти автомата Калашникова чи установки «Град»? Але відважна людина йде у бій. Наші хлопці всі мають гранати на поясі, щоб не здаватися в полон, і воюють до кінця.
— Наскільки популярний бойовий гопак у сучасної молоді?
— Лише серед національно свідомої молоді. Космополітам, пацифістам, байдужим, шовіністично налаштованим гопак не потрібен. У наших секціях — вихідці з патріотичних родин, ті, кому дороге все українське. Випадкових людей немає.
— На які кошти існує та розвивається бойовий гопак в Україні?
— На спонсорську допомогу.
— Державної підтримки немає?
— Абсолютно ніякої. Мені пропонували тренувати гопаківців у Канаді. Обіцяли, що буду на повному державному забезпеченні. І з Польщі були аналогічні пропозиції. Проте моє місце — тут.
— Ви зазначали, що Федерація готується до європейського та світового чемпіонатів з бойового гопака. В яких країнах існують його осередки?
— У Канаді, Польщі, США, Португалії, Англії й Італії. Ідуть перемовини про створення школи в Литві.
— Займаються гопаком лише діаспоряни чи й корінні громадяни цих країн?
— В основному, вихідці з діаспори. Проте в Польщі, наприклад, половину вихованців складають поляки. Як сказав мені тамтешній професор, котрий вивчав матеріали, пов’язані з бойовим гопаком, цей вид боротьби був найпоширенішим бойовим мистецтвом у Європі. У нас про таке не дізнаєшся, а в Польщі такі архівні матеріали збереглися.
Розмовляла Нінель Кисілевська, «Укрінформ»

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...