Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Saturday, Oct. 20, 2018

Володимир Петраченков: «Для розмінування територій, на яких велися бої, Україні потрібно 20 років»

Автор:

|

Вересень 27, 2018

|

Рубрика:

Володимир Петраченков: «Для розмінування територій, на яких велися бої, Україні потрібно 20 років»

Безумовно, Україну ще чекає ця розмова. Розмова про те, що відбуватиметься після війни на замінованих територіях. Розмова з одного боку далека у часі, бо території Донбасу ще нам ще непідконтрольні. З іншого боку, це розмова і сьогоднішнього дня. Бо міни стали проблемою навіть звільнених територій. Як вирішувати цю проблему розповів Володимир Петраченков, засновник розмінувальної компанії «Трансімпекс».

Мінування відбувалося хаотично
— Розпочнімо з вашого аналізу «мінної» ситуації в Сході. Яка площа замінована, чим заміновано, що заміновано?
— Якщо вірити даним Організації Об’єднаних Націй, загальна площа замінованих територій на Донбасі сягає 7 тис. кв. м. В світі існує певний стандарт: рік війни — десять років розмінування. Тож можна уявити, що Україні знадобиться 20 років для гуманітарного розмінування на територіях, де велися активні бойові дії. Які «мінні» небезпеки на непідконтрольних нам територіях Донбасу? Там, безумовно, є «протерміновані» реактивні снаряди, які лежать у товщі ґрунту та на поверхні, вони там практично всіх калібрів, є протитанкові міни, протипіхотні, боєприпаси ствольної та реактивної артилерії. Мінування там відбувалося хаотично, особливо в районах блокпостів є багато саморобних пристроїв. Мінують там усе — об’єкти інфраструктури, ґрунти, навіть місцевість житлової забудови. Тому на мій погляд, розмінування має відбуватися шляхом створення незалежного органу, шляхом залучення компаній, які займаються гуманітарним розмінуванням. Міністерство оборони (МО) та Державна служба з надзвичайних ситуацій (ДСНС) виконують роботи з оперативного розмінування (тобто надійшла заявка від жителів, що є снаряд, — приїхали та розмінували), а профільні компанії виконують гуманітарне розмінування вже за рахунок коштів донорів.
— А чому МО не може самотужки проводити розмінування за рахунок донорських коштів?
— Існує кілька типів розмінування — гуманітарне й оперативне. Оперативне розмінування — одне зі завдань інженерного забезпечення бою. Завдань у військового сапера багато: маскування, фортифікація, дороги, мости, водопостачання, мінування та розмінування. Оперативне розмінування забезпечує проходи, виконує інженерні завдання в інтересах війська. Піротехніки існують і в ДСНС, їхня тема — розмінування боєприпасів часів Другої світової війни. А повним та остаточним розмінування місцевості зі складанням документації після очищення й офіційне передавання цієї території громадам займаються профільні цивільні компанії, в яких працюють демінери, або сапери. Це окремий фах, якому навчали у Кам’янець-Подільському училищі. Я маю в штаті близько 300 саперів. Щодо того, що МО може завантажити свої підрозділи. Саперні підрозділи завантажувати не потрібно, бо вони і без того завантажені по самі вінця, їх мало, а завдань багато. І це невластива їм функція. Військові сапери на гуманітарному розмінуванні не працюють ніде в світі. Бо гуманітарне розмінування передбачає зовнішній контроль якості й акт передачі очищеної землі. І МО, і ДСНС можуть виїхати на розмінування, коли є повідомлення. Але жодних актів передачі землі й очищення території не дають. І міжнародні донорські організації під силові структури серйозного фінансування не видають.
Я все своє свідоме життя займався протимінною діяльністю, ліквідовував наслідки вибухів, експортував цю послугу в інші країни, де налагоджував процеси з розмінування. Та й не потягне Україна зараз по грошах масштабне гуманітарне розмінування. А ми маємо свій унікальний досвід проведення таких робіт практично без використання бюджетних коштів.

Праця за метал
— Як же ви проводили розмінування без грошей?
— Займалися утилізацією боєприпасів. Ліквідовували наслідки за рахунок реалізації металобрухту. У нас, як ви знаєте, вибухають склади — Новобогданівка, Лозова, Балаклея, Калинівка. Ні з Новобогданівки, ні з Лозової снаряди досі не списані. Коли я працював в Лозовій, ми склали документи технічного обстеження про розмінування. Зробили це за рахунок реалізації металобрухту, а з бюджету грошей не брали. Більше того — для частини снарядів, які на перший погляд збереглися, варто провести технічну діагностику та повернути їх на склади. Розмова тоді завершилася, бо кошти виділили ДСНС і вони нас звідти попросили. Але коли працювали за нашими документами, в Лозовій не було жодного підриву і жодного загиблого. А в Новобогданівці було 12 підривів і шестеро загиблих. Як тільки вибухнули склади в Балаклеї, я запропонував МО працювати над розмінуванням, причому пропонував не брати гроші з бюджету, а працював би за метал як за продукт мого розмінування. У МО спершу скептично поставилося до цього, але коли побачили наші з Інститутом Патона висновки та рекомендації щодо повернення боєприпасів…
— Як це: «повернути снаряд»?
— Ситуація в Балаклії така. Були там штабелі боєприпасів, вони вибухнули. І в дуже цікавий спосіб. Вибухи у Балаклії відрізняються від вибухів у Новобогданівці та Лозовій. Характер вибухів, розташування вирв наштовхує на думку, що там існували закладки для датчиків цілей, які створювали вирви.
— Тобто там були диверсії?
— Це лише моє бачення. Але факт у тому, що штабель із снарядами повністю не здетонував. Там 152-міліметровий снаряд, вибухівки небагато, стінки товсті, ще й скриня дає відстань, тож все просто розлетілося, його розкидало, але не вибухнуло. Тож ми запропонували провести технічну діагностику того, що просто розкидало і його ще можна «повернути у стрій». Наприклад, екстрагувати вибухівку, а корпус залишити (ціна корпусу 152-міліметрового снаряду — 11 тис. грн). А частину снарядів можна просто зібрати та здати на металобрухт. Коли вибухнули склади на Лозовій, ми аналізували, що якщо проводити частину робіт за рахунок продажу брухту, то можна зекономити близько мільярда гривень. Але і Лозовій, і в Новобогданівці пішли шляхом знищення снарядів. Зараз їх знищують у Балаклеї. Приватна компанія ніколи б так не зробила. Частину снарядів повернула б на склади, металобрухтом сплатила б частину видатків, а паралельно створила б нові робочі місця.
— І чому вашу пропозицію не прийняли?
— Спершу всім наче сподобалося. Провели технічні наради в МО, провели розпорядження Кабінету Міністрів, а потім ще раз пропустили через усі структури. І раптом один із відділів побачив якісь корупційні схеми. Я питаю: де ж тут державні кошти, які хтось міг би привласнити чи неефективно використати? Корупція відбувається там, де використовують державний ресурс. Я ж за свій кошт залучив учених і своїм розумом і своїм досвідом це все допер. І там ще достобіса на склади можна повернути.

Розмінування — один із кроків на шляху до реінтеграції
— Зараз тривають якісь розмінування?
— У нас розміновують неурядові організації та фонди — американські та швейцарські. Та вони не альтруїсти, паралельно займаються збиранням інформації. Весь комплекс робіт із розмінування вони виконувати не можуть за законом. Вибухівкою мають право займатися люди, котрі отримали окремий дозвіл. Ті неурядові організації знаходять зброю, ставлять прапорці, а розмінуванням займаються МО та ДСНС. У кожної країни своя специфіка розмінувань. У Сомалі є радянські та натовські міни, у Хорватії також. У Вірменії й Азербайджані, де ми також працювали, воювали радянськими інженерними боєприпасами, ними ж мінували.
— У нас є радянські боєприпаси?
— Ми підписали Оттавську конвенцію про заборону протипіхотних мін. Росія не є підписантом цієї конвенції. Тому на сході України використовує радянські боєприпаси та протипіхотні міни. Чотири роки фактично відбувається біг на місці, наче займаються територією, а очистити її не можуть. Коли дивитися телевізійну хроніку, то можна побачити, як зі землі стирчать хвости снарядів. Тобто боєприпас не вибухнув. Підривач у бойовому положенні, вогнева частина замкнена. У війні використовують «некондиційні» боєприпаси, проблема ускладнюється, час минає, ціна розмінування зростає.
Всю заміновану територію треба розбити на ділянки. Це необхідна складова отримання міжнародної допомоги. Прохання про допомогу супроводжує інформація, що кошти потрібні для розмінування ділянки села N — ось прохання від жителів села, 3 га коштують стільки. А прохання від держави дайте коштів — справа незрозуміла та неефективна. Та й як ввести сюди західну техніку для розмінування? Для цього слід заплатити вхідний податок на додану вартість, змін до закону, які б коригували митне законодавство для такого «розмінувального» обладнання, немає. Інколи нас питають, а чому б не почати розміновувати у вигляді приватної ініціативи? На сході спроба розміновувати без дозволів працює до першого прокурора. Я шаную Карний кодекс, де сказано, що надання неіснуючої у правовому полі послуги є шахрайством. Зрештою, я й сам проти хаосу. Тут не має бути волюнтаризму та самодіяльності, потрібен незалежний орган, визначення площі та ціни. І розмінування Донбасу — один із важливих кроків на шляху до його реінтеграції.
Розмовляла Лана Самохвалова, Укрінформ

About Author

Meest-Online

Loading...