Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Monday, Dec. 11, 2017

Володимир Огризко: «Мета РФ — завадити європейському майбутньому України»

Автор:

|

Березень 29, 2012

|

Рубрика:

Володимир Огризко: «Мета РФ — завадити європейському майбутньому України»

Вищому керівництву України зараз непереливки. Це — і невдалий євросаміт у Києві, який збігся в часі зі заходами міжнародного рівня в Російській Федерації (РФ), і неґативна резолюція ПАРЄ, неґативна реакція на економічному форумі в Давосі. Про це — у розмові з Володимиром Огризком, колишнім міністром закордонних справ України.

Потрібно припинити робити з Росії імперію

— Грудневий саміт Україна—ЄС відбувся в спокійній, робочій атмосфері. Очевидно, що за ним пильно стежили з Москви. Як керівництво РФ сприймає спроби співпраці України з Європейським Союзом (ЄС)?

— Скажу відверто: мені чомусь здається, що календарний збіг цього саміту з російським — далеко не випадковий. Це був один із додаткових чинників, за допомогою яких Україну намагалися вкотре поставити на розтяжку. Благо, рішення було прийняте цілком правильне. Сподіваюся, що й інші кроки також робитимуться в правильному напрямку. Що ж до позиції РФ, то тут, як кажуть, і до ворожки не ходи, щоби зрозуміти, що головною метою РФ було й залишається у будь-який спосіб завадити європейському майбутньому України. Чому? Тому що це означатиме кінець того режиму, який є зараз у РФ, бо так чи інакше очевидно, що успішна Україна й українці будуть надзвичайно серйозним подразником для Москви й дуже гарним прикладом для російських громадян. Отже, питання № 1 для російської політики: яким чином завадити Україні на європейському шляху? Тут правильно згадати контекст НАТО. Що тут сказати? Тоді нас лякали якимись військовими загрозами й іншою маячнею. Тепер же йдеться не про військові справи, а про мирну економіку. Але, разом із тим, і тут нам в ультимативній формі наказують: cтояти, іти сюди, не рухатися, бо буде погано! І тут уже вмикаються всі можливі арґументи: і ціна на газ, і те, що називається елементарною пропаґандою якихось фантастичних вигод від усіх цих митних союзів. Але подивімося на приклад Білорусі, і ми побачимо, до чого ця фантастика доводить. До того, що з крамниць вимітаються продукти, а країна перестає бути суб’єктом міжнародного права. Нам така перспектива, безумовно, не потрібна. Тому я на місці нинішніх російських керівників думав би про інше. Про те, що потрібно нарешті припинити намагатися зробити з Росії імперію й пробувати ставати нормальною європейською країною. Тоді в нас із РФ будуть якнайкращі стосунки, адже нашим народам насправді нічого ділити. Ми маємо чимало спільних рис, у нас багато спільної історії. Але ми, українці, не готові (і слава Богу) іти на те, щоб у нас забирали нашу перспективу. Чому? Тому що ЄС — це найкращий рівень життя. Це — вищий рівень демократії. Це — вищі і кращі можливості для самореалізації кожного з нас. Цей процес неможливо спинити. На жаль, наші московські колеґи ніяк не хочуть зрозуміти, що не можна йти проти об’єктивної течії історії. Це апріорі поразка, причому — очевидна.

— Пане Володимире, пропоную вам, попе­редньо знявши дипломатичну завісу, дати оцінку відносинам України та ЄС…

— Висновок — очевидний: завершено дуже важливий етап, який називається перемовинами щодо підготовки до Угоди про асоціацію. Вважаю, що це є головним і надзвичайно важливим результатом і для України, і для ЄС. І в цьому разі не є важливим, хто розпочинав ці перемовини (а ця робота, нагадаю, розпочиналася за моєї каденції), а хто — закінчував. Головне, що поставлено крапку в перемовному процесі. Сподіваюся, делеґації отримали завдання якомога швидше провести технічну роботу та якнайшвидше парафувати цей документ, щоби підписами засвідчити офіційне завершення цього важливого етапу. А вже після нього розпочнеться інша частина — підготовка до підписання. Скільки часу це забере? Питання риторичне. Але в разі, якщо українська сторона зреаґує на ці дуже делікатно сформульовані, але дуже зрозумілі месседжі від європейської сторони, то це може відбутися дуже швидко. Або — дуже нешвидко. Залежно від ситуації.

Питання —е в персоналіях, а в системі

— До речі, про месседжі. Герман ван Ромпей, голова Європейської ради, заявив, що підписання й ратифікація Угоди про асоціацію між Україною та ЄС залежатиме від політичних обставин. Серед іншого він відзначив застосування політично вмотивованої юстиції, зокрема в справі Юлії Тимошенко. Тобто питання можна ставити руба: подальша погода в стосунках між Україною та ЄС залежатиме саме від того, як вирішиться доля колишньої очільниці уряду?

— Знаєте, я би так не сказав. Усе залежатиме від того, чи повернемося ми у своїй внутрішній політиці до тих європейських стандартів, які були характерними для нашого суспільства за попередньої влади. Власне, ніхто й ніколи зі західного боку не фокусував тему лише на тій чи іншій особі. Я неодноразово мав зустрічі з багатьма західними дипломатами, які чітко казали: «Питання — не в персоналіях, а в системі». Система дає збій. Система повинна повернутися до свого нормального, європейського стану. Стану, у якому вона перебувала до 2010 року. Це є головним для ЄС. Не персоналії, а принципи. Сподіваюся, що якщо ці принципи стануть такими ж, якими вони були, то й питання конкретних персоналій матиме другорядний характер. І тоді ми зможемо впевнено заявити: ми не лише досягли фіналу перемовин, але й підписали ці угоди та впевнені, що вони будуть ратифіковані парламентами європейських країн та Європарламентом і набудуть чинності.

— Чи можна говорити про те, що ЄС іде нам назустріч? Хоча би тому, що вірить: система буде приведена до ладу. Це важливо, адже зробити це, навіть за величезного бажання, у надшвидкому режимі — нереально за визначенням…

— Не можу стверджувати, що ЄС іде нам назустріч. Гадаю, ми йдемо назустріч одне одному. При всьому тому, що говорять про виключну важливість цього документа (Угоди про асоціацію) лише для України, це насправді не так. Документ цікавий для обох сторін — і для України, і для ЄС. Тому тут ми повинні говорити про те, що досягнуто компромісу. Це був нелегкий процес, я це знаю з власного досвіду. Тепер ідеться про те, щоби не загубити досягнутих позитивів. Усе інше є справою більше технічною, аніж політичною. Я сподіваюся, ми все-таки вийдемо на результат.

«Не думаю, що влада не розуміє настроїв суспільства»

— Ви дещо раніше зауважили, що процес перемовин із ЄС був досить складним. Які ключові труднощі виникали, тобто які перемовні камені спотикання можете виокремити?

— Ключова складність полягала в тому, що до нас (до того, як українська сторона порушила це питання) про угоду, асоціацію зі східними сусідами взагалі не йшлося. Нагадую: нам спочатку запропонували чудову формулу європейського сусідства, з якою ми, українські дипломати, безумовно, не погодилися. Ми чітко та зрозуміло сказали ЄС: «Дорогі друзі! Ми не є сусідами в Європі. Ми — Європа. Тому не слід вести з нами розмову про сусідство. Це — принизливо, це не узгоджується з нашим європейським прагненням, і таким чином вести розмови ми не будемо».

Зрештою, замість угоди про партнерство й співпрацю, яка була стандартною схемою для співпраці з усіма пострадянськими країнами, Україна вперше запропонувала змінити формат цієї угоди. Про що йдеться? А про те, що ми запропонували замість тієї угоди, яка була раніше, розпочати роботу над угодою про асоціацію. Спочатку, відверто вам скажу, тема була революційною. Її просто не сприймали. І довелося докласти дуже багатьох зусиль для того, щоби європейська сторона прийняла та схвалила цю тезу. Досягти цього вдалося на саміті, який відбувався 2008 року в Парижі за участю президентів Ющенка й Саркозі. Ось тоді, власне кажучи, і було покладено початок роботи над угодою про асоціацію. Після цього труднощів також було безліч. Зараз «гуляє» число — 1 800 сторінок. Я не можу вам сказати точно, чи справді їх стільки, чи менше, але всі попередні угоди були доволі формальними. Вони нічим особливо не відрізнялися від тієї угоди про співпрацю, від якої ми відмовилися. А тут мова йшла про підготовку унікального документа, який би серйозно окреслив (не загально, не формально) усі напрямки нашої спів­праці. А таких напрямків, якщо тільки подивитися на перелік розділів тієї частини, яка стосується угоди про зону вільної торгівлі, набирається кілька десятків. Отже, це — практична, реальна робота, а труднощі полягають у тому, що потрібно узгоджувати реальні квоти, реальні кількості, реальні можливості для торгівлі й таке інше. Це, як кажуть, — труднощі зростання, але вони так само були.

— Багато хто з експертів стверджує, що українська влада робить усе, аби «заморозити» стосунки з європейськими партнерами. Для цього, мовляв, і було організоване сумнозвісне виїзне засідання суду в справі Юлії Тимошенко — нонсенс для європейського світу й, узагалі, кричуще порушення прав людини. Словом, у політичних і експертних колах існує думка, що європейські декларації вітчизняних високопосадовців — лише ширма. Наскільки реально влада прагне того, чого хоче, згідно з опитуваннями, переважна більшість українців, — європейської інтеґрації України?

— Є Закон України, і будь-яка влада, як і всі громадяни, повинна виконувати закон. У Законі «Про засади зовнішньої та внутрішньої політики» чорним по білому написано, що європейська інтеґрація є стратеґічною метою нашої держави. Влада не може не враховувати цього у своїх практичних діях. Крім того, як ви правильно зауважили, переважна більшість українського народу виступає за європейську перспективу. І це дуже просто пояснити, адже це насамперед — кращі умови нашого з вами життя. І не враховувати цього й будувати політику на чомусь іншому — ризикована штука. Я не думаю, що влада не розуміє настроїв су­спільства. Тому сподіваюся, що всі ці моменти, про які ви щойно згадували (і не тільки ці), були способом отримати певні поступки. Така практика застосовується у світовій дипломатії. Але якщо хочете почути мою професійну оцінку, то я вважаю, що це було зроблено доволі неоковирно.

 

Розмовляла Наталія Ромашова, «Оглядач»

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...