Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Friday, Sep. 22, 2017

Володимир Лис: «Достатньо, щоб 200 чільних українських родин забалакали українською»

Автор:

|

Червень 29, 2017

|

Рубрика:

Володимир Лис: «Достатньо, щоб 200 чільних українських родин забалакали українською»

Володимир Лис — автор популярного «Століття Якова». Він зізнається, що найбільше в житті любить працювати з текстом.

Треба дивитися у теперішнє і майбутнє, і не повертатися до минулого
— Знаю, що багато людей відкрили для себе письменника Володимира Лиса після того, як на одному побачили екранізацію вашого роману «Століття Якова». Чи сподобався вам цей фільм?
— Фільм я бачив. Та це мало бути зовсім інше. Адже це була третя пропозиція екранізації «Століття Якова». Для одних я написав синопсис (текст, у якому виписані головні сюжетні лінії фільму. — Ред.). Та коли вони прислали свій, я схопився за голову — вони хотіли зробити фільм про наркоманію. Ще отримав пропозицію від дуже відомого митця. Він хотів зіграти у проекті роль Якова. Умови були непогані, але одна з них — ніхто більше не зможе грати цю роль. Я відмовився. Усім, хто звертався до мене з пропозицією екранізувати роман, я ставив умову: фільм має звучати лише українською. Канал «1+1» на це погодився. Автором сценарію мала виступити молода та перспективна Наталка Ворожбит. Але була змушена поїхати за кордон. З’явився всюдисущий Андрій Кокотюха, сценарій написав майже за два місяці. Мене запевняв, що дуже ніжно поставиться до роману, але по суті створив свою версію. Тим, хто не читав книги, а лише дивився фільм, було ніби й цікаво. Але образи і хід сюжету — далекі від роману. І головне — нема волинської колористики, мови. Вони відійшли від західно-поліського діалекту. Ще мене обіцяли запросити на зйомки, але не зробили цього.
— А франківського актора, Романа Луцького, котрий зіграв молодого Якова, ви б похвалили?
— Авжеж. Його і Станіслава Боклана. Обоє добре зіграли. Оте мовчання Боклана мені нагадує Богдана Ступку. Бо той іноді казав більше своїм мовчанням, ніж діалогами. Але в моєму романі Яків виходить проти весілля з одним набоєм і забирає Улянку в ліс, а у фільмі Яків робить постріл, до нього кидається польський поліцай і Яків тікає. Мій Яків такого б ніколи не зробив!
— У «Столітті Якова» виразною є польська тема. Якими, на вашу думку, мали б зараз бути стосунки між українцями та поляками?
— Нам треба дивитися у теперішнє і майбутнє, і не повертатися до минулого. Теперішня польська влада застосовує традиційний політичний прийом. Коли щось не ладиться, падає рейтинґ, — треба рятуватись і вигадувати винних. Тепер винними стали українці. А між поляками та українцями було багато доброго. Те ж «Століття Якова» має вийти у польському перекладі. Тепер мені обіцяли нічого не коротити. А от років три-чотири тому чесно казали, що викинуть один розділ. Я запитав — який? Думав, може, там, де Зося в борделі. Ні, кажуть, навіть зацікавлення викличе. Йдеться про те, де Зося рятує українське село. Я заперечив, сказав, що це так благородно, добре і гарно, бо ж рятує. Ні, кажуть, у них це не пройде. Бо там показано, що Армія крайова (АК) заходить у село і палить його, а в них вважають, що такого не було. Я ж сказав, даруйте, адже навіть польські джерела вказують, що вони применшують кількість загиблих українців. У Польщі знають, що українці на Волині також гинули. Але АК у Польщі вважають лицарями. Тоді я відмовився від такого перекладу. Навіть в екранізації мого роману показали АК шляхетною, якоюсь прилизаною, тоді як українців — не дуже.

Усе, що відбувається на сході, завершиться перед президентськими виборами
— У ваших творах часто доля людини описана на фоні війни, непростих подій. Але ці книги ви писали у мирний час. Зараз в Україні — війна. Не задумувалися написати про неї?
— Про цю війну писати не буду. Адже йде масове видання дуже поганої, дуже примітивної поезії і прози про антитерористичну операцію (АТО) та про Майдан. Про це часто пишуть люди, котрі там не були. Одна поетка написала 130, а інша — 153 вірші про Майдан і «Небесну сотню». Ну, як можна стільки написати? Тим паче, коли там не були. Я протестую проти цього, бо переконаний, що мають бути справжні поезія та проза. Навіть «Війну і мир» написали через 50 років. Про козаччину, взагалі — через триста. Тому, коли солідні видавництва підтримують і подекуди навіть вимагають писати патріотичні твори, я відмовляюся. Втім, на одному з конкурсів мене таки втішив один роман про АТО. Журналістка провела дослідження, чому гинуть, чому зазнають поразки наші бійці. І це таки правдивий твір.
— На Волині вас знають як «народного синоптика». Маєте політичний прогноз для України?
— Це було моє гобі, якому віддав 20 років. Але останні шість я цим не займаюся. А політичні прогнози не даватиму. Якось 2014-го, коли лише почалися події в Донецьку та Луганську, я казав, що все закінчиться до вересня. Проте закінчення фрази «якщо не втрутиться Росія» тоді свідомо викреслив, аби не наврочити. Тепер скажу лише одне. Підозрюю: все, що відбувається на сході, завершиться перед президентськими виборами. Але, на жаль, до того часу загинуть ще сотні, а може, й тисячі наших хлопців. Їх мені найбільше шкода, бо кожна людина, кожен, хто там є, носить у собі цілий Всесвіт. І ми навіть збагнути не можемо, яких втрачаємо учених, письменників… Та війна — дуже дивна.
— Зараз знову гостро постало мовне питання…
— Мене якось спитали про гасло «Єдина країна — єдіная страна». Я сказав, що ставлюсь до нього категорично негативно, бо воно, по суті, сприяло ще більшій русифікації країни. У цьому питанні я погоджуюся з Євгеном Сверстюком, котрий сказав, що не треба ніяких законів, ніякого насильства, аби в Україні забалакали українською. Треба лише, щоб 200 провідних українських бізнесових і політичних родин спілкувалися українською мовою в побуті. Всі будуть з них брати приклад. А не так, як зараз — відходить два кроки від мікрофона і переходить на російську. А як теревенять на нашому телебаченні? По-перше — жахливі наголоси, і відчуваєш, доки з тобою говорять, то ще українською, а лишень відійдуть — то вже російською.

Президента обирають демократичним способом, а хочуть, аби він був диктатором
— В Україні вас шанують. Серед численних нагород і відзнак є якась особлива?
— Я до цього ставлюся скептично й іронічно. Часто мене питають за «Коронацію слова». Навіть дорікають, що там Лису, мовляв, присуджували премію всупереч умовам. Вважаю, що там відзначають різних письменників. Мені там подобається тим, що вкладаєш у конверт під псевдонімом рукопис — і все. Його відкривають уже на нагородженні. Коли був членом журі, пробував навіть відгадати ім’я письменників, та не міг. Подобається мені той конкурс, бо він чесний. «Століття Якова» я надсилав туди під псевдонімом. Тепер можу сказати. Василь Нережа. У мене брат Василь, а Нережа — річка, яка протікає через моє село. А щодо участі на здобуття Шевченківської премії, пригадую, коли дійшов до третього туру, телефонує мені член комітету, каже, що дуже їм подобається моє «Століття Якова» і просить: «Робіть же щось…». Я відповів: «Знаєте, я вмію писати, а оте загадкове «щось» робити не вмію». Тоді премію присудили Леоніду Горлачу. Цього року дуже переживав за Івана Малковича, бо він справді хороший поет.
— А що ви читаєте?
— Нещодавно прочитав Пола Джонса «Черчилль». Виявляється, після Другої світової Черчилль зміг собі купити маєток за гонорари, зароблені літературною працею! А ще мені страшенно сподобався факт, що коли 1942 року затверджували бюджет країни і врізали гроші на культуру, то політик різко виступив: «Якщо ми не виділяємо кошти на культуру, то за що тоді воюємо?»
— Де б Україні знайти таких політиків?
— Є чесні політики, але майже скрізь їх чекає однакова доля. Або ламаються і починають грати за загальними правилами, або їх відтручують десь на задвірки. І найрадикальніший спосіб — їх убивають. Що б там не казали, але я вважаю, що справді українським президентом був Віктор Ющенко. До речі, він навіть у побуті розмовляв українською. А вже коли втратив владу, то йому в спину взялися кидати каверзні постріли. А треба було раніше його критикувати й ставити сміливі запитання. У нас ще знаєте яка біда? Президента обирають демократичним способом, а хочуть, аби він був диктатором. А так бути не може.
Розмовляла Ірина Дружук, Укрінформ

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...